Спочатку:
На сторінку книги
Вирішивши зайвий раз його не турбувати, я вийшла надвір і повільно рушила навколо будинку, уважно роздивляючись усе довкола. Тут було гарно. Кам’яні стіни будинку майже повністю обплітав дикий виноград і плющ, між деревами цвіли кущі з яскравими квітами, а висока трава м’яко колихалася від теплого вітру.
Обійшовши будинок з іншого боку, я несподівано натрапила на невеликий виноградник. Уздовж дерев’яних опор тягнулися лози, густо вкриті важкими гронами. Виноград був різний — темно-фіолетовий, зелений, рожевий і навіть золотавий, майже прозорий у сонячному світлі. Я не втрималася й зірвала кілька ягід. Вони виявилися дуже смачними. Особливо золотавий сорт — солодкий, із легким медовим присмаком.
Повільно прогулюючись далі, я помітила знайомий кущ із темно-синіми ягодами, які вже куштувала в каші. А поряд росли й інші — зовсім незнайомі. Деякі світилися ледь помітним перламутровим блиском, інші мали сріблясте листя або дивні квіти.
Мій погляд зачепився за невисокий кущ із ніжно-фіолетовими ягодами у формі маленьких сердечок. Навколо них цвіли крихітні світлі квіточки, від яких тягнувся тонкий аромат лаванди. Я зупинилася, задумливо розглядаючи ягоди.
Здоровий глузд одразу ж почав кричати, що їсти невідомо що — дуже погана ідея. Особливо в іншому світі. Особливо якщо тут є магія. Хто знає, раптом ці милі ягідки викликають галюцинації чи параліч? Але водночас мені здавалося, що ніхто не став би садити отруйні кущі просто біля будинку.
Після хвилини внутрішньої боротьби цікавість усе ж перемогла. Я обережно зірвала одну ягоду й закинула до рота. І мало не застогнала від задоволення.
— Смакота!
Ягода нагадувала полуницю, але з легкою кислинкою смородини й дивною пряною терпкістю лаванди. Смак був настільки незвичним і приємним, що я одразу потягнулася за другою. А потім і за третьою. Набравши цілу жменю, я задоволено повернулася до будинку, поїдаючи ягоди дорогою. Настрій дивним чином ставав усе кращим. Можливо, тому що навколо було надто красиво, а можливо, я просто починала потроху звикати до думки, що тепер моє життя так неймовірно змінилося.
Повернувшись до вітальні, я повільно пройшлася вздовж книжкових шаф. Учора я звернула увагу лише на те, що книг тут дуже багато, але тепер почала уважніше розглядати назви. Художні романи. Історичні книги. Рецепти. Довідники про рослини й трави. Якісь товсті томи з красивими символами на обкладинках. І окрема полиця про магію. Я задумливо провела пальцями по корінцях книг.
— Отже, тут дійсно є магія, — тихо пробурмотіла собі під ніс.
Мій погляд зупинився на книзі з простою назвою: «Основи магії». Я відразу взяла її з полиці. Якщо вже я потрапила в інший світ, то, мабуть, саме з цього й варто починати знайомство з ним.
Я вмостилася у вітальні в м’якому кріслі біля вікна, підтягнула ноги під себе й відкрила «Основи магії». Чесно кажучи, я очікувала побачити щось надто складне й заплутане, але книга виявилася напрочуд зрозумілою. Її явно писали для новачків.
Уже на перших сторінках пояснювалося, що магія є природною частиною світу, такою ж невід’ємною, як вода чи вітер. Виявляється, магічна сила є майже в усіх живих істотах, просто в когось її більше, а в когось менше. Хтось здатен лише трохи підігріти воду чи запалити свічку, а хтось — створити бурю або змусити ціле місто заснути.
Я зацікавлено перегорнула кілька сторінок. Особливо мене вразило те, що магія тут накопичувалася в рослинах, камінні і навіть у воді.
— Тобто магією буквально просочене все в цьому світі, — пробурмотіла я. — Неймовірно!
Я так захопилася читанням, що навіть не помітила, як за вікнами сонце піднялося вище, а шлунок почав прозоро натякати, що час обідати. Закривши книгу, я пішла на кухню й зазирнула до каструлі з бульйоном. На дні залишалося зовсім трохи.
— Ну… Думаю, хазяїн дому не буде проти, якщо я візьму щось із холодильника, — сказала я вголос, ніби намагаючись виправдатися перед невидимим господарем. — Адже він мене врятував.
Я дістала шматок м’яса, овочі й почала готувати. Незабаром кухня наповнилася приємним ароматом смаженого м’яса й трав. Я швидко нарізала салат, знайшла спеції… і зовсім випадково натрапила в одній із шафок на кілька пляшок вина. На темній етикетці красувався стилізований дракон і назва «Серце дракона». Під нею було намальоване червоне серце з тонкими золотими прожилками.
— О, ну це звучить або дуже романтично, або дуже небезпечно, — пробурмотіла я, вагаючись. Хотілося трохи розслабитися і зняти стрес, але мене гризли сумніви. Може, воно якесь дивне, це вино? Може, там зовсім не те, що я звикла називати вином?
