Раді Вас бачити!

Кімнати ми так і не побачили, бо пан президент одразу потягнув нас у якийсь нічний клуб. Де все блищить, усе надто гучне, надто дороге і надто показове. Він замовив приватну кімнату й наказав накрити стіл, ніби ми прийшли не відсвяткувати виписку, а підписати контракт із дияволом.

Усередині було битком набито людей. Усі танцювали, світло миготіло так, що аж підступала нудота, але молоді було байдуже. Хтось уже був під пристойним градусом, хтось сміявся над чимось, що взагалі не було смішним, а хтось, здається, уже знайшов свого дилера й остаточно втратив зв’язок із реальністю.

Музика била по грудях, як удар у барабан. Ритм заходив під шкіру і змушував тіло реагувати, навіть якщо мозок пручався. Я йшов поруч із Реном і Хаку й ловив себе на тому, що ми тут виглядаємо… чужими. Наче нас випадково занесло в чиєсь незнайоме життя. Наша публіка була… трохи інакша… ха-ха…

Ми пробиралися крізь натовп за впевненим Торенсом, і люди розступалися перед ним так швидко, ніби впізнавали когось, з ким краще не сперечатися.

Біля входу у VIP-зону нас уже чекали.

— Ласкаво просимо, містере Торенс. На вас чекає Тай. Кімната номер десять, як ви й просили — подалі, — чемно промовив охоронець/адміністратор, схиляючи голову трохи нижче, ніж це роблять «просто для ввічливості».

— Дякую, милий, — Кейн пройшов уперед і кивком показав нам заходити.

VIP-зона була темна, і навіть крізь музику тут чулися дівочий сміх та чоловічий флірт у відповідь. Десь дзвеніли бокали, хтось клацав запальничкою, стукали столові прибори — ці дрібні звуки виринали з шуму, як уламки чужих життів.

Ми дійшли до кімнати номер десять — вона була в найвіддаленішому кутку цього і без того неприємного коридору. Зазвичай у фільмах саме з цього й починаються історії про рабство та продаж органів…

— М-да… — видихнув я.

— Ти чого? — наївно глянув на мене Хаку.

— Забий. Заходимо.

Ми відчинили двері — і одразу нас накрило глухим теплим світлом. Кімната була в червоно-чорних тонах, із затемненими стінами та м’якою підсвіткою, від якої все виглядало ніби в кадрі кліпу.

З одного боку стояв великий коричневий шкіряний диван. Посередині — стіл, накритий так щедро, ніби тут чекали не трьох людей, а цілий банкет: різні види суші, салати, гарніри, кілька пляшок саке, а ще — шампанське, лід у відерці й блискучі бокали.

Навпроти, у стіні, була вбудована плазма. На ній миготіли розмиті людські фігури — хтось танцював під сексуальний нічний поп.

На краю дивана сидів невисокий чоловік із коротко стриженим рудим волоссям. На ньому була чорна майка, рвані джинси та татуювання на обличчі й пірсинг. Неочікуваний персонаж. Нарешті ми почувалися як у дошку свої.

— Кейн, друже! — він підвівся й обійняв нашого боса так тепло, що це було навіть дивно.

— Привіт, старий. Дякую, що прийняв незаплановано, — спокійно відповів Кейн.

— Для тебе — будь-коли і будь-що… — рудий перевів погляд на нас і кивнув. — А це хто?

— Мої хлопці. Один із провідних гуртів, — сказав Торенс, знімаючи плащ.

— Добрий вечір, — гуртом сказали ми й майже одночасно вклонилися.

— Ой, та буде вам. Сідайте, малі, — Тай махнув рукою, ніби відганяв зайву церемонність, і підійшов до дверей.

— Почувайтеся як удома… — він узявся за ручку, уже збираючись вийти, але раптом зупинився й кинув через плече: — Та, пане Торенс, прошу… не шуміть надто сильно.

Після цієї фрази маленький рокер зник у темряві коридору, і двері м’яко зачинилися.

Ми сіли за стіл. Я втомлено глянув на Кейна. Але він уперто все ще мене ігнорував — з моменту, як ми їхали з лікарні.

Тож нічого не залишалося, як тільки почати трапезу.

Стіл був накритий так, ніби нас збиралися годувати до ранку. На великій дошці — акуратні ряди суші: ніґірі з лососем, маки з авокадо й тунцем, хрусткі роли з темпурою, які тріщали під зубами, і маленькі ґункани з ікрою, що лопалася на язику. Поруч — тарілка з едамаме, ще теплими, присипаними крупною сіллю; тонко нарізане сашимі, яке тануло, ледве торкнувшись піднебіння; салат із водоростей, що тягнувся легким морським смаком; і гарячі ґьоза — підсмажені знизу до хрусткої скоринки, із соковитою начинкою, яка обпалювала язик.

Саке заходило просто на ура. Воно обпікало горло, розливалося теплом униз — і я наливав собі знову й знову, щоб заглушити емоції, які піднімалися всередині й не знали, куди сховатися. Після кожної чарки світ ставав на пів тону м’якший… але погляд Кейна — чомусь навпаки — відчувався гостріше.

