Спочатку:
На сторінку книги
Я вивантажував дані майже механічно. Файли, схеми, поведінкові патерни — усе йшло до сховища. Обсяг був таким, що мені навіть здалося: інтерфейс почав підгальмовувати, підсвічуючи пріоритетні пакети.
— Лансо… — тихо сказала Майка. — Тут іще щось є.
Я обернувся. Вона стояла біля дальньої стіни, де я спершу не помітив нічого особливого. Просто гладка поверхня — надто гладка для цього місця.
— Знайшла інтерфейс, — додала вона. — Але не стандартний.
— Покажи.
Я підійшов ближче й одразу зрозумів — так, це продовження квестового ланцюга. Ключ.
[Фрагмент даних відновлено]
…спостереження завершено…
…якщо знайдено — шлях відкрито…
…розділення маршруту…
В інтерфейсі спалахнули дві мітки.
[POI #1-B — активовано]
[POI #1-C — активовано]
І координати.
— Оце вже цікаво, — пробурмотів я.
— Два напрямки? — уточнив Вайро.
— Схоже на розвилку, — кивнув я.
Майка нахилилась ближче.
— Або два етапи.
Я вже збирався відповісти, коли відчув, як поруч завмерла Фара. Я повернувся. Вона дивилася на один із маркерів.
— Що? — спитав я.
— Оцей… — вона вказала. — POI-1C.
Я примружився.
— Ти його десь бачила.
Вона повільно кивнула.
— Так. Він був у логах Кела.
Я відкрив карту й звірив координати з нашим місцезнаходженням.
— Далеко, — сказав я.
— Наскільки? — спитала Майка.
— Достатньо, щоб це була не прогулянка за сусідній пагорб.
Вайро хмикнув.
— І достатньо, щоб нас там чекали, якщо координати вже комусь відомі.
От воно. Та сама думка, що витала в повітрі.
Я закрив інтерфейс.
— Ешелон уже знає, що хтось був у їхньому таборі, — сказав я. — І знає, що один із фрагментів у якійсь групі гравців. Можливо, вони шукатимуть не одиночок, а гільдію. Або шерститимуть своїх у пошуках зрадника.
— Значить, знають, що хтось пішов далі, — додала Майка.
— І якщо Кел знав про цей POI, то вони там уже чекатимуть, — завершив я.
Фара не заперечувала.
— Тоді йти зараз — погана ідея.
Я кивнув.
— Дуже погана.
Майка зітхнула.
— Але й сидіти тут — не варіант.
— Ніхто й не збирається, — відповів я.
Я глянув на Вайро без його звичного щита.
— Ми вже просіли по спорядженню. Ресурси на межі. А попереду — не просто моби.
— Гравці, — коротко сказав він.
— Гравці з гільдії, — уточнив я.
Я усміхнувся.
— Значить, робимо як нормальні люди.
— О, звучить підозріло, — буркнув Вайро.
— Повертаємось в Голку, — сказав я. — Зливаємо інфу. Забираємо енергоїни. Апгрейдимося.
Майка одразу пожвавішала.
— О, так!
— І потім повертаємось, — додав я.
Фара подивилась на мене.
— Ти впевнений?
Я знизав плечима.
— Якщо Кел ішов туди — значить, там щось є.
Я зробив паузу.
— Ми вже вписалися допомогти його знайти. Ну і, вибач, Фаро, але тільки якщо нам по дорозі. Поки що — так.
Вайро зітхнув.
— Гаразд. Але швидко.
Я кивнув.
— Швидко.
І вже збирався закрити інтерфейс, коли погляд зачепився за дрібний рядок. Майже непомітний.
…стан суб’єкта нестабільний…
…перехід завершено частково…
Я насупився.
— Лансо? — спитала Майка.
Я похитав головою.
— Потім.
Але думка вже вчепилась. Надто сильно. Я вже бачив щось подібне.
