Раді Вас бачити!

Кімната була занурена в напівтемряву, лише місячне світло розсікало підлогу блідою смугою. Я лежала в ліжку, натягнувши ковдру до самого підборіддя, але зігрітися не могла. Я тремтіла чи то від холоду, чи від власних вагань і роздумів, що зжирали мене зсередини. Щойно я заплющувала очі, то бачила флешбеки з сьогоднішнього дня, які викликали в мені бурю емоцій, що заважала спати. Мабуть, вже сотий раз я пробувала вмоститись в ліжку, як та принцеса на горошині. Мене все дратувало: то надто холодно, то надто жарко, то надто голосно в голові відлунював сухий і владний голос Макса, коли він нас з Владом застав за поцілунками.

Я замружилась і вкрилась з головою, лупцюючи ногами матрас. Не допомогло. Він був тут, в моїй голові. Щойно я заплющувала очі, то бачила його обличчя. Не Влада, а Макса. Чому? Чому мені всюди ввижаються його сіро-бракитні крижані льодяшки замість очей? Кожен раз, коли він дивиться на мене, відчуття, наче він ставить мені якийсь діагноз чи чіпляє ярлик на шию. Сьогодні б це було слово “легковажна”.

Я мала б відчувати злість чи огиду, що він нахабно втрутився. Я мала б почуватись присоромленою. Але ж ні. Щось всередині мене випромінювало радість. Я раділа, що він застав нас разом. І чесно, якби не зіпсований момент, то можливо, ми б дібрались з ним і до спальні із зручним ліжком. Я хотіла цього. Хотіла сексу. Хіба в таке складно повірити? Мені уже двадцять. А Макс подивився на мене так, наче я підліток, який уявлення не має, що робить.

Та й взагалі, він втрутився не тільки в наш інтимний момент. Він при мені принизив власного брата. Я все розумію, між вами неприязнь чи може й ненависть. Часто брати між собою конкурують, якось змагаються, але всі випадки, які я бачила, не були сповнені аж такої зневаги. Це завжди було більше, як братерська любов і безглузді жарти. Аж тут… Переді мною була ціла драма Шекспіра, і якби Макс не пішов, думаю, хтось міг би померти наприкінці, за класикою жанру.

Мене бісило, що я ставала поміж ними двома, як буфер. Складалось враження, що Макс мене хоче попередити стосовно Влада, а Влад довести, що Макс чіпляється просто так. Та й вся ця історія з казино… Я не стала розпитувати, чи в нього дійсно залежність від ігор. Думаю, якщо б ми одружилися, він би все одно змінився на краще. Чоловіки стають набагато свідоміші, коли одружуються.

Всі ці спогади викликала в мене в середині дуже змішані відчуття. Прислухавшись до себе, я розуміла, що в самому низу живота зароджується тепло. Мені що, подобалось дивитись на їхні сварки? Чи я просто уявляла собі, як два прекрасних чоловіка одразу боряться за мою увагу?

Тремтячою рукою я потяглась туди, де уже давно зібралась волога, яка мучила моє існування. Я заплющила очі і згадала, як міцно притиснулася до Влада. Як палко він мене цілував, як гладив моє тіло, коли Макс спускався сходами. Я хотіла, щоб він бачив. Хотіла допекти йому, показати, що він не має наді мною влади, що його слова про “нудотну ідеальність” мене не зачепили. Хотіла показати, що я можу бути поганою дівчинкою, що я теж маю потреби і бажання. Мій середній палець ковзнув вгору і вниз, а потім почав блукати навколо найчутливішої точки. Згадувала, коли я побачила спалах люті в погляді Макса, помітила, як він стиснув кулаки… Боже, я відчула тріумф. Це було схоже на електричний розряд. Я насолоджувалася його злістю. Вона збуджувала мене більше, ніж сам Влад. Мої рухи ставали все інтенсивнішими, швидшими, іншу руку я запустила, тобі під майку і стисла свій сосок. Від цієї комбінації мені було складно стримувати важке дихання.

