Раді Вас бачити!

Вікторія вийшла з бібліотеки, несучи важку сумку, наповнену книгами. Ніч уже повністю огорнула місто, лише рідкі ліхтарі розганяли темряву на вулиці. Вона швидко крокувала до стоянки, де стояла її машина, насолоджуючись тишею після насиченого дня.

Раптом позаду пролунав ледь чутний шепіт. Холод пробіг по її спині. Вікторія зупинилася й повільно обернулася. З тіні виходили двоє – хлопець і дівчина. Вони рухалися плавно, майже нечутно, а їх погляди були прикути до неї.

Очі Вікторії спалахнули червоним від злості, але вона змусила себе не видавати ані страху, ані хвилювання. Вона знала цих людей. Вони були вампірами. Тими самими, кого вона бачила в лісі тієї страшної ночі, яка переслідувала її у снах.

— Добрий вечір! — Усміхнувся Святослав, демонстративно оголюючи гострі ікла.

Вікторія стиснула губи й звузила очі, намагаючись зберегти спокій.

— Що вам потрібно? — Її голос звучав твердо, без жодної тіні страху.

— Ми прийшли з добрими намірами, — солодко мовила Росана, ступивши вперед. — Хочемо привітати тебе.

— Мені від вас нічого не потрібно! — Вікторія відчувала, як у грудях зростає напруга, але змусила себе не видавати хвилювання.

— Владислав пропонує тобі допомогу й захист, — м’яко додала Росана. — Скоро вони тобі знадобляться. Адже з’явився червоний птах.

Вікторія стиснула пальці на ремені сумки, змушуючи себе не зірватися.

— Це вам варто хвилюватися, — вона врешті відповіла холодним тоном. — Коли перевертні дізнаються, що ви в місті, вам не позаздриш.

— Ми не боїмося, — Росана ледь схилила голову набік, немов оцінюючи її. — Адже ми будемо разом.

— Тримайтесь від мене якомога далі, — Вікторія впевнено ступила вперед, зустрічаючись із ними поглядом. Її очі знову спалахнули червоним. — Скоро я стану людиною, тож знайдіть собі іншу.

Святослав посміхнувся, його блакитні очі блиснули хижим інтересом.

— Ти впевнена, що отримаєш прощення? — Прошепотів він. — А як же червоний птах?

Вікторія нічого не відповіла. Вона різко обернулась й поспішила до своєї машини, не обертаючись. Вампіри мовчки проводжали її поглядами. Посмішка на обличчі Росани зникла.

— А якщо вона справді отримає прощення й стане людиною? Що тоді? — Тихо запитала вона, не відриваючи погляду від постаті, що зникала в темряві.

Святослав повільно перевів на неї очі, його вираз був незворушним.

— Сумніваюся, що Біле Братство дасть їй прощення.

— Чому ні? — Росана ледь нахилила голову, міркуючи. — Вона витримала рік. Не вкусила жодної людини. За таку силу, як у неї, вона не заслуговує на бажану винагороду?

Святослав глухо засміявся.

— Пророцтво не змінилось. Червоний птах з’явився в житті покликаних. І якщо Вікторія — Обрана, вона нам потрібна. А ми потрібні їй.

Росана пирхнула.

— Щось я не помітила, щоб вона прагнула співпрацювати.

Святослав наблизився до неї, схилившись до самого вуха.

— У неї не буде іншого вибору… після того, як брат її зрадить. — В його голосі звучала абсолютна впевненість. — Пророцтво не змінити.

***

Вікторія швидко зачинила двері за собою, ніби намагаючись відгородитись від небезпеки. Вона зайшла до вітальні та заплющила очі. Поклавши важкі книги на журнальний стіл, вона відчула, як пальці мимоволі стискаються, видаючи її хвилювання. Вампіри в місті. Від цієї думки по спині пробіг холодний дрож.

Раптом тишу розірвав різкий дзвінок у двері. Вікторія здригнулась, змусила себе зробити крок уперед та подивилася у вічко. Як тільки вона побачила, хто стоїть за дверима, на її обличчі промайнула тінь роздратування. Вікторія відчинила двері різким рухом. Перед нею стояла Марина, одна з перевертнів.

— Чого тобі? — Вікторія запитала, роздратовано, дивлячись на неї.

