Раді Вас бачити!

Вікторія стояла на краю крутого пагорба, звідки відкривався захопливий краєвид: безкрає засніжене поле простягалось аж до лінії темного, густого лісу на обрії. Довгий чорний плащ граційно спадав на білий сніг, створюючи разючий контраст. Вона повільно відкинула капюшон, в ту ж мить різко обернулася, її червоні очі блиснули в холодному зимовому світлі.

— Не підходь ближче! — Наказала вона.

Віктор зупинився, відчуваючи тягар провини. Його погляд ковзнув по сестрі: вітер розвіював поли її чорного плаща, мов крила темного птаха. На руках у неї були чорні рукавиці, що приховували опіки. Вона притиснула їх до грудей, ще на крок відступаючи назад. У її очах тремтів страх. Вона дивилась на нього насторожено, напружено, мов поранений звір, готовий до втечі.

Віктор винувато опустив погляд, а коли знову підвів очі, помітив, як вона пильно оглядається, перевіряючи, чи нема поруч когось ще. Її насторожений погляд повернувся до нього, страх в її очах змінився на агресію.

— Вампіри покинуть місто! Чого тобі ще? — Різко запитала вона.

Хлопець упевнено наблизився до сестри, але вона не стала чекати його виправдань. Раптом вона схопила його руку. Він відчув, як щось холодне й вагоме торкнулося його долоні. Коли він опустив погляд, то побачив у ній золотий кулон, що тихо відбивав світло.

— Він мені більше не потрібен, — твердо промовила вона. — Можеш подарувати своїй відьмочці.

Віктор міцніше стиснув кулон, відчуваючи його холодний метал у руці. Його погляд став жорсткішим, але перш ніж він встиг щось сказати, Вікторія повільно розвела руки в сторони, і в цю мить її долоні зникли, перетворюючись на величезні чорні крила, які з гордістю розпростерлись в повітрі. Кожан закружляв навколо Віктора, немов в танці, а його чорні крила творили повітряні візерунки, які ніби зливалися з темрявою.

Раптом до нього наблизилась невелика зграя інших кажанів. Вони зловісно закричали, помітивши його разом із перевертнем. Одинокий кажан злетів їм назустріч, вони відразу оточили його, ніби захищаючи. Потім, здіймаючись усе вище в небо, зграя розчинилася в темряві, зникаючи за обрієм.

Віктор залишився стояти, все ще стискаючи в руці її кулон. У повітрі витав лише відлуння її холодних слів та легкий подих вітру, що грався у його волоссі. Колись він клявся захищати її… Як же легко він порушив цю клятву. Почуття провини здавлювало душу, не даючи жодної миті спокою. Він знову зрадив її. Знову дозволив їй піти від нього, не зробивши нічого, щоб утримати. Щойно у нього був шанс зупинити її, але він відпустив його так само легко, як й її саму.

Він просто стояв та дивився, як вона віддаляється, як темні крила несуть її все далі й далі. І тепер залишилось тільки холодне повітря, що пронизувало наскрізь та відчуття втрати, яке вже не виправити.

Ми бачимо, як Вікторія віддає Віктору його подарунок — золотий кулон.

Спойлер: запам’ятайте цей момент.

Можливо, Віктор колись у майбутньому захоче знову одягнути цей кулон на Вікторію. А якщо це станеться, чи захоче вона знову прийняти цей подарунок?

Ці та інші відповіді чекають на вас у другій частині циклу «Подвійна битва».