Раді Вас бачити!

Люцифер тренував бій, нова броня була не надто зручною, він вже відчував як міцний матеріал натирає йому плечі і лікті.

Шурхіт крил позаду змусив його хутко розвернутись.

– Азраель? – здивовано кліпнув він.

– Де скрижалі? – замість привітання спитала Янгол Смерті.

– Нащо вони тобі? – нахмурився Люцифер.

– Маю дещо перевірити. Вони у тебе?

– Так, – знизав плечима Люцифер. – Ніхто не побажав забрати собі, я поклав їх до свого сховку.

– Гаразд, – хутко наблизившись вона підняла руку брата і вколола його палець.

– Ай!

Азраель криво всміхнулась і зникла. Люцифер втупився у місце, де щойно бачив сестру і похитав головою.

– Привіт!

Люцифер аж підскочив.

– Нову́ме! Може годі підкрадатися?!

– Це я.

– Та я бачу, що… – він завмер. – Реджино?

Її обличчя осяяла усмішка. Люцифер поклав меча і міцно пригорнув Пророка до себе.

– Як ти це… – він взяв її за плечі та відсторонився, зазираючи у її очі. – Де Тео?

– Я теж тут, – почувся голос хлопця.

Люцифер вирячив очі:

– Це було трохи лячно.

– Тепер ми можемо розділятись, але все ще лишаємось в одному тілі.

– Гаразд… То все… Добре, чи як?

– Значно краще, ніж ходити, як мішком прибиті.

– Як добре, що ти це сказала! – полегшено зітхнув він. – Я думав, що звучатиму занадто грубо, якщо скажу про це.

Реджина захихотіла.

– Слухай, я справді вважаю, що вам обом краще відправитись до Небес.

– Ми лишимось, бо хочемо допомогти. Поки складно виділити щось конкретне, Ліліт ще не визначилась. Та ми намагаємось щось вгледіти. Ми разом.

– Дякую вам обом, справді.

– Тео хотів поговорити з Ізуель. Не знаєш, де її можна знайти?

– Вона у ковальні. Не вилазить звідти відучора. Хоче контролювати процес роботи над зброєю для війська.

Реджина кивнула, залишивши Люцифера.

– Думаєш, це гарна ідея? – спитала Реджина.

– Це не нам вирішувати, – відповів Тео. – Ми маємо поговорити.

– Згодна.

Гаряча пара ковальні майже одразу вибивала все повітря з легень. Майстерні руки(і копита) ковалів переміщували чаші з розплавленим металом і заливали його у форми. Чулися грюкання молотів та шипіння гарячого металу у відрах з холодною водою. Атмосфера ковалень була напруженою. Тут ніхто не говорив, не жартував і не відволікався.Кожен етап творення зброї відбувався за чітко налагодженою схемою. Ізуель саме розмовляла із Кхалґрумом, коли очі Реджини насилу розгледіли її крізь щільний серпанок пари.

Предводителька неначе відчула на собі погляд і одразу поглянула в бік Пророка. Коротко щось сказавши Начальнику Пекельних Ковалень, Ізуель рушила в бік Пророка.

– Привіт.

Ізуель застигла, вдивляючись в очі Реджини.

– Ти…це ти! – вона всміхнулась.

– І ще я, – озвався голос Тео.

Ізуель напружилась, втягнувши повітря.

– Тео?

– Так, ми все ще разом, але тепер…

– Не схожі на зомбі.

– Янголи знають про зомбі? – здивувався Тео.

– Я жила на землі наприкінці вісімдесятих. Звісно я знаю, хто такі зомбі.

Тео реготнув.

– Я рада, що ви разом. Хай не так, як ви сподівались.

– Краще так, ніж у Лімбі.

Ізуель кивнула.

– Я хочу вибачитись… За все, що сталось. Я дуже жалкую про все це. Жоден з вас не заслуговував…

– Це не має значення, Ізуель. Ми зараз тут і це головне. Знаю, ти дуже зайнята, та я прийшов передати послання.

Предводителька стисла губи.

– Що?

– Пробач. Просто достобіса дивно бачити Реджину і чути твій голос.

Тео зітхнув.

– Я з посланням від Гарма і зграї.

Ізуель напружилась.

– Гарм знає, що Ліліт планує напад. Він каже, що єдині, хто може побороти князів Безодні це їм подібні або архангели. Жоден інший янгол чи демон не зможе впоратись.

– Що ж, ну Міхаель із Ґабрієлем вирішили долучитись. Досі не розумію з якого такого дива. Та й Люцифер архангелом бути не перестав, це наче як незмінний титул, тож ми впораємось.

– Цього замало. Кожен князь має свою силу і військо, що вміє керувати тією ж силою. Єдина рівновага у цьому світі, що може бути протиставлена їм – архангельська міць.

– Ну, в такому разі шансів ми не маємо. Архангели уже проявили своє ставлення до мене та інших занепалих. А що вони скоїли з Пеклом годі й казати.

Тео опустив очі.

