Раді Вас бачити!

Замок Вогняного Крила

У підземеллі замку вампірів лунав пронизливий крик кажанів. Вони метались під склепінням, перелітали з одного боку в інший, а змах їх міцних крил здіймав вітер та наповнював простір хаотичним рухом.

До величезної зали увійшла Вікторія, повільно й граційно спускаючись сходами. Святослав та Лука йшли поруч, не відходячи від неї ні на крок. Тим часом Зореслава та Росана залишилися біля дверей, приховуючи своє хвилювання за масками байдужості.

Сама ж Вікторія зберігала незворушний спокій та впевненість. Кажани один за одним злітали зі стелі, плавно опускаючись донизу, й у польоті перетворювалися на людей. Їх погляди були прикуті до неї. В залі запанувала тиша — напружена, сповнена очікування.

— Шановні побратими! — Вікторія заговорила владним, сповненим сили голосом, що звучав, наче грім у тиші. — Скільки ще ми будемо терпіти приниження від перевертнів, цих жалюгідних створінь, що безсоромно посягають на наше право на ці землі? Скільки ще ми змушені будемо шукати тимчасового прихистку, ховаючись у тінях, коли ці землі належать нам за правом народження та нашої крові?! Нам належить вистояти, захистити те, що ми маємо! Ми не просто вампіри — ми горда нація! Настав час покласти цьому край! Відкидаємо страх і сумніви, об’єднаймося у нашій рішучості! Ми повинні встати на захист своїх земель, нашої честі та гідності! Нехай усі знають, що ми готові боротися за своє!

— Так! — Вибухнув хор голосів, ікла вампірів блиснули у напівтемряві.

— Це наші землі! — Вигукнула Вікторія, її голос наповнював залу енергією, немов грім, що прокочується через буревій. — Ми всі народилися тут, у цих просторах, які сповнені нашої історії та пам’яті. Але ці жалюгідні пси, перевертні, які намагаються нас знищити, про це забули! Нехай вони знають, що ми не здамося! Їх спроби принизити нас тільки розпалюють в наших серцях лють. Наш дух непереможний, а наша рішучість ще міцніша. Ми заявимо про свої права, про нашу волю! Нехай цей заклик буде чутно далеко за межами наших земель!

— Так! — Вампіри завили у відповідь, їх бойовий дух здіймався, наче буря.

— Вовки сильніші за нас — це факт! — Вигукнула Вікторія, її голос резонував в серцях слухачів. — Але їх набагато менше! Це наш шанс, наш момент, коли ми можемо використати це на свою користь. Якщо ми об'єднаємось та згуртуємось, то ми можемо перемогти їх своєю чисельністю! Якщо ми зможемо створити спільну тактику, об'єднати наші зусилля, ми зможемо подолати будь-які перепони, які стоятимуть на нашому шляху. Давайте подивимося на себе, на наші сили, на нашу волю до боротьби. Ми повинні стати одним цілим! Нехай наші крики пролунають як гучний клич до дії! Разом ми зможемо стати справжньою силою, здатною знищити наших ворогів і повернути нашу землю!

— Так! — Завили вампіри, їх очі палали від захвату та люті.

— Згідно з Пророцтвом, — продовжила Вікторія, її голос звучав з глибиною впевненості, — один із Покликаних об'єднає військо та поведе його вперед! Цей момент настав! Я обіцяю вам, що я зроблю все, щоб ця битва стала нашою перемогою! Ця битва не лише про захист нашої землі — це бій за нашу гідність, за наше існування! Ми не залишимо жодного перевертня на нашій землі! Нехай вони знають, що їх час вичерпався. Ми будемо стояти, як єдине непохитне військо, готові до бою, разом ми зможемо досягти нашої мети! Наша перемога близько!

— Так! — Лунало з кожного кута зали, вигуки зливалися в єдиний грізний голос.

— Разом ми подолаємо всі труднощі, разом ми станемо непереможними! Я буду з вами у самісінькому центрі бою, адже це наша спільна боротьба! Клянусь бути з вами до кінця!

Зал вибухнув несамовитим криком, що лунав, мов бойовий ріг перед битвою. Вампіри продовжували вигукувати бойові кличі, їх голоси зливались у могутній рев, що заповнював увесь зал. Вікторія усміхнулась, відчуваючи, як сила спільної волі наповнює їх усіх, готових до великих звершень.

Зореслава та Росана здивовано перезирнулись, їх очі широко розкрились від шоку — вони не очікували такого вибуху емоцій. Лука, зазвичай стриманий, не міг повірити власним очам — те, що відбувалось, здавалося йому нереальним. А Святослав лише посміхався. Його очі світились захопленням, а кутики губ зрадницьки піднялися в задоволеній усмішці.

— Кров — наша сила! — Вигукнула Вікторія, здійнявши руку верх.

— Кров — наша боротьба! — Гримнув у відповідь хор вампірів, їх голоси злилися в єдиний бойовий клич.

Вампіри здіймали руки вгору на знак підтримки, їх голоси зливались в несамовитий крик, а очі палали червоним вогнем. У залі панував хаос, сповнений азарту й люті.

Вікторії набридло плакати й страждати. Вона бере ситуацію у свої руки та вирішує діяти. Вона збирається виконати Пророцтво й зробити все, що від неї залежить.

Але чи буде Вікторія грати за правилами? У неї завжди є план і власна стратегія. Чи не підпишуть вовки собі смертний вирок, якщо погодяться на її умови?

Усі відповіді чекають на вас у наступних главах.