Спочатку:
На сторінку книги
Після сніданку мені раптом страшенно захотілося пройтися. Мене тягнуло хоч трохи дослідити місце, в якому я опинилася. Особливо манило озеро, яке я побачила здалеку ще в перший день, коли отямилася.
Я вийшла через терасу. Дракон, як і завжди, лежав на своєму улюбленому місці, гріючись на сонечку.
— Я до озера пройдусь, — повідомила я йому. — Не сумуй тут без мене.
Дракон лише мовчки кивнув. Цікаво, він взагалі рухається? Йому ж треба щось їсти. Чи він харчується сонячними променями? Треба буде пошукати книги про драконів, коли повернуся.
Ранок був теплим, але ще не спекотним. Сонце тільки піднімалося, а легкий вітерець приносив приємну прохолоду. Повітря приємно пахло травами й квітами — легко, ненав’язливо. За межами саду починалося поле з високою травою, яка сягала мені майже до колін. Серед неї рясніли дрібні квіточки — білі, жовті, бузкові, ніжно-рожеві. Десь у траві стрекотіли комахи, а над головою безтурботно співали птахи. Ліворуч тягнувся ліс — густий, темно-зелений, трохи загадковий. Деякі дерева були мені знайомими, а деякі — ні. Попереду здіймалися гори й виднілося озеро у їх підніжжя. Навіть здалеку його вода здавалася неймовірною — яскраво-бірюзовою, майже нереальною.
Незабаром я помітила вузеньку протоптану стежку, що вела просто до озера, й пішла нею. Дорогою я ловила себе на дивному відчутті — ніби вперше за дуже довгий час мені не хотілося думати про проблеми, гроші, зради чи майбутнє. В голові було тихо. І від цього на душі ставало краще.
Хвилин за п’ятнадцять я нарешті дійшла до озера й завмерла, не вірячи власним очам. Навколо води лежав білосніжний пісок, а на ньому — гладенькі світлі камені, великі й маленькі. Скелі біля озера були дивовижними — біло-золотаві, з прожилками рожевого кольору. Із тріщин між камінням звисали рослини, дрібні квіти й зелені кущики, які робили скелі живими. З боків, колір каменю поступово змінювався — спочатку на теплий коричневий, а потім на сіруватий. Все це виглядало настільки красиво, що я повільно видихнула, боячись порушити цю дивну гармонію. Підійшовши ближче до води, я опустилася на великий нагрітий сонцем камінь.
— Ніколи не бачила такої краси… — тихо зітхнула я. — Хіба що на картинках.
Переді мною спокійно мерехтіла бірюзова вода озера. Трохи далі здіймалися величні гори, а з виступу скелі спадав невеликий водоспад. Вода сріблилася на сонці й із м’яким шумом падала в озеро, розсипаючи навколо себе хмаринки блискучих бризок.
Я сиділа мовчки, вдихаючи свіже повітря, й раптом усвідомила, що тут навіть дихається інакше. Якось легше, глибше, ніби саме повітря було просочене магією.
Сонце поступово піднімалося все вище і незабаром я відчула, що починає припікати. Камінь піді мною вже добре нагрівся, а повітря втратило ранкову прохолоду. Я примружилася, дивлячись на бірюзову гладінь озера, і раптом зрозуміла, що страшенно хочу освіжитися. Мій погляд ковзнув по воді і я тихо зітхнула. Купальника в мене не було. Він залишився в одній із валіз, які не перенеслися сюди разом зі мною. Я задумливо озирнулася довкола. Лише шум водоспаду і спів птахів порушував тишу. Людей поруч не було, навіть натяків на їх можливе перебування, ніби я потрапила в якийсь вимір, де є лише ця неймовірна природа, дракон і я.
Після коротких вагань я все ж почала роздягатися. Складала речі акуратно на теплому камені й при цьому постійно озиралася навколо, почуваючись трохи ніяково. Хоч я й не бачила тут людей, але все одно було дивно отак стояти посеред чужого світу абсолютно голою.
Обережно ступивши у воду, я мимоволі усміхнулася. Вона виявилася дуже приємною — не холодною, а ледь теплою, освіжаючою після палючого сонця. Я повільно заходила все глибше, поки вода не піднялася мені до пояса, й із цікавістю глянула вниз. Озеро було настільки прозорим, що я без проблем бачила дно. Замість звичайного каміння там лежали пласкі овальні кристали — молочно-білі й напівпрозорі блакитні. Сонячне світло проходило крізь них, розсіюючись у воді м’яким сяйвом.
— Так ось чому вода такого кольору… — зачаровано прошепотіла я.
Бірюзове світло ніби народжувалося прямо під моїми ногами. Я глибоко вдихнула й пірнула. Вода миттєво огорнула тіло приємною свіжістю, забираючи залишки сонливості й похмілля. Випірнувши, я відкинула мокре волосся назад і повільно попливла в бік водоспаду. Чим ближче я підпливала, тим прохолоднішою ставала вода. Біля самої скелі вона вже була майже холодною, але мене це тільки підбадьорило. Тут було мілко, тому я вийшла з води й обережно підійшла ближче до водоспаду. Бризки осідали на шкірі холодними краплями, а шум падаючої води заглушував усе навколо. Глибоко вдихнувши, я ступила просто під водоспад. Крижана вода обрушилася на мене так різко, що я закричала від захвату і вже за мить відскочила назад, сміючись. Серце шалено калатало від різкого перепаду температури, але водночас було так добре й весело, що я не могла перестати сміятися.
— Дуже добре приводить до тями після вина, — усміхнулася я, витираючи воду з обличчя.
Трохи заспокоївшись, я почала роздивлятися скелю біля водоспаду. На ній росли дрібні квіти, зелені пагони й якісь незнайомі рослини з довгими листками. Деякі звисали просто над водою. І раптом я завмерла. Трохи далі, в тріщині скелі, росла орхідея. Ніжно-рожева, з бордовими цяточками на пелюстках. Я підійшла й обережно торкнулася квітки кінчиками пальців.
— Вперше бачу орхідею в природі… — тихо прошепотіла я. — Так гарно…
Кілька хвилин я просто стояла біля скелі, милуючись водоспадом, квітами й дивовижним кольором озера. Усе навколо здавалося настільки красивим, що мені досі не вірилося, що це реально. Потім я знову зайшла у воду й повільно попливла назад до берега.
Сонце вже добре припікало, тому я трохи посиділа на теплому камені, обсихаючи. Тіло приємно розслабилося, а голова нарешті стала ясною. Я почувалася набагато краще, ніби оновилася. Ніби й не було вчорашнього вина, важких думок і сьогоднішнього похмілля.
Одягнувшись, я повільно рушила назад до будинку. Дорогою замислилася над дивною річчю — у такому прекрасному місці зовсім не було людей. Жодної душі навколо. Може, вони просто боялися дракона? Але ж він добрий. Хоча… раптом ні? Якщо він лише прикидається добрим, щоб приспати мою увагу? Я зовсім нічого не знала про цей світ і про драконів. Сподіваюсь, він не задумав нічого поганого. Я встигла прив’язатись до мого золотого дракончика. Сумно буде, якщо він насправді не той, ким я його уявила.