– Дякую тобі, що переказав. Справді, я ціную це.

– Гарм і зграя також просили передати, що люблять тебе і що їх сила – назавжди з тобою.

Ізуель похитала головою:

– Не треба. Не кажи цього.

– Гарм знав, що ти будеш винуватити себе у їх загибелі, та це не так, Ізуель. Ти ні в чому не винна.

– Я мала дбати про них. Мала дбати про тебе. Я рада, що ти з Реджиною зараз, але ти не маєш іншої форми. Якби я лишилась тоді з вами – Мараель би сконав, щойно з'явився на обрії.

– Ми всі там, де маємо бути. Це сталось би у кожному разі. Не картай себе.

Ізуель заплющила очі. Якби це було так просто. Та вона дедалі частіше відчувала свою причетність до найгірших подій.

– О! Ізуель, чудово. Саме шукала тебе, – озвалась Азраель, приземлившись.

– А це… – зітхнула Реджина, пригадавши видіння.

– Янгол Смерті, – представилась Азраель. – І з вами, Пророки, я теж хочу поговорити. Я вкрай обурена тим, що ти, Реджино, поперлась до Лімбу, (що є абсолютно небезпечним для тебе), не звернувшись до мене спершу! Лімб – моя вотчина і я одна з небагатьох, хто здатен проникнути й лишитися там без загрози для себе. Ліонієль уже своє отримав, та я чекала цього від нього. Він має там пасію і часто її навідує. Донедавна я закривала на це очі, та тепер уже досить. Про тебе ж я була вищої думки!

Реджина і Тео мовчали. Азраель поглянула на Предводительку.

– Отож, Тео переказав тобі звернення Гарма?

– Так, але що з того? – нахмурилась Ізуель. – Ми маємо боротися своїми силами.

– Ні, це вже дзуськи! – фиркнула Азраель. – Я приєднаюся до бою.

– Ти не зобов'язана цього робити.

– Знаю, що не зобов'язана! – крикнула вона. – Та я маю зробити це з двох причин, перша: ти не впораєшся сама, а друга полягає в тому, що те дурне видіння показало не лише тебе в кінці всього, а й мене теж. Тож, як не крути, ми будемо разом на кожному полі бою.

Азарель зітхнула:

– Хіба що я не стану проти братів, вони, звісно кретини, але вбивати їх я не збираюся.

– Я вдячна тобі, Азраель. Але я не проситиму архангелів долучитися.

– Чудово. Бо говорити з ними буду я. І це не прохання, Ізуель, а вимога. Ти бодай раз читала свою скрижаль?

Тео

Я відчув, як раптом в очах моїх почало темнішати. Розмова Ізуель та Азраель відійшла на другий план, вуха заклало, а земля пішла з-під ніг. Я впав, та не відчув болю від падіння. Мої очі заплющились, а сам я чув вібрації від гуркоту тисячі ніг, що прокочувався сірою потрісканою землею Пекла. Смерділо гаром, лава виходила з тріщин у землі, випускаючи стовпи пари. Вона наближалась, ведучи за собою князя та двох княгинь Безодні. Військо рушало великою чорною масою, неначе чорна хвиля, що зносила на своєму шляху ріденьких бійців Пекла.

Вони не мали шансів. Крилаті демони обліпили небо, не лишаючи проблисків, демони з головами козлів, биків і людиноподібних із великими рогами та хвостами, бігли, здіймаючи свої сокири догори, вони вбивали на ходу, лишаючи від опонентів лише відтяті голови та кінцівки. Кров лилася морем, полум'я спалахувало всюди. Будівлі розсипалися, неначе були картковими. Смерділо сіркою і димом. Ліліт реготала. Вона опустилась до землі, піднявши голову із вкритим попелом золотистим волоссям.

– І казала ж я тобі, люба – твоя голова прикрасить мою трофейну.

Раптом Ліліт поглянула прямо у мої очі, злостиво всміхаючись:

– А хто це в нас підглядає? Завжди хотіла кишенькового Пророка! Синку! – звернулась вона до козлоподібного демона, – Принеси-но мамці ту милу істотку…

Я задихнувся, сівши на землі. Ізуель стурбовано дивилась на мене, поклавши руку мені на щоку.

– Як ти?

– Ти… Ти бачила, це… це було…

– Видіння, – кивнула вона. – Так.

– Але, ми не бачили нічого раніше… – белькотів я, – це було так страшно і…дивно!

– Реджина – Пророк Небес, от чому вона передбачила появу архангелів. Ти – пророк Пекла, тож саме твої видіння нам потрібні, – пояснила Азраель.

– Ну, картина майбутнього цілком зрозуміла, – склавши руки на грудях, промовила Ізуель. – Ліліт приведе майже всі свої війська, що ми й так знали.

– Якщо тебе засмутила власна голова у її кігтях, то це не остаточна картина майбутнього. Все може змінитись, – відповіла їй Азраель.

– У видінні було дещо важливе, – замислилась Предводителька.