Хлопці сміялися, розмовляли з ним, і ці троє наче навіть порозумілися. Президент теж розслабився: легка підпитість розв’язала йому язика, і він говорив так, ніби й справді нашого віку — ніби не він керує цілою компанією та, мабуть, не однією.

— То як ви познайомилися? — раптово запитав Рен.

Я поперхнувся.

— Ахаха, обережно, — грайливо зауважив Кей. — Ми… опинилися в одному місці й в один час… так, Сакіто?

Погляд президента ковзнув по мені, і він повільно закусив губу. Поки погляди хлопців були зосереджені на мені.

— Т-так… — я відвернувся. — Просто випадковість.

І, щоб не бачити їхніх облич, я залив у себе ще одну чарку.

— Як цікаво… — Хаку помітно почервонів і глянув на Рена. Той зрозуміло кивнув.

— А пішли потанцюємо? — гітарист підскочив так раптово, що я мимоволі здригнувся.

— Точно! А тобі вже можна?? — підхопив наш емо-кіт.

Увесь цей час Кей не зводив із мене очей. І мені кортіло якнайшвидше зникнути — хоча б ненадовго. Просто щоб остудитися.

— Так, Хаку, я ж не солом’яний. Це тіло ще багато переживе! — Рен поплескав себе по ребрах і тут же трохи скривився.

— Обережно ти… — почав я, але вони вже побігли на вихід.

Я теж підвівся — потягнувся до куртки, що висіла на вішалці біля дверей. Пальці вже намацали пачку цигарок.

— Ходімо! — крикнув Рен десь здалеку.

— Секунду, цигар… — я не встиг договорити.

Двері грюкнули так гучно, що я відчув, як задрижали склянки на столі.

Мене різко притиснуло до стіни, і я відчув, як рельєфна грудна клітка впирається мені у спину. Сильна рука перехопила мою — разом із запальничкою — так легко, ніби я й не намагався опиратися.

Подих біля самого вуха. Теплий. Повільний. Лагідний.

Він провів носом по моїй шиї і прошепотів:

— Хто дозволяв тобі йти?

Від цього оксамитового шепоту в мене зрадницьки сіпнулося все тіло. Лоскотливе відчуття пройшло по потилиці й сповзло нижче, до попереку, і я знову зненавидів себе за те, що не міг зупинити ці кляті мурахи.

Його друга рука ковзнула по моїй шиї, затрималася на підборідді й змусила закинути голову назад. Я побачив його напівприкриті очі й соковиті губи — надто близько, надто чітко, ніби в цю мить весь світ звузився до одного обличчя.

— Я ж сказав. Ти — моя власність.

Чи це було через алкоголь, чи тому, що я справді цього хотів… але я піддався. Не зробив кроку назад. Не відштовхнув. Лише завмер, ковтаючи повітря, яке раптом стало надто гарячим.

Кейн опустив голову й ніжно провів язиком по моїх губах — так обережно, ніби перевіряв, чи я зупиню його. А потім різко розвернув мене обличчям до себе й знову притиснув до стіни, не залишаючи простору для втечі.

Його рука, що вперлася в стіну біля мого обличчя, напружилася. Під шкірою проступили широкі вени, і я, сам не знаючи чому, встиг подумати, що це… красиво. Наче кожна деталь у ньому була мистецтвом.

Збудження, яке переслідувало ще з першої зустрічі, нарешті перетворилося на божевільне бажання, щоб він узяв мене тут і зараз.

Я схопив Кейна за сорочку й відповів на поцілунок, легко прикусивши його нижню губу…

У ту ж секунду побачив, як він усміхнувся — як людина, яка щойно отримала те, що хотіла.

— Ось так, — прошепотів він мені просто в рот, так тихо, що це більше було відчуття, ніж звук.

Мене прошило холодом і жаром одночасно. Я хотів відповісти щось зле, дошкульне — щоб повернути собі контроль хоча б словами. Але замість цього моє тіло зрадницьки подалося вперед, і я сам притиснувся до нього ближче, ніби просив продовження. Він відчув це одразу. Його пальці стиснули мою шию сильніше, і я зрозумів: він не чекає мого схвалення.

Я взяв його за руку й повів до дивана в кутку. Пальці тремтіли так, ніби я вперше мав вийти на сцену з гітарою перед натовпом.

Зупинившись навпроти нього, я почав розстібати його сорочку — ґудзик за ґудзиком. Повільно. Не тому, що хотів «погратися», а тому, що руки не слухалися. Наче я торкався до чогось забороненого…

Коли пальці зупинилися на рівні низу живота, я нарешті побачив татуювання.

Хаотичні, рвані лінії — ніби чиїсь пазурі пройшлися по шкірі, на всю ліву сторону грудей, і тягнулися на плече та руку. У їхньому центрі — темна фігура: чорний монстр із червоними очима, але з першого погляду він не зчитувався. Треба було дивитися довше. Вдивлятися.

