Спочатку:
На сторінку книги
Я моргнув, дивлячись у стелю. Та сама тріщина. Той самий кут. Але всередині вже був інший стан. Не очікування й не порожнеча. А напруга і мета. У голові вже складався план дій…
Але спершу — сніданок, зарядка й підготовка до нового дня!
Інтерфейс м’яко спалахнув: повідомлення від команди.
Майка: «Я в мережі через 10»
Вайро: «Готовий»
Фаркс: «…в грі»
Я всміхнувся.
— Ну звісно.
Голка зустріла нас тим самим шумом. Кожен день тут був днем особливого віртуального життя. Того, де немає сірих промислових міст, зате є неон вивісок і яскраве різноманіття зовнішок.
Ми зібралися біля нижнього ярусу порталів.
— Усі живі? — спитав я.
— Майже, — позіхнула Майка. — Кава не рахується.
— Готовий, — коротко сказав Вайро, перевіряючи новий щит.
Я перевів погляд на Фаркс. Вона стояла трохи осторонь. Як завжди.
— Нам треба поговорити, — сказав я.
Вона напружилась.
— Про що?
— Про вчорашнє.
Вайро хмикнув.
— Нарешті.
Майка тихо зітхнула.
— Народ…
— Ні, — спокійно перебив я. — Без наїздів. Просто факт. Нам треба розуміти, з ким ми йдемо далі.
Фара кілька секунд дивилася на нас. Потім відвела погляд.
— Я вже все сказала.
— Не все, — відповів я. — Біометрія.
Вайро одразу підхопив:
— О, так. Оце якраз найцікавіше.
Майка насупилась:
— Стривай… ти ж казала, система не пропускає…
Фара стиснула пальці.
— Не повинна.
— Але ти тут і під чужим акаунтом, — сказав я.
Вона видихнула, ніби збиралася з думками.
— Ми перевіряли це раніше, — тихо сказала вона.
— «Ми»? — уточнив я.
— Я і Кел.
Я трохи нахилив голову.
— Далі.
Вона підняла погляд.
— Ми близнюки.
Майка кліпнула.
— Серйозно?
Вайро примружився.
— Навіть так воно реально не повинно працювати.
— Не повинно, — кивнула Фара. — Але працює. Частково.
Вона на мить замовкла.
— Ми просто… експериментували. Давно. З цікавості. Система пропустила. Не ідеально — були помилки. Але загалом доступ є. Кел щось там підкрутив. Спочатку у нас грошей вистачало лише на один акаунт. А потім… коли він почав заробляти — з’явилися і квартира, і другий.
Я швидко прокрутив усе в голові.
— Тому ти так впевнено рухаєшся його персонажем.
— Так.
— І знаєш його білд.
— Так.
Вайро тихо хмикнув.
— Все веселіше й веселіше.
Майка подивилася на Фару вже зовсім інакше.
— Тобто ти буквально продовжуєш його шлях?
Фара кивнула.
— Так.
— Ой, а який у тебе основний акаунт? Клас? Покажеш? — втрутилась Майка.
Фаркс нечітко знизала плечима.
Я кивнув.
— Гаразд.
Вайро глянув на мене.
— «Гаразд»?
— Ми вже в цьому, — спокійно відповів я. — І ця інформація нічого не змінює. Лише пояснює.
Він кілька секунд мовчав. Потім зітхнув.
— Припустимо.
Я клацнув по інтерфейсу.
— Тоді план. Йдемо по ланцюжку. POI-1B.
Майка пожвавішала:
— О, нарешті квест!
— Обережний квест, — поправив я. — Якщо це пов’язано зі стабілізацією — там може бути що завгодно.
Фара тихо додала:
— І, можливо… слід Кела.
Я кивнув.
— Значить, не гальмуємо.
***
Цього разу ми купили вхід через портал однієї з гільдій, що був найближчим до потрібних координат. Перехід назад у фрактал був різким. Холод ударив одразу, але тепер ми були готові.