– Неймовірна зачіска навіть по смерті? – здійняла брову Азраель.

– Дуже смішно, – закотила очі Ізуель. – Ні, ми побачили як саме вони збираються формувати загони.

Ми з Азраель переглянулись. Направду це останнє на що я міг би звернути увагу.

– Та годі вам! – закотила очі Ізуель. – Вони використовуватимуть тактику коротких нападів та відходів там, де не мають резервів. Максимум сил вони кинуть на повітряні бої. Бо знають, що крилатих вціліло найменше після бійні на вечірці. Тож доки ми будемо зайняті там, вони кинуть у штурм, як каже Асмодей, дуболомів, а всю «еліту» кидатимуть точково, щоб ті завдавали ударів на ураження і хутко передислоковувались.

– Е… – протягнула Азраель. – Гаразд. І що?

– Це вкрай важливо для нас, бо ми матимемо гарантовану підтримку на землі.

Азраель уважно поглянула на Ізуель, та відповіла подумки так, що почули лише ми вдвох:

– Буер долучиться до нас і приведе частину свого війська.

– Очманіти! – подумки крикнув я. – Та він же легенда!

Азраель похмуро поглянула на мене.

– Ти щось про нього знаєш?

– Е… Ну, так. Моя бабця захоплювалась демонологією, я часом слухав її проповіді.

Ізуель закотила очі.

– Гаразд. Буер – знавець своєї справи, це справді чудові новини, – відповіла Азраель. – Я відправляюсь до братів, ти поки обговори з іншими план дій.

Предводителька кивнула, Янгол Смерті злетіла. За мить, вони рушили в різні боки. Я лишився сидіти на землі, почуваючи себе ідіотом, якого кинули напризволяще.

Небеса

Азраель приземлилась у Соборі Ясних так гучно, що гул дзвіниць прокотився всією площею. Вона скликала раду тих архангелів, що лишилися тут, доки Міхаель із Ґабрієлем тренувались у Пеклі. Увійшовши до зали, Янгол Смерті пронизала поглядом знудженого Серафієля, невдоволеного Єрамієля, спокійного Варахієля та роздратованих Урієля та Єгудієля.

– Сестро, може поясниш чого зібрала нас тут? – протягнув Єгудієль, відкинувшись на спинку стільця.

– А ви були дуже зайняті своїми бійками та плітками?

– Якщо ти продовжиш говорити зі мною без належної поваги, Азраель, я негайно залишу цю залу, – хмикнув Єгудієль, крутячи між пальцями срібний ніж.

Двері гучно відчинились, до зали забіг Рафаель.

– Перепрошую! Я трохи завагався.

– Чого ти хочеш? – спитав, впершись у неї поглядом Урієль.

– Війна з Ліліт відбудеться впродовж найближчих днів. Вона стягує свої війська якомога ближче до серця Безодні.

– А нам яке діло до Ліліт і її нападу на Пекло? – пирхнув Урієль. – Хай переб’ються там хоч усі разом. Доки вони не лізуть до Небес – це не наша справа.

– Ні, це наша справа. Ліліт виступила проти Ізуель. Оголосила це офіційно. Пекло захищатиме її, і ми також.

Урієль розреготався, Єгудієль роздратовано пирхнув:

– Якщо вона не здатна вийти на двобій і ховається за спиною брата, тим паче радий буду дізнатись про її смерть. Вона ганьбить себе дедалі більше.

– Ти? Будеш радий її смерті? – Азраель блиснула очима і витягла руку, схопивши пальцями нитку долі Єгудієля.

Він миттю випустив ножа з пальців. Той лязгнув, впавши на глянцеву білу підлогу. Він задихнувся, відчуваючи, що не має сил зітхнути чи вирівнятись, неначе все його тіло скували судоми, а сам він от-от помре. Страх вкрив його тіло голками, передчуття скорого кінця переповнило груди, поселивши у серце паніку. Його очі ошелешено крутились, а кров гупала у скронях.

– Не раджу радіти чужій смерті, брате. Це не янгольська риса, до того ж від смерті ніхто не застрахований. Це я тобі кажу, як експерт.

– Досить цих вистав, Азраель! – крикнув Урієль. – Відпусти його.

– Якщо пообіцяє бути хорошим хлопчиком і поважати свою сестру. То як, Гуді? Домовимось?

Єгудієль силкувався кивнути, та тіло його не слухалось.

– Він згоден! Відпусти його нарешті! – хвилювався Урієль.

Азраель зловтішно всміхнулась і відпустила нитку долі. Єгудієль закашлявся, впавши на стіл, його груди важко здіймались та опускались. Рафаель здійняв руку. Янгол Смерті кивнула йому.

– Чому ти вважаєш, що ми маємо втрутитись? – спитав він. – Адже Ізуель більше не є частиною війська.

– Ми присягнули їй і повинні боронити від небезпек так само як вона боронила нас.