***
Повернення зайняло менше часу, ніж я очікував.
Ми не ризикували — вийшли безпечним маршрутом, уникаючи відкритих зон і активних сигналів. Кілька разів пасивка ловила віддалені мітки гравців, але ми їх обходили.
І коли перед нами знову виросли знайомі структури зворотних порталів, я мимоволі видихнув.
Голка. Вертикальне місто, яке тепер здавалося надто спокійним і звичним після білого безмов’я та шаленої погоні.
— Дім, милий дім, — пробурмотіла Майка.
— На пару годин, — поправив Вайро.
— Не бурчи, — відмахнулась вона. — Зараз будемо багатими.
Я усміхнувся.
— Уже скоро.
Ми не затримувалися на ярусах Голки. Наша ціль була далі.
Зазвичай ми продавали дані двом гільдіям — «Воронам Одіна» і «Енері».
«Ешелон» був не найбільшим, але сильним гравцем. Я розумів: інформація про фрактал дасть перевагу одній із гільдій і змусить їх сконцентруватися на ньому, відчувши шанс схопити удачу за хвіст.
Якій саме?
«Енері» були багатими. Справді багатими. Один із перших фракталів подарував їм землі з родовищами унікальних металів. Це зробило їх номером один на виробничому ринку. Майже всі крафтери закуповуються саме в них — або вступають до гільдії заради доступу до ресурсів.
Вони можуть дозволити собі найманців. І нас.
«Ворони Одіна» — не такі багаті, але з дуже сильним ядром без скандалів. Вони як кулак, що збирає навколо себе армію послідовників. Багато стримерів, багато фанатів, багато PvP.
Продати їм усе доведеться дешевше. Але є одне “але”, яке знаємо ми — і не знають вони.
Якій би гільдії ми не продали інформацію, їй доведеться зіткнутися зі справами «Ешелону». А ті точно не захочуть, щоб стало відомо про їхній бета-доступ до фрактала.
І дуже бажано, щоб ніхто не склав два плюс два й не звинуватив нас у приховуванні такої інформації.
Світитися нам точно не варто.
***
Портал відкрився на висоті. Гільдії любили ефектні появи — і ця не була винятком.
Ми вийшли просто на вершині пагорба, що височів над територіями стабілізованого фрактала. І вид змусив навіть Вайро на секунду замовкнути.
Перед нами розкинувся маленький світ.
Не один біом. Не одна локація. А десятки сегментів, зшитих між собою, мов клаптева ковдра, підпорядкована одній системі.
Ліворуч — густий смарагдовий ліс із сяйливими істотами між деревами. Праворуч — червонуваті скелі з виривами пари й лави. Далі — болота. Ще далі — руїни.
І все це в межах однієї території.
— Ось за це й б’ються, — тихо сказав я.
Майка кивнула.
— Кожен шматок — ресурси.
— Кожен шматок — можливості, — додав я.
Вайро усміхнувся.
— І гроші.
Я кивнув.
— І гроші.
Майка задумливо озирнулася.
— Я б теж хотіла окремий замок замість тієї однокімнатки, що в нас. Ех.
— Якщо доведемо все до кінця, у реалі в кожного буде по замку, — підморгнув я.
Я подивився вниз. Під схилом розкинулося живе містечко: ярмарок, торгові ряди, гравці, NPC, переговорні будівлі, майданчики для угод.
— Парадна вітрина, — сказав я.
— Щоб одразу показати: “ми можемо”, — додала Майка.
— І “ми контролюємо”, — буркнув Вайро.
Я усміхнувся.
— Саме так.
Портал за нашими спинами тихо закрився.
— Ходімо, — сказав я. — Перетворимо інформацію на гроші.
Я зробив крок уперед, надсилаючи повідомлення знайомому гільдійному зв’язковому.
Але десь глибоко вже крутилися зовсім інші думки.
POI-1B, POI-1C, Кел і Серце вузла.