— Мені потрібен Віктор. — Холодно сказала Марина, намагаючись пройти в будинок.

— Його немає. — Спокійно відповіла Вікторія, перекриваючи рукою їй прохід.

— Мені терміново потрібно з ним поговорити. — Марина відштовхнула руку Вікторії та безцеремонно обійшла її, заходячи в будинок. — Вікторе!— Голосно вигукнула вона.

— Взагалі-то я тебе не запрошувала. — Вікторія закотила очі, закриваючи двері за собою з гучним стукітом.

— Де Віктор? — Ігноруючи її, знову запитала Марина.

— Головне питання не «Де він?», а «З ким він?» — Вікторія посміхнулась, її очі загорілись яскраво-червоним відблиском.

— І з ким він? — Марина, злегка здивована, не могла приховати турботу в голосі.

— З дівчиною. — Лице Вікторії майже сяяло від задоволення.

— З якою ще дівчиною? — Марина знову запитала, все більше нервуючи.

— Ну, з такою... — Вікторія підвела палець до підборіддя, як би замислюючись, а потім по-акторські почала перераховувати. — Вона висока, гарна, з вогняним рудим волоссям, блакитними очима. Напевно, у неї є багато інших переваг, але головна — вона не перевертень, як дехто з нас. — Вікторія демонстративно вказала пальцем на Марину та ще більше посміхнулась, явно насолоджуючись ситуацією.

Марина мовчала. Вона стояла, дивлячись на Вікторію, її погляд випромінював лють й неприязнь.

— Не щастить знайти тобі пару? — Продовжувала знущатись Вікторія, насолоджуючись її роздратуванням. — Напевно, бути без пари у зграї важко? Чи ти вже звикла?

Марина зморщила брови, її серце билося швидше.

— Коли ти вкусиш людину, я з задоволенням вирву твоє серце з грудей.

— Як мило, — відреагувала Вікторія, її усмішка ставала ще більш глузливою. — А якщо це ніколи не станеться? — Вона показала свої гострі ікла. — Скоріше перевертні вирвуть твоє серце, коли дізнаються, що ти вкусила Віктора рік тому. І саме через тебе він став перевертнем. І саме через тебе здійснилось пророцтво.

Марина застигла. Її очі розширилися від шоку.

— Що? Звідки ти знаєш? — Вона не могла приховати паніки.

— Я здивована, чому перевертні цього не знають. — Вікторія злегка нахилила голову, виглядаючи ніби зацікавленою. — Як у тебе вийшло замилити їм очі?

Марина стиснула зуби, відчай на її обличчі став очевидним.

— Що ж ти сама їм не скажеш? — Не відступала Марина.

— Це ваші вовчі розбирання, — Вікторія задумалась. — Хоча залишу цей козир на потім. Може він мені ще знадобиться.

Марина розлючено стиснула кулаки.

— Можеш не встигнути, — вона посміхнулась, її посмішка була зла і лукава. — Нам відомо, що вампіри вже в місті. І якщо ти з ними об’єднаєшся, ми тебе не пожаліємо. І навіть Віктор тобі не допоможе.

— Так, все. Розмова завершена! Ти мені вже набридла. — Голос Вікторії різко став твердим й холодним.

Вікторія схопила Марину за зап’ястя та безжально потягнула її до дверей. Перевертень брикалась, намагаючись вирватися, але сили були не рівні. Повня ще не настала, вона не могла розкрити всю свою силу, а на вулиці була ніч — та сама ніч, що давала перевагу Вікторії, як вампіру.

— Пішла геть, псина! — Рвучко прошепотіла Вікторія, її голос був насичений люттю.

Вона з силою штовхнула Марину за двері, та з нерозумінням витріщилась на неї, проте не встигла щось сказати. Вікторія швидко зачинила двері, почувся різкий звук замка, і все, що залишилося, — це тиша, яка заповнила простір.

• Яку мету переслідують вампіри і чому шукають зустрічі з Вікторією?
• І що дивно — тепер вони зовсім не бояться перевертнів, які раніше були для них загрозою.
• Що змінилося у силі чи намірах цих істот, що робить їх такими впевненими?
• Можливо, все змінилося через появу у житті Покликаних червоного птаха?

Пишіть свої припущення у коментарях!