– Боронила нас? – пирхнув Серафієль. – Боронила нас коли? Тоді як напала на Небеса разом з Люцифером? Може ми ще його захищати будемо після того, як він навернув майже сотню нижчих янголів до своєї зграйки?

– І присягнули ми Предводительці! – вліз Урієль. – Після її усунення посаду обійняв Міхаель. Питання закрите.

– Чи присягали ви Міхаелю? – поцікавилась Азраель, уважно поглянувши на братів. – Чи була церемонія, коли він посів місце Ізуель? Чи ви просто вирішили, що він має тепер бути Предводителем, бо він загріб собі її меч?

– Батько казав… – почав був Єрамієль.

– Батько казав, що його сутність бути Захисником! А він пішов, вбив занепалого і розв’язав війну із Пеклом! – роздратовано крикнула вона. – Батько не призначав Міхаеля Предводителем. Це зробили ви. Бо він завжди був другим після неї.

– Це не має значення! – гаркнув Серафієль. – Ізуель тепер у Пеклі! Вона більше не наша проблема.

– Так, вона у Пеклі. А ще у небезпеці. Ліліт хоче знищити її. Ми присягнули Ізуель і тепер повинні захищати її, – намагалась переконати братів Азраель.

– Що за маячня?! – не міг второпати Урієль. – Ми мали захищати її коли вона прийшла до нас з війною?

– Вона прийшла з протестом, а не війною, Небеса не зазнали жодних втрат. І ти мав би знати про це, брате, бо саме ти вбив її! Підло у спину.

– Так, і чомусь ніхто ніколи не згадує хто і головне як її воскресив! Чи це не проти правил, сестро? – розлючено втупився у неї Урієль.

– Її душу було врятовано.

– О, справді? – примружився він. – І в кого ти витягла душу заради порятунку своєї безоцінної Ізуель?

– Люцифер добровільно віддав свою.

У залі запанувала тиша.

– Він не вчинив би таку дурість! – не вірив Єрамієль.

– Архангел пожертвував душу заради… новотвореної? – пирхнув Урієль.

– Та яка різниця? – гаркнув Серафієль. – Він зрадник і вона зрадниця – одне одного варті.

– А я вважаю це сильним вчинком, – знизав плечима Варахієль. – Жертвенність теж чеснота, яку цінує Батько.

– Про що ти говориш?! – не вірив власним вухам Урієль.

– Його правда, він знав про наслідки та добровільно розлучився з душею, аби жила вона. Не всі на таке пішли б, – кивнув Рафаель.

– Ти взагалі мовчи! – шипів Єгудієль.

– Він кохав її весь час, я не зустрічав ще серед нас того, хто заради кохання б був готовий втратити себе назавжди, – знизав плечима Варахієль. – Це викликає повагу.

– Повагу? – мало не вдавився Урієль. – То може присягнеш Люциферу, як дуже поважаєш його? Може відречешся від Батька?

– Ні, я не зрікатимусь законів Творця. Та його вчинок змушує мене замислитись чи справді Люцифер настільки втрачений для нас і цього світу, як я чув, – знизав плечима Варахієль.

– Я не вірю, що чую це! Ти, брате, схоже геть втратив глузд! Як не хочеш стати занепалим – негайно перепроси за свою єресь!

– Ти занадто знервований, Урієлю, – склав руки на грудях Варахієль. – Заспокойся, на мене твої істерики не діють, сам знаєш.

– З мене досить! – встав Урієль. – Я більше не слухатиму цю маячню! Рятувати Ізуель ніхто тут не буде, якщо не бажає жити з молодшим братиком на згарищі. Розмову завершено!

Єгудієль покосився на Азраель і схопив брата за руку, рвучко посадивши назад.

– Ти що робиш?!

– Цить і сиди. Не раджу її гнівати.

– Рекомендую дослухатись, – кивнула Азраель. – Рада, що ти помудрішав, брате.

Єгудієль похмуро втупився у неї. Урієль підняв ножа брата і сам почав крутити між пальців, доки архангел поруч не відібрав його, штовхнувши брата в плече.

– Що ж, гаразд. Не хочете допомагати, зрозуміло, на вашу мудрість і не сподівалась. Бо єдиний з моїх братів, хто мав розум наразі у Пеклі, долучений до тренувань.

– Навіть, якби Міхаель був тут…

– А я кажу не про нього! – блиснула очима Азраель, змушуючи братів гадати про кого вона. – Нагадайте-но мені, чому на бій з Ізуель і її військом ви були вимушені взяти звичайні мечі та клинки, а не вашу круту Небесну зброю?

Азраель насолодилась спантеличеними поглядами, а тоді кинула на стіл кам’яну таблицю із вирізьбленим і залитим білим золотом текстом.

– Що це? – нахмурився Серафієль, подавшись вперед.

– Не впізнав почерк? – глузливо спитала Азраель.

– Перо Ґабрієля, – звернув увагу Варахієль.

– Не цікавились, куди він зник на три доби, після завершення Інітіума? Він вибивав закони Творця на іменних скрижалях янголів. Цю я позичила в Ізуель.

