Спочатку:
На сторінку книги
Сонце заходило за горизонт. Наставав вечір. Спека спала і тепер на дворі було прохолодно. І тихо. Артур сів на лавку біля хати. Він любив трохи посидіти перед сном на дворі. Саме в такі моменти можна було краще проаналізувати все, що було і зробити для себе висновок як жити далі. І от сьогодні сидячи на лавці, йому раптом пригадалася одна подія минулорічної давності.
Справа в тому, що Артур мав не поганий голос. Хлопець взагалі був обдарованим. Просто не було змоги ті всі задатки розвивати. Втім, це не надто сильно лякало Артура. Він лише входив у життя, тож нестачі часу гостро не відчував. В третьому класі його віддали вчитися до музичної школи на піаніно. Він закінчив повний курс, здаючи гарно відповідні екзамени.
Обдарованого а головне слухняного хлопця запримітив Василь Васильович Сильний, один з вчителів і взяв його до дитячого хору.
Артур літав від щастя. Він завжди мріяв про це. Ще будучи зовсім малим він дивився по телевізору як виступають різні співаки на сцені і йому це дуже подобалося. Тільки говорити про це він соромився. А тут така нагода. І хлопець летів на крилах на репетиції, не пропускаючи жодної з них.
Там він познайомився з Олею, на два роки старшою від нього. Оля була дівчина з повним набором: і зовнішність і талант і намір. Словом, амбіції її пожирали вже. Втім, можливо вони би ніколи в ній і не завелися якби не її мама – Маргарита Олексіївна, котра і займалася просуванням дочки. Вона була готова на все аби лише її доцю запримітили.
За короткий час Ольга вже виступала на обласній сцені і навіть була запрошена відкривати якийсь фестиваль.
Якось Василь Васильович дав Олі і Артурові заспівати якусь там пісеньку. Вони гарно виступили. І після того їх Сильний ставив їх разом на всіх заходах, які лише відбувалися в містечку.
І так тривало два роки. Аж поки не настав день Олиного випускного. Тоді вони разом з Артуром мали співати якусь пісню. Навіщо було того пафосу, йому було байдуже. Треба – робимо! Все було просто прекрасно. Репетиції мало не кожен день. Артур якраз отримав права на мотоцикл. Тож ганяв аби чим скоріше встигнути. Бо ще і вдома роботи повно. І до екзаменів готуватися треба. Словом, просто ліз зі шкіри.
І от за день до виступу, коли Артур в черговий раз приїхав на репетицію, Маргарита Олексіївна підійшла до нього і сказала:
– Ти собі дуже багато не думай і не надто задивляйся на мою дочку. Не для пса ковбаса, як то кажуть. Ясно тобі!
Артура наче кип’ятком ошпарили! Він навіть не знав, що відповісти. І чи взагалі казати щось на таке. А наступного дня не було. Він просто не прийшов. І більше на репетиції він ніколи не ходив.