Я розумів: це татуювання було не для краси. Ніби воно показувало його справжнього. Того, хто ховається під костюмами, грошима й спокійним поглядом.

Мої руки, самі того не питаючи, спустилися нижче, і я відчув під пальцями тепло шкіри. У мене перехопило подих. Серце билося так, ніби зараз вирветься назовні, і я вже не розумів, що роблю.

Я штовхнув його на диван — різко, майже злісно — і на мить завмер, спостерігаючи за тією хижою посмішкою, що з’явилася на його обличчі. Він провів великим пальцем по кутику рота, стираючи слід від поцілунку.

А потім схопив мене за ремінь джинсів і різко підтягнув ближче, змусивши сісти зверху.

Я, не думаючи, припав до його шиї — вдихаючи його запах і зриваючи поцілунки так жадібно, ніби намагався запам’ятати це назавжди, випалити в голові й на губах. Мої пальці смикнули тканину — і я стягнув із нього сорочку повністю, відкинувши її кудись убік.

Кейн на мить зупинив мене. Не грубо. Підвівся трохи ближче, зняв із мене светр і зробив це так обережно, ніби я й справді міг зламатися в його руках. А потім почав цілувати мій торс — повільно, уважно, сантиметр за сантиметром.

Тремтіння пробігало по шкірі від кожного дотику. Я відчував, як усе в мені напружується, як стає важко тримати голос усередині, і як кров підступає до мого члену. Це було нестерпно. Це було божевілля.

Його пальці знову ковзнули до мого ременя, легко розстібнули його — і в наступну мить він підняв мене так просто, ніби я нічого не важив, переклав на диван, змінюючи все одним рухом. Тепер я був під ним, а не на ньому.

Він повернув контроль собі.

Я бачив, як піт стікав по його обличчю, як волосся липло до щік. Він дихав важче, але тримався так само впевнено, ніби навіть це — під контролем. А я… я тільки й встигав ковтати повітря, бо його раптом стало мало.

За якусь мить я вже лежав оголений. Повністю.

Мені мало б бути соромно — і десь у голові сором справді блиснув: коротко, слабко… але його одразу накрило іншим. Бажанням. Гострим, пекельним, таким, що змивало всі «правильно» і «не можна» одним подихом.

Я хотів, щоб він узяв мене. Не ніжно й обережно — а так, щоб у мене збивалося дихання, щоб пальці самі шукали опори в шкірі й тканині під нами, щоб хотілося стискати, тягнути, дряпати… аби тільки витримати цю хвилю.

— Все добре? — тихо прошепотів він.

Я ковтнув.

— Не зупиняйся…

Він знову усміхнувся. Потім спокійно розстібнув свої брюки, стоячи прямо наді мною.

Я ніколи до цього моменту не уявляв собі секс з чоловіком. Усе завжди закінчувалося на рівні дурних жартів із друзями — хто «крутіший», у кого «більший».

А зараз я лежав під ним і раптом розумів, що… це не жарт. І не гра.

Я побачив який він великий та рельєфний… пульсуючий. Кейн легко провів рукою вниз, ніби перевіряючи, чи він і справді готовий не зупинятися, а потім потягнувся за червоною тканиною, що лежала на спинці дивану.

— Ти не проти? — він розтягнув довгу тканинну серветку між пальцями.

— Що саме? — збентежено видихнув я, і голос здригнувся.

— Якщо я зав’яжу тобі очі… грибочку… — на цих словах він нахилився й легко прикусив верхівку мого вуха.

— Н-ні… — простогнав я.

Президент зав’язав мені очі, і все одразу потонуло в темряві. 

Я почув, як він щось липке та слизьке наніс на свій статевий орган, після чого одразу припідняв мої ноги.

Відчувши терплячі, легкі поштовхи всередині, моє тіло мимоволі вигнулося. На здивування, болю не було. Лише приємна, трохи прохолодна хвиля яка розлилася низом живота й відгукнулася в попереку. 

Кейн рухався повільно, і час від часу я чув, як із його вуст зривається ледь чутний стогін задоволення…

Я уявляв, як у ці миті він закушує губу майже до крові й закидає голову, ніби намагається стриматися.

Та раптом він підняв обидві мої руки вгору — щоб я не зміг роздерти його спітнілу спину — і стиснув їх над моєю головою так сильно, що я не міг поворухнутися.

Ритм ставав усе швидший, і я вже не стримував крик… Мені здавалося, що вся ніжність у той момент кудись зникла, і він насаджував мене так жорстко, як тільки бажав. 

Я намагався вирвати руки, поки він ритмічно штовхався, обпікав мене зсередини, але не міг — і це довело мене до найсильнішого оргазму в житті…

І щойно Кейн зрозумів, що я більше не пручаюся, його рука притягнула мене за шию до себе. Він силоміць відкрив мені рот і вставив туди свій гарячий член, безжально проштовхуючи його глибше, поки не відчув, як гірка тепла рідина торкнулася мого язика…

Це була, без перебільшення, найбожевільніша ніч у моєму житті…