Спочатку:
На сторінку книги
Вдома Артур як завжди, спершу допоміг дідові по господарству а вечором сів за навчання. Попереду було два вихідних. Але хлопець не хотів спокушати себе думкою, що «а та то потім зроблю». Ні, треба зробити зараз. Хто знає, як там буде потім.
Артур ніколи не любив відкладати на пізніше якусь роботу. Дід завжди вчив робити все, що можеш. А вже потій йти відпочивати. І добре вчив. Бо ж по свіжому і легше і потім спокій.
– Не треба відкладати на останній момент, синку! – говорив Трохим Артурович. – Ніколи не допускайся такого. Став – зробив і маєш спокій. Бачиш сам, що воно так має бути. Он, Вазоникові минулого року не подбали вчасно про сіно, потім задощило, трава покошена зігнила і не було що дати в зимі корові. Мусили другу корову продати і сіно докупити. То ще добре, що знайшлося. А якби не знайшли?
Тож Артур до пізнього вечора мотався по дворі. В станій почистив, подвір’я позамітав, січки нарізав. І лише як змерклося зайшов до хати, повечеряв і після душу сів за навчання. Звісно, воно би краще було відразу, доки сонце на дворі. Можливо, навіть би було і правильніше. Але є як є. Все, що треба він вже по протягом тижня підтягував. Так, що на кінець тижня залишалося лише мало що. Тому Артур мав надію впоратися швидко, бо ще хотів полистати трохи соціальну мережу.
Хлопець вже майже закінчив. Він розбирав рюкзак, з котрим ходив. І знайшов в ньому книгу, котру йому дав один знайомий почитати і про котру успішно забув. Книга була якогось філософа. Вона була вся складна. Але дуже цікава. Так, що Артур повністю залип в ній від першої сторінки.
Він так зачитався, що зовсім забув про все на світі. Ціла купа нових термінів, низка незнайомих слів, високий політ думок. Але вона тримала його і не відпускала. В ній наче була зібрана вся мудрість. Книга пояснювала поведінку людей, різні типи, як правильно ставитися до речей, виявляла хто є справній друг а хто фальшивий, давала поради як уникати різних проблем. Словом, саме те, що треба молодій людині.
Артур зачитувався. Він розумів про що мова з пів слова. І йому не потрібно було дуже сильно пояснювати що й до чого. І хоча сам матеріал був важким, він був цілком зрозумілим для хлопця. Тому і сприймався так.
За читанням Артур не помітив як минув час і вже було майже за північ. Він відклав книгу на столик поруч ліжка, погасив світло і нарешті ліг. Хлопець розслабився аби вся охоплена ним інформація змогла з хаосу поступово осідати в закамарках його підсвідомості і незчувся як заснув.