– Яку вона вкрала зі Стели Чистих Імен під час свого вторгнення!

– Вона належить їй! Як і її меч, Серафієлю.

– І для чого ти її приперла сюди? Нагадати, що вона янгол? Люцифер теж, формально є архангелом. Та йому нема місця ні на Небесах, ні за цим столом. Тож дарма обтяжувалась.

– Кожен з нас має таку. Певна ви свої ніколи й не читали, тож покажу вам скрижаль Предводительки, Гуді, сонечко, прочитаєш?

Єгудієль розгнівано опустив очі над текстом.

– «Ізуель, Предводителька Війська.

Вона є обраною, наділеною божественним даром Заклику, силою, що веде душі праведні й віддані до перемоги. Кожен, хто визнає її лідером, підкоряється її волі, як земля підкоряється сонцю, і слідує за нею у вічній битві проти хаосу.

Ізуель наділена небесною благодаттю утримувати рівновагу між світлом і темрявою, між помилуванням і карою. Її суд є справедливим, її воля – непохитною, а меч її, Світлоносний, є знаменем божественного правосуддя.

Військо Небесне, освячене волею Творця, присягнуло Ізуель на вірність. Ця присяга, складена перед престолом Вічності, є нерушимою і діятиме до кінця часу. Жодна сила, ані Небес, ані Безодні, не здатна зламати цей священний обіт.

Сила Ізуель є незмінною, як самі основи Всесвіту. Військо, що йде за нею, завжди відстоїть свої ідеї, навіть зазнавши поразки. Військо, що йде проти неї – відверне від себе здатність володіти власною зброєю. Бо створена вона для захисту Небес та Предводительки і, не може бути використана проти неї.

Так говорить закон божий щодо Предводительки, освячений Небесами, проголошений для вічного порядку Творця. Нехай її меч освітлює шлях праведним і карає грішних, доки існує сам час.

– Ну? – зловтішно всміхнулась Азраель. – Ще якісь питання є?

Тео

Я стояв у тронній залі, де схилившись над мапою стояли Ізуель та Люцифер, обговорюючи план. Кхалґрум стояв трохи далі, терпляче очікуючи, коли йому дадуть слово. Метатрон без значної зацікавленості дивився перед собою.

Останні три дні вони тренувались і повторювали стратегію. Мене виснажувало навіть спостереження за всім цим. З того останнього моторошного видіння, я більше нічого не бачив і це непокоїло мене. Бо я справді дуже хотів допомогти, та щоразу коли намагався викликати видіння, мені було зле.

Я знову занурився у спробі побачити бодай щось.

– Ти занадто напружуєшся. Це шкодить і тобі, і мені, – пронісся в моїй голові голос Реджини.

– Я спробую. Ще один раз.

– Це затягує тебе, неначе наркотик! Схаменися, Тео!

Видіння були незрозумілими, густі та темні, як гуаш. І хтось щоразу занурював пензлик у воду, наповнюючи її серпанком того синього кольору, що стояв мені перед очима, змішуючи образи у щось одне, геть неконкретне.

Я похитнувся. Тілом сипнули мурахи, тремтів, не розуміючи, що відбувається.

– Тео? – звернувся Люцифер. – Тобі щось відомо про напад Ліліт?

Я похитав головою, занурюючись знову.

– Можливо, коли вона атакуватиме? З якого боку підступиться?

Я знову відчув, як виступили сироти, вкриваючи моє тіло крижаними голками. Я раптом розплющив очі, відчуваючи, як втрачаю дар мовлення.

– Тут… – прохрипів я, затремтівши.

– «Тут» де? – піднявши очі з мапи, спитала Ізуель, вона нахмурилась, поглянувши на мене.

– Тео? – покликав Люцифер, підійшовши.

– З ним все гаразд? – стурбовано спитала Предводителька.

Я силкувався щось сказати, та мої думки й слова плутались, не дозволяючи сформулювати речення.

– Він наче у трансі, – помітив Люцифер.

– Може, зомлів? – спитала, підійшовши Ізуель.

– Не чіпайте Пророка! – прошипів Метатрон. – Він може втратити видіння!

– Хто-небудь, заткніть пельку старому! – гаркнув Люцифер, торкнувшись мого плеча. – Тео? Що значить «тут»?

– Думаю, цей милий хлопчик мав на увазі, що я вже тут, – повільно випливши із темряви промуркотіла Ліліт. – Привіт, любий. Я вдома!

Вбрана у матову чорну броню, вона спинилась по центру зали, за кілька кроків від Люцифера. Та замість злякатися, він лише всміхнувся. Ліліт це не сподобалось:

– Чого ти вишкірився?

– Ти забуваєш, як добре я тебе знаю, люба.

– Що ти зробив? – насторожено спитала вона, смикнувши руками.

– Нейтралізував тебе.

Ліліт спробувала порухатись, та її тіло було неначе скуте невидимими путами.

– Ти не уникнеш війни!

– Я і не прагну. Ти ж не даси нам спокою!