Шлях зайняв більше часу, ніж хотілося. Кілька разів довелося обходити зони агро, один раз — взагалі причаїтися, поки повз проходила зграя мобів.
Зрештою ми вийшли до потрібної точки.
— Ось воно, — сказав я.
Місце виглядало дивно. Навіть для вже звичної засніженої місцевості фракталу. Невелика галявина серед скель. Майже без снігу. А в центрі — кам’яна структура.
Вівтар.
Старий, потемнілий, із вирізьбленими незнайомими символами.
— Атмосферненько, — прошепотіла Майка.
Інтерфейс спалахнув.
[POI #1-B активовано]
[Тип: прихований вівтар]
[Потрібне підношення]
— Класика, — пробурмотів я.
— Питання тільки — яке, — сказала Майка.
Я провів поглядом по символах, що складалися у фігури тварин.
Вовк. Ведмідь. Щось іще… викривлене.
— Це пов’язано з тим мисливцем, — сказав я. — І з трансформацією.
Фара тихо додала:
— Він не просто став перевертнем. Він шукав це.
Я кивнув.
— Значить, ключ — у його історії.
Майка вже копалася в логах.
— Стривай… тут є запис.
Вона розгорнула інтерфейс.
— «Він почув поклик. Але не приніс дару. І звір забрав своє сам».
— Дар, — сказав Вайро. — Отже, підношення.
Я швидко переглянув лут.
— Ікли інею.
Майка підняла голову.
— Вовки?
— Так.
Фара кивнула.
— Думаю, підійде.
Я підійшов до вівтаря.
— Пробуємо.
Інтерфейс спалахнув.
[Підношення прийнято]
На секунду все завмерло.
А потім вівтар засвітився. Символи ожили. У повітрі з’явився новий інтерфейс.
[Доступна унікальна модифікація класу]
[Тип: тотемний звір]
— Ого… — видихнула Майка.
Я уважно дивився на список варіантів. Вовк. Ведмідь. Хижаки. Захисники.
— Це… підклас, — тихо сказав я.
— Унікальний, судячи з кольору, — додала Фара.
Вайро зробив крок уперед.
— Ну-ка…
— Зачекай, — сказав я. — Це незворотно.
— Тим цікавіше, — усміхнувся він.
Майка глянула на мене:
— Ти?
Я похитав головою.
— Мені що, з арбалетом у лапах бігати? Дякую, обійдусь.
Вона розсміялася.
— Я це уявила.
Вайро вже обирав.
— Ведмідь, — сказав він.
— Очікувано, — буркнув я.
Він активував вівтар. Через дві секунди його тіло здригнулося. Плечі стали ширшими, силует — важчим. На мить по шкірі пробіг ефект шерсті й зник.
— Ого… — він стиснув кулак. — Це відчувається.
Інтерфейс підтвердив:
[Підклас отримано: Тотемний звір — Ведмідь]
[Бонуси: +витривалість, посилений захист, часткова трансформація]
Майка присвиснула:
— Та ти тепер шафа!
— Я нею і був, — спокійно відповів він.
Я всміхнувся.
— Тепер ще й з антресолями. До речі, що з іншими здібностями?
Вайро переглянув опис.
— Так… Частина зникла. Перейшла в пасивки. І, схоже, деякі скіли тепер взаємовиключні.
— Інші? Майка, Фаркс? Берете підклас?
Обидві відмовилися. Майка — через небажання міняти білд на ходу, коли незрозуміло, чи воно того варте. Фаркс сказала, що не хоче тестувати нові здібності під час можливого відступу від «Ешелону».
— Добре, зрозумів, — я глянув на вівтар, а потім на карту. — Тоді далі — POI-1C. А цю точку скинемо «Воронам» як доказ нашої користі. Може, колись і справді собі воронів візьмуть та будуть літати над ворогами.
