Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Прямуючи верхи крізь гущавину дубового гаю, зрештою Ерна виїхала на невелику галявину й натягнула повіддя, зупиняючи коня. Вона сторожко роззирнулася, прислухаючись до навколишніх звуків. Вочевидь військовий табір був десь неподалік, оскільки приглушено лунали чоловічі голоси й регіт, вдалині Ерна побачила мерехтливе полум’я смолоскипів й високу загороду з обозних возів, а також дощаті ворота. Мабуть, десь там Айк… Із цією думкою дівоче серце зрадницьки здригнулося пташкою… Раптом за спиною почувся шерхіт і цокотіння кінських копит, Ерна різко обернулася.
— Хто ти? Що тут робиш?! — в темряві залунав чоловічий голос, а з гущавини виїхали четверо вершників. І звідки ж раптово узялися? Мабуть, дозорні…
— В мене термінові новини для Айка Лютого! — тривожно вигукнула дівчина. Хоча намагалася говорити впевнено, але голос тремтів.
— Ерно?! Невже це ти?! — неабияк здивований Селвін наблизився верхи на коні, графський тен був одним з дозорних.
— Пане Селвіне! — Ерна гучно видихнула, прибираючи з чола прилиплі пасма. — Сьогодні Айка намагатимуться вбити! В таборі зрадник, шпигун! Його ім’я Ідгар! Я підслухала розмову…
— Вбити?! – Селвін не мав змоги роздивитися в темряві дівоче обличчя, але така новина неабияк приголомшила. — Хто тебе сюди прислав? Чию розмову ти підслухала?
— Я втекла від свого батька, Торвальда! Його люди підкупили Ідгара! Айк в небезпеці й варто поспішати! — дівочий голос бринів з неабияким хвилюванням. — Перекажіть йому, нехай буде напоготові… Можливо, когось підішлють, їжу отруять, або напій… Треба негайно попередити вашого пана!
— Поїдеш з нами до табору, Ерно! — гарикнув Селвін. — Ти дійсно донька Торвальда?
— Так… — тихо й з гіркотою зронила дівчина. — Айку про це відомо… Тому мене тоді й звинуватили в отруєнні, він вважав, що я ворог! Але я втекла від батька, в мене більше немає родини…
— Можливо, хтось її підіслав, Селвіне, — недовірливо мовив один з вершників. — Ще й донька ворога…
— Я вірю їй! — графський тен сказав, мов відрізав. — Ця дівиця не брехлива... Якщо пан у небезпеці, треба негайно поспішати! Я поїду з нею до табору, а ви залишайтеся на варті, — мовив до інших вершників. — Поїхали, Ерно!
— Чи варто мені їхати з вами до табору? — дівчина раптом усвідомила, що не готова до зустрічі з Айком… Як прийме її? Чи варто казати про дитину, про бастарда? Чи потрібна вона графу? Ці сумніви неабияк краяли серце, немов роздирали гострими пазурами…
— Ти поїдеш зі мною! — рішуче випалив Селвін. — Пан тебе скрізь шукає! Навіщо ти залишила фортецю?! Він геть втратив спокій, наче збожеволів! Людей найняв, щоб тебе шукали! Годі балачок, Ерно! Рушаймо! — він пришпорив коня, а дівчина поїхала слідом в бік табору. Серденько калатало у хвилюючому очікуванні на цю доленосну зустріч… Невже він дійсно шукав? Ерна була впевнена, що забув її, відпустив… Чомусь після цих слів Селвіна дівчину раптом огорнуло невимовною радістю й трепетом… Якою ж довгою здавалася та відстань до воріт табору, хотілося вже якнайшвидше побачити той палаючий погляд, пірнути в його чорноту, неустанно линути до того чоловіка тілом, душею… І неважливо, що буде опісля… Бодай би раз його побачити, хоч один раз…
Дівчина щодуху гнала Дубка й неслась слідом за Селвіном. Здавалося, ще трохи й серце вистрибне з грудей та кинеться вперед… Ось вже і територія табору, але Ерна наче нічого навколо не бачила, геть не звертала уваги на зацікавлені й липкі погляди оточуючих воїнів. Мабуть, вояки прийняли дівчину за чергову куртизанку.
Ерна квапливо спішилася біля зведеної теслярами стайні табору, що мала вигляд простої споруди з дерев’яного брусу із дощатим накриттям. До них з Селвіном відразу наблизився конюх, який привітався кивком й повів коней до стійла.
В неабияк схвильованої дівчини мерехтіло в очах від розмаїття палаючих вогнищ та наметів. Загін Айка розташовувався біля західного флангу, від стайні треба було трохи пройтися пішки. Ерна усвідомила, що в неї загострився нюх та з’явився шалений апетит, в ніс відразу вдарив запах рибної юшки з польової кухні, аж мимоволі потекли слинки. Водночас в повітрі витав терпкий і неприємний запах чоловічого поту та їдкого диму, викликаючи легку нудоту.
— Тримайся поруч, Ерно, — Селвін схопив її за рукав сорочки й притягнув до себе. — Тут не завжди безпечно для тебе, оскільки ти дівчина й тебе можуть прийняти за куртизанку!
— Авжеж, куртизанка... У кольчузі... — Ерна пирхнула з їдучим сарказмом, а неабияке хвилювання з часткою трепету накочувало з новою силою, бо кожний крок наближав до коханого…
+++
Захмелілий Айк лежав на ліжку й усвідомив, що не зуміє бути з тією дівкою, яка саме цієї миті сиділа поруч й хтиво посміхалася та грайливо гладила кінчиками пальців його пружні груди. Чомусь ці дотики не викликали бажання, яке раптом згасало... Ні, Ерну ніхто й ніколи не зуміє замінити, а ця липка омана лише викликає огиду...
— Хочу, щоб ти мене залишила, — втомлено прохрипів граф, вже й шкодував, що покликав ту куртизанку до свого павільйону.
— Що трапилося? — вона невдоволено смикнула бровою. — Гадаю, так буде краще? — стягнула верх сукні, оголюючи апетитні, округлі груди.
— Я ж сказав, залиш мене... — у холодному чоловічому голосі ковзнуло роздратування, Айк гучно видихнув й відвернувся. Сподівався, дівка виконає його наказ.
— То чому покликали мене? Зрештою, я зумію вас розпалити... — настирлива куртизанка огладила чоловічі стегна й облизнувши губи, повільно потягнула за шнурівку шкіряних штанів графа...
+++
— Ми прийшли, ось павільйон нашого пана, — Селвін вказав на великий тент з темно-синьої щільної тканини. — Я проведу тебе всередину, без мене охорона не впустить. Також хочу переконатися, чи з паном все гаразд, — суворе обличчя тена здавалося напруженим, він неабияк хвилювався за графа.
Ерна на ватяних ногах наблизилася до павільйону, Селвін відкинув полог й пропустив її всередину, крокуючи слідом. За мить вони так і застигли на місці, споглядаючи графа з оголеним торсом, який розвалився на широкому ложі, застеленому шкурами, а біля його ніг сиділа рудокоса дівиця з оголеними принадами й розв’язувала шнурівку чоловічих штанів.
Серце Ерни здригнулося й заклякло. Мабуть, так боляче було тоді, коли Айк звелів кинути її в яму й зранив невірою… Ні, навіть тоді не так було боляче, як цієї миті…