– Тоді нащо? – не зрозуміла вона.

– Перенести бійку в інше місце, – знизав плечима він. – Поява Батька і так влетіла в копійку, бачила б ти, що він натворив із гостьовим палацом!

На цьому Ліліт розреготалась.

– Що ж, перенести бій в інше місце думка непогана, та спершу…

Мене раптом відкинуло в дальній кінець кімнати. Вдарившись головою, я побачив, як перед очима все поплило. Темрява накочувала на мої повіки і я заплющив очі.

Пекло

Люцифер роззирнувся. Ліліт відштовхнула Тео, здавалось самим тільки поглядом, а тоді Ізуель зникла. Задоволена королева Безодні, насолоджувалась спантеличеним виразом обличчя Володаря Пекла.

– Куди ти її перенесла?

– Недалеко, всього лише за Браму, де на неї чекають мої любі дітки. Поспішай! Може від неї ще щось лишилось! – реготала вона.

Люцифер хутко вибіг з тронної зали та, розкривши крила, злетів із першого ж вікна, щоб якомога швидше дістатись Брами.

Ліліт перевела погляд вправо, Ізуель стояла поруч, скута тими ж невидимими путами.

– Це не втримає мене надовго, – запевнила її Ізуель.

Ліліт неквапом пройшла вперед.

– Ну, щоб відтяти твою світлу голівку мені багато часу і не треба.

Ізуель поглянула на Кхалґрума, що завбачливо ховав від неї очі.

– Весь цей час це був ти? – розчаровано спитала Предводителька.

Він мовчав.

– Нащо?

– Нащо? – Ліліт розреготалась. – Бо я його мати! Хто як не я, прийме у свої обійми заблукалу дитину?

Ізуель не могла повірити, що весь цей час Кхалґрум, що займався розробкою зброї, працював і на ворога теж.

– Ти зіпсував зброю війську? – спитала вона.

Кхалґрум різко поглянув на неї. Вражений погляд здавався майже ображеним.

– Грубіянка! – прошипіла Ліліт. – Кхалґрум ніколи не зробить поганої зброї! Він вкладає душу у кожну. Ні, він лише постачав зброю і моєму війську і передавав певні деталі вашої стратегії. Хоч я дещо розчарована тим, як погано він увійшов до ближнього кола. Ви майже не запрошували його на обговорення важливих етапів захисту!

– Що побачив Люцифер?

– Що ти зникла. Я знаю його достатньо довго, щойно ти з’явилась, Люцифер став ще більш вразливим, ніж був, коли йому дали копняка під зад з Небес. Тож це був найпростіший план аби позбутися його.

– Нащо? Хіба ти боїшся його?

– Я не дуже люблю дивитись йому в очі. Думаю, тобі відома причина.

Ізуель зітхнула, помітивши боковим зором, як Метатрон відтягує тіло Реджини якомога далі від тронної зали.

– То це й була диверсія, яку ти планувала?

– Вона сама! Знаєш, я люблю прості, але дієві плани. А надто, коли усвідомлюю, що Велика Предводителька цього не передбачила.

– Чому ти так прагнеш мене перевершити? Мені до прикладу завжди було байдуже на самопроголошену королеву сміттєзвалища, куди Небеса скидають недоїдки та негідних себе янголів.

Ліліт розгнівано втупилась у неї.

– За такі огидні слова я маю вбити тебе прямо зараз!

– Що, так просто? Знерухомивши мене, бо надто боїшся моєї сили, щоб піти на двобій? А як же веселощі, Ліліт? Хіба ти аж настільки непевна у власній силі? Ще, мабуть, приперла все своє військо, лишивши Безодню геть беззахисною.

– Про що ти?

– Ти так боїшся Пекла, а надто після того, як воно отримало аж двох правителів, що кидаєш на нас всі свої сили. Що б це означало?

Ліліт замахнулась. У цю ж мить, дія печаті скінчилась, Ізуель відштовхнула її від себе ногою. Ліліт похитнулась, заточившись.

Ізуель дістала меч, відштовхуючи королеву Безодні назад до темряви, з якої та виплила. Заговорити Ліліт, доки не скінчиться дія печаті, може й було достобіса легким планом, та Предводительці було важливо, що це стало дієвим планом.

– Де портал? – спитала вона Кхалґрума.

Той мовчав. Ліліт реготала, обходячи Ізуель. В руках блиснули два коротких кинджали з червоними лезами.

– Думаєш, він тобі скаже? Деякі мої діти любили бунтувати проти мого порядку. Тож наївні думали у Пеклі їм дозволять робити все, про що вони хочуть. Та коли до них дійшло, що Люциферу начхати на них, вони підібгавши свої куці хвостики знову просяться до матусі. Я лише чекала, коли вони приповзуть до мене, благаючи прийняти їх назад. І от, дочекалась.

Ізуель хутко схопила Кхалґрума, приставивши лезо меча під товсту шию.

– Де портал?!