— Чому я про це думаю? — прошепотіла я в порожнечу кімнати. Байдуже. Рятівна розрядка неймовірно швидко наближалась.

Я мала б думати про Влада. Він був таким милим сьогодні вранці. Після тієї жахливої сварки біля під’їзду, після всіх тих брудних слів про плаття, він прислав мені величезний, просто неймовірний букет із сотні білих троянд. І записка… Вона була такою щирою. Він писав, що боїться мене втратити, що його агресія — це лише страх перед тим, наскільки сильно він мене кохає. Я пробачила його. Звісно, я пробачила. Хіба справжнє кохання не передбачає вміння прощати?

Але як тільки з’явився Макс, уся картинка розсипалася. Влад миттєво змінився. Його настрій злетів у прірву, він став смиканим, злим, почав огризатися. Макс просто пройшов повз, майже не глянувши на мене, але атмосфера в домі стала настільки важкою, що я ледь не задихнулася.

Я перевернулася на інший бік, стискаючи подушку між ніг, і почала тертися об неї, стискаючи стегна. Страх перед Максимом нікуди не зник, він лише трансформувався в… збудження… Це був страх перед невідомим, перед тією силою, яку він випромінював. Коли він стояв там, на останній сходинці, височіючи над нами обома, Влад здавався мені маленьким хлопчиком, що накрав цукерок. А Макс… Макс був скелею, об яку мені кортіло б розбитися.

Ці кляті “метелики” у животі не давали мені заснути. Я все швидше почала тертися об подушку клітором, відкинувши в бік ковдру. Підняла майку повністю і облизавши пальці почала терти соски, які вмить стали твердими. Влад один раз торкався їх так і мені сподобалось. Що ще мені могло б сподобатися, якби нас тоді не перебили?

Я відчувала провину перед Владом. Макс весь час тисне на нього, не дає йому дихати, контролює кожен крок. Влад просто хоче жити, хоче бути щасливим зі мною, а цей тиран робить усе, щоб перетворити його життя на пекло. Я маю підтримати Влада. Маю показати йому, що я на його боці. Маю боятися Макса. Насправді в мене кров холоне в жилах, коли я бачу його… Але я знову заплющую очі і уявляю кремезного Макса, який спопеляє мене поглядом. Знову відчуваю запах терпких парфумів і легкий аромат алкоголю. Знову згадую його дотики до мого тіла, коли ми зіштовхнулись в коридорі. Бачу його розсічену брову, щетину, ямочку на підборідді і пухкі губи. Я… Я звиваюсь на ліжку, лежачи на боку і уявляю, як його велике тіло притиснуте до моєї спини і бере мене ззаду.

— О Боже! — викрикую я від хвилі оргазму, що накриває мене з головою і відчуваю, як сором заливає мої щоки фарбою. Ні. Це було не правильно. Думати про нього було не правильно. Добре, що ніхто про це не дізнається.

Я простягнула руку до тумбочки й намацала телефон. Екран яскраво засліпив мене. Треба написати йому. Прямо зараз. Щоб витіснити образ Макса зі своєї голови, щоб переконати себе, що моє серце належить правильній людині.

Пальці швидко забігали по склу:

“Влад, не звертай уваги на слова брата. Він просто не знає, що таке справжнє щастя. А ми знаємо. Я з тобою. Дякую за троянди, вони неймовірні. Люблю тебе”.

Я натиснула “відправити” і відкинула телефон. Серце калатало. Я зробила правильний вибір. Влад — мій принц. А Макс… Макс — це просто темне бажання вночі, яка зникне, як тільки зійде сонце. Але чому тоді, заплющуючи очі, я знову бачу не свого хлопця, а крижаний погляд чоловіка, який скоріш за все ненавидить мене?