Спочатку:
На сторінку книги
В неділю в гості до Артура прийшли Андрій з Віталіком. Це трохи здивувало Артура. Хлопці собі дружили. Але не так сильно аби аж прийти в гості. Втім, він вдав, що це його нітрохи не дивує.
Вони сиділи на лавці біля дому пили сік який Артурів дід робив з яблук і про щось собі говорили. Хлопці запрошували Артура погуляти разом з ними наступної неділі. Вони збиралися в місто на концерт, котрий обіцяв бути гарним. А потім ще й мала бути дискотека.
– Та ні, я не можу. – відповів Артур. – Роботи багато на весь тиждень планується. Неділя єдиний день коли вдома всі.
– Та один раз нічого страшного не станеться. – вмовляв його Андрій. – Тим більше, що ми будемо десь аж з обіду.
– Ні, я не піду. – відмовив Артур.
– Ти отак-от сидиш увесь час лише вдома. Давай з нами. – продовжував своє Андрій. – Та ми лише трохи побудемо на концерті, подивимося і повернемося назад. Так, йти трохи далеко. п’ять кілометрів. Ну але ж то не кожен день так.
Його доводи звучали наче б то і логічно. Артур і справді не вилазить ніколи з дому. Тай мама була би не проти. І навіть дід би нічого не сказав. Він сам не хотів. От не хотів ніяк і все. А таке настирливе вмовляння лише почало дратувати хлопця. Правда він не показував це назовні.
– Ну якщо ти так вперто не хочеш, – Андрій встав і направився до свого мотоцикла, – то ми напрошуватися не будемо. Просто думали, що було би класно якби ти пішов з нами.
Він глянув на Артура. Але той навіть носом не повів. Значить твердо не піде.
– А і до речі, там про тебе Алла питала. – сказав Віталік, котрий як і Андрій встав і збирався вже заводити свій мотоцикл.
Алла була їхньою однокласницею. Красива білява з милим личком, котра приєдналася до них минулого року. Дівчина ніколи не виявляла до нього ніякого зацікавлення. То чого б раптом. Тим паче зараз, коли всі собі десь відпочивають.
Артур попрощався з хлопцями. З чемності він подякував їм за те, що відвідали. Вкинув кілька шаблонних фраз, типу: «ласкаво просимо – приходьте ще». А коли вони зникли за поворотом і гуркіт їхніх моторів більше не було чути, то зітхнув з великим полегшенням.