– Думаєш, він потрібен мені? Він зрадив мене! І згодився тільки для озброєння мого війська. Хочеш перерізати йому горлянку? Вперед. У мене тисячі дітей, Ізуель. Тисячі. Я навіть не згадаю імені кожного з них. Бо коли приводиш у світ стільки нових істот, лише обрані стають улюбленцями, а інші… – вона всміхнулась. – Інші стають армією.

– Кімната перемовин, заколочена справа, – відповів Кхалґрум, вражено витріщаючись на матір. – Там малі двері, прохід розрахований на одного.

– Зрадник! – заревіла Ліліт. – Я знала, що ти знову зрадиш мене!

Ізуель відштовхнула демона і кинулась на Ліліт, вибивши з її рук один з кинджалів. Ліліт намагалась опуститись по нього і це була помилка: Предводителька вдарила її коліном під щелепу і, схопивши за ріг потягла підлогою до порталу, де замкнула її.

Кхалґрум торкнувся рукою замка, розплавивши його. А тоді розплавленим металом накреслив руну на дверях.

– Що це?

– Знищую портал. Як тільки Ліліт повернеться до свого палацу, прохід треба спалити. Це «вікно», яке збудоване з останків її первістка.

– Як ми зрозуміємо, що вона повернулась?

Кімната затремтіла, руна почала плавити двері.

– Повернулась.

Ізуель дістала Інферну і косим рухом вдарила по дверях, деформовані, вони злетіли з петель. Вона всадила вістря меча між цеглинками, підпалюючи з усіх боків. Коли з кімнати лишився тільки попіл, вона розвернулась, рухаючись геть з тронної зали.

– Предводителько…

– Ти присягнув мені, Кхалґруме. І зрадив.

– Я… Не маю виправдань.

– Виріши для себе за кого ти. Якщо проти – краще тобі тікати негайно, бо я не змилуюсь, якщо ти станеш моїм ворогом.

На цих словах вона наблизилась до першого вікна і злетіла.

Тео

Хаос, це перше, що спливло у моїй свідомості. Нескінченний кривавий хаос. Смерть переслідувала мене навіть по завершенню життя. Дідько, я ж помирав двічі! І це все одно лякало мене. Те, що моя душа перебувала у тілі Реджини не викликала у мене здивування чи спантеличеності. Я не бачив себе з боку і згадував про те, що не маю власного тіла лише у ті випадки, коли опинявся поруч з дзеркальними поверхнями, чи дивився на свої руки, з неочікувано граційними тонкими пальцями і бордовим манікюром.

Метатрон про щось белькотів, намагався тягти мене кудись, та я не міг позбутися огидного видіння, де купа демонів різного вигляду рвуть військо Ізуель неначе ганчір’яних ляльок. Мене страшенно нудило, у Пеклі ти відчуваєш власне тіло майже так само, як за життя. Я так до кінця і не зрозумів як це можливо, бо навіть у Лімбі, не маючи рук чи ніг, я відчував свої сльози на щоках, як захрипало моє горло від криків, як підіймалось волосся на карку, від усвідомлення скільки ще душ застрягли там.

Чим саме це було, ким саме я став, коли помер, я так і не усвідомив. Попри це, я позбувся базових потреб, що були притаманні мені за життя. Я не був більше голодним, не хотів спати чи ходити до вбиральні. Звикати до нової реальності було просто, саме через те, що загалом твоє самопочуття не надто різниться від того, що ти мав, коли був живим.

Метатрон все ще кудись йшов, міцно стискаючи моє зап’ястя. Я спинився і вирвав руку.

– Дурні діти! – вилаявся він. – Я маю забрати Пророків із поля бою, негайно!

– Я нікуди не піду. Реджина теж. Ми допоможемо Ізуель. Вона потребує нас.

– Краще подякуй, що Господь готовий прийняти й твою грішну душу на Небеса, а не розділяє вас, кинувши тебе назад до Лімбу, де тобі й місце!

– Я не просив про це! Не треба нам Небеса. Ми хочемо допомогти й залишити все це. Йди сам до Раю, як тобі дуже треба, а ми тобі не коримось і не будемо!

Я розвернувся і побіг до тронної зали, Кхалґрум спантеличено поглянув на мене. Розуміючи, що дивлюсь на зрадника, я вклав все презирство у власний погляд і залишив кімнату.

Видіння знову запустило в мене пазурі і я загорлав, впавши на підлогу. Ізуель веде бій, вона знезброює одного демона і відтинає голову іншому. А тоді різко розвертається. Її погляд вражений, а на грудях розтікається червона пляма. Вона падає.

– Тео? – стурбовано присів поруч Кхалґрум. – Тео!

– Ізуель… Ізуель! – кричав я.

Сльози текли моїми щоками, я задихався від побаченого. Скроні скував біль і мої очі заплющились.

Пекло

Шлях до Брами палав. Інферна танцювала на блискучій смолі. Двадцять рядів демонів намагались звільнити ратиці з липкої субстанції. Інферна пожирала їх, збагачуючи задушливий простір їх криками. Біля воріт було всього чотири демони, з якими бився Люцифер. Тіла ще п’ятьох лежали, розкидані на землі.

