Раді Вас бачити!

Тоді був русалчин тиждень… Люди святкували чи то Трійцю, чи то Русалії. Дивні створіння — люди. Неначе носять хрест на грудях, ходять до церкви, вірять у Святу Трійцю, але не гребують давніми розвагами, купальськими обрядами, колядуваннями, спалюванням Морени на Масний тиждень. От і незрозуміло, чому на Зелені свята їм треба боятися русалок, якщо вони мають такого захисника на небі? Та так чи інакше, а тоді на Русалії прийшов до лісу Василь. Це вже був сивий дід із довгою бородою, вкритий зморшками, але очі його були такі ж молоді, уважні та проникливі. Він ніби щось шукав у лісі та не знаходив. Поставив кошика, сів на сонячній галявині й неначе заснув. Та якось враз прокинувся і повернувся в мій бік, кивнув головою, як старій знайомій, показав рукою на місце поряд із собою, і я підійшла. Голос його був слабкий і хрипкий: — Пам’ятаю тебе, красуне. Ти й досі гарна, а я вже не той, що колись… — він закашлявся. — Не боїшся більше мене? — запитала я. — Нема мені вже чого боятися, я вже своє відбоявся. Залишився один на старості: дружина померла, діти одружилися і поїхали геть із села, а я тут ліс стережу, — посміхнувся він. — Хотів би, щоб Бог мене до себе прибрав, та не прибирає. Напевно, я щось важливе ще не зробив у житті, от тільки не знаю що. — А я б хотіла мати, як ви, безсмертну душу, та так склалося, що не маю, але не зі своєї провини. Я б ходила до церкви, вийшла б заміж, дітей виростила, а вони — своїх дітей, і серце моє раділо б. Я не вмію радіти або сумувати. Мені теж самотньо. І жити мені в самоті вічно, поки в мене є ліс і обов’язок перед ним. От ви ж маєте вибір: як вчинити, куди піти, на чий бік стати — добра чи зла. Я вибору не маю, лише долю, мавчину долю.

Василь тяжко зітхнув і мовив: — Так, вибір маю, але вчинити так, як хотілося б, інколи не можу, бо совість не дозволяє. І гризе вона, і крає так, що спати не можна. Напевно, Бог — то і є совість, і коли вона живе в твоїй душі, ти вже не маєш вибору, ти живеш так, як повинен. Знов закашлявся дід і побрів, не прощаючись, геть із лісу. Більше я його не бачила. А десь за тиждень відспівали його в церкві.