Раді Вас бачити!

Вікторія обережно відчинила двері будинку, її одразу огорнув неприємний запах вологи, змішаний із гіркою гнилістю, що дратувала та змушувала стискати губи. Вона зробила крок вперед, озирнувшись, вона побачила на підлозі краплі темної, майже засохлої крові, що вели вглиб дому. Її серце калатало все сильніше, ноги підкошувались, але вона продовжувала йти, слідуючи за моторошними відмітинами. Їх шлях вів її до дверей кімнати Віктора.

Вона штовхнула двері. Віктор сидів у кутку кімнати, його погляд був порожнім, прикутим до якоїсь невидимої точки перед собою.

— Вітю... — прошепотіла Вікторія, голос її затремтів. Вона кинулася до нього, але раптом зупинилась, побачивши слід укусу на його плечі.

– Тебе вкусили? – Запитала Вікторія, голос ледве здержував тривогу.

– Так,перевертень. – Суворо мовив Віктор, не відриваючи погляду від темряви перед собою. Його голос звучав глухо, немов далеке гуркотіння грому, що наближається з кожною миттю.

Слова, від яких у неї ніби похололо всередині. Вікторія опустилась на коліна перед ним, не зводячи очей із рани. Її руки безсило впали на підлогу. Віктор не зводив з неї погляду. Його очі, темні й сповнені внутрішньої боротьби, здавались гострими, ніби могли побачити її душу. Він напружено стиснув пальці, ніби намагаючись приборкати себе. У повітрі між ними тремтів запах – той самий холодний, мертвий аромат, який доносився від неї, від якого його нутро стискалося в гніві та відразі.

— Твоя шия... — його голос розітнув напружену тишу, мов лезо. — Це був вампір?

Вікторія мовчки кивнула, не знаходячи слів. Її очі затуманились, але вона намагалась триматись. Віктор, побачивши цей ледь помітний жест, на мить опустив голову, стискаючи щелепи. Та раптом вона різко підняла на нього очі. У її погляді змішались біль та відчай, злість та безпорадність. Їх погляди зустрілись, і в цю мить між ними зависло щось невимовно важке — мовчазний крик, якого не могли передати жодні слова.

– Тебе врятувала Янголіна? – Різко запитала Вікторія, її очі блищали від тривоги.

– Так, – кивнув Віктор, обережно підбираючи слова. – Спалахнуло біло-золоте світло. А коли я прийшов до тями, то опинився на літній галявині, залитій сонцем.

– Вона попередила тебе про Становлення? – Голос сестри затремтів.

– Звісно, – Віктор важко зітхнув, опустивши плечі. – Але це не все. Вона сказала, що сьогодні опівдні нас чекатиме Біле Братство.

– Біле Братство? – Перепитала Вікторія, її обличчя зблідло. – А якщо вони вирішать, що ми... небезпечні? Якщо...

– Заспокойся! – Віктор схопив її за плечі, зазираючи прямо у налякані очі. – Я не дозволю нікому тебе скривдити. Чуєш? Нікому.

Вікторія почала тремтіти. Її руки сіпались від страху, а серце калатало, наче в грудях було велике буревійне море. Віктор миттєво притягнув її до себе й обняв, намагаючись передати їй хоча б краплю спокою.

– Я обіцяю… я клянусь тобі. Щоб не сталося — я завжди буду поряд. Я захищатиму тебе, навіть коли весь світ обернеться проти нас. Бо ти — моя кров, моя сім’я. – Шепотів він, притискаючи її до себе, немов щит від усіх негараздів. – Все буде добре! Разом ми впораємось.

Вікторія лише слабко кивнула, але відчувала його підтримку, відчувала тепло його обіймів. На цю мить їй була потрібна тільки підтримка рідного брата, його близькість і захист. Відчуваючи, як його серце б’ється поруч з її власним, вона відчула, що хоча б на мить все може бути гаразд.