Демони нагадували гігантську сарану. Обладунки Люцифера вкривали криваві сліди, сам він виснажувався та не завершував бій. Ізуель м’яко приземлилась, за спиною одного з демонів, швидким рухом відтявши йому крило. Той видав протяжний скрегіт і повернув товсте тіло. Маючи по червоному кинджалу у кожній з чотирьох передніх лап, він підстрибував до Ізуель. Попри свою нетипову форму, демон був спритним і точним, Предводителька ледь встигла ухилитись від ударів в око і під ребра.

Демони видавали неприємний скрегіт і скрип, від якого Ізуель закладало вуха. Завдавши серії швидких ударів, вона відтяла демону дві лапи, тоді кинулась, у спробі продірявити йому брюхо, та марно: панцир демона був напрочуд міцним, полум’я вкривало броню його товстого тільця, не завдавши йому клопоту. Та варто було лише полум’ю зачепити ніжні крила і вусики, як демон заверещав, відхиляючись. Ізуель відчула неприємний удар по нирках. Розвернувшись вона завдала удару по вусах чергового демона. Люцифер тим часом позбавив демона голови та кинувся на іншого. Ізуель відтяла крила четвертому демону і всадила лезо меча у буре смугасте око.

Небо вкривали брунатні хмари, все довокла зливалось кривавим відтінком, задушливе повітря пересушувало ніс, змушуючи його свербіти. Ізуель відійшла назад, піднявши меч. Демон-сарана кинувся на неї, змахуючи крилами. Предводителька набрала швидкість, вибиваючи зброю з довгих лап. Люцифер кинувся з іншого боку, завдаючи кількох сильних ударів. Коли останнього демона-сарану було повалено, вони, задихаючись переглянулись.

– Бачив видіння Тео? – спитала вона.

Люцифер коротко кивнув.

– І що скажеш?

– Скажу, що ми у сраці, Предводителько.

– Я сподівалась почути бодай одну нову думку, але гаразд, – закотила очі вона. – Так, твоя правда, ми у самісінькій сраці.

 Почувся чийсь крик. Ізуель і Люцифер озирнулись у бік Брами.

– Вони тут! – кричав хтось.

– Як вони проникли?!

Портал, який вони готували, на випадок, якщо Ліліт скористується вікном спрацював, Предводителька і Люцифер перемістились у закинуту хижу, на іншому боці Пекла.

Кхалґрум возився з порталом, малюючи руну розпеченим металом.

– Відійди, нице створіння! – кинувши його, гаркнув Люцифер.

– Володарю…

– Я не твій володар, – рявкнув він. – Ти зробив свій вибір.

– Я схибив. Я не підтримуватиму матір.

– Справжній щур!

– Люцифере, ми не маємо на це часу! – схопивши його за плече, сказала Ізуель. – Ти можеш закрити портал?

Кхалґрум підвів очі до неба.

– Запізно.

Сотні крилатих демонів були розділені на зграї по кілька десятків. Вони атакували роєм, лідерами кожного виступали кремезні демони із рогатими крилами.

Порталів по Пеклу виявилось одразу декілька. З них, нестримними потоками валили натовпи демонів різних каст. Всі у чорній матовій броні, яка майже зливалася з пітьмою. Тоді як броня оборонців Пекла зливалась зі свіжою кров'ю, бо була глибокого бордового кольору.

Занепалі та крилаті демони групувалися, готуючись до оборони. Ізуель і Люцифер хутко приєднались до ключа у небі.

– Перш за все виводимо з ладу лідерів. Тоді переб'ємо решту, – звернулась подумки до війська Ізуель. – Не дайте їм опинитись позаду. Відтісняйте до Брами, наскільки це можливо. Люцифере, Ґабрієлю, Міхаелю, Беліал, ми з вами атакуємо ватажків. Решта, розділіться на групи парами та розфокусуйтесь.

– Визнай, ти сумував за її наказами, брате, – всміхнувся Ґабрієль.

Міхаель мовчки вираховував слабкі сторони свого ворога. Крилаті демони не мали броні. Їх шкірясті крила були занадто слабкими, щоб нести вагу більшу за власне тіло. Тож, відкриті крила, шия, живіт та сухожилля були чудовими ділянками для ураження. Втім вони були досить швидкі та мали товсту шкіру та розвинуті м'язи. Тож, удару треба завдавати на швидкості, вкладаючи всю силу. Так він і зробив, ватажок не встиг зреагувати.

– Молодчина, Міхаелю! – за давно забутою звичкою похвалила Ізуель, рушаючи в бій.

Вона летіла так швидко, що її майже не було видно, оточивши демона з усіх боків Предводителька наносила методичні порізи, чорна кров стікала тілом демона, що намагався відбиватися. Коли до землі полетіла голова ватажка, рій кинувся врізнобіч, оточуючи Ізуель.