Спочатку:
На сторінку книги
РОЗДІЛ 2
Еліс
Усі співробітники вишикувалися в лінію і стояли, нервово поправляючи одяг і пригладжуючи волосся. Містер Фінчер ходив з одного кутка приміщення в інший, напружено про щось думаючи.
—Я сподіваюсь, всі памʼятають свої завдання? — запитав він, пильно оглядаючи кожного, ніби намагався побачити якусь дрібницю, до якої можна було б причепитися. Його погляд зупинився на мені, трохи затримався, і пішов далі. — Ви мене почули?
—Так, бос, — пролунали десятки голосів одночасно.
—Памʼятайте, від результатів цього дня залежить доля всіх вас. Щось втнете, і можете забути про свою посаду. Не варто випробовувати мого терпіння.
Обличчя моїх колег стали ще стурбованішими. Звісно, ніхто не хотів втратити роботу. А я так взагалі не могла цього допустити. Тож намагалася стояти впевнено, розправивши плечі і мило усміхаючись.
За кілька хвилин до кімнати увійшли вони — інвестори. Четверо чоловіків у брендових випрасуваних костюмах, і дві жінки у вишуканих сукнях та туфлях з високими підборами. Повітря одразу сповнилося ароматом дорогих парфумів. Я стояла і мовчки заздрила, думаючи, що могла б оплатити місячну оренду квартири за вартість одного такого костюма.
—Радий, що ви зуміли виділити нам час. Вітаю у своєму скромному офісі, — задоволено мовив Маркус Фінчер, схиливши голову у привітанні.
Інвестори лиш кивнули, ніби не мали наміру витрачати свій дорогоцінний час на порожні балачки. Одна з жінок — рудоволоса й доволі молода, у довгій білій сукні, — відверто нудьгувала, тоді як інша, старша і суворіша, уважно оглядала все сірими очима. Її погляд ковзнув приміщенням і на мить зустрівся з моїм, а тоді попрямував далі. Чоловіки ж напружено дивилися на мого боса, оцінюючи його з голови до ніг. Однак усе це мене геть не цікавило.
—Прошу, ідіть за мною. Я проведу вас у залу для нарад, — всміхнувся містер Фінчер і поспішно зник за поворотом разом із новоприбулими.
—Ну і за кого вони себе мають, — тихо пробурмотіла я.
—Мовчи, Еліс. Ще хтось почує, — Сюзанна легко штурхнула мене у бік.
—Заздриш, Кроуфорд? — втрутилася Клер, зверхньо посміхаючись.
Я проігнорувала жінку і важко видихнула. Як же іноді хотілося вирвати їй язика.
Тим часом містер Фінчер влетів у кімнату й суворо наказав:
—Еліс і Клер, приготуйте гостям каву. А Сюзанна і Девід нехай принесуть закуски з кухні. Усі інші чекайте тут.
—Можна я піду з Девідом? — прощебетала Клер, демонстративно надувши губи.
—Ти мене почула, Маршалл. Навіть не намагайся сперечатись, — гаркнув бос. — А тепер швидко до роботи!
Я насупилась, не відчуваючи жодного бажання знаходитися поруч із Клер, але проковтнула свою злість і пішла до кавомашини. Я звикла до подібної роботи, бо ж працювала офіціанткою, однак обслуговування пихатих бізнесменів відчувалося як приниження. Що ж, нехай. Колись я буду на їхньому місці, і якась інша нещасна жінка носитиме мені каву.
Поки готувався перший напій, Клер стала поруч зі мною, склавши руки на грудях і спрямувавши у мій бік хитрий погляд.
—Чого витріщилася? — гаркнула я.
—Ти б бачила своє кисле обличчя. Саме задоволення на це дивитися, — весело мовила жінка, накручуючи на палець пасмо волосся.
—Ти б краще за собою стежила, люба. Дивись, а то містер Фінчер може і звільнити як будеш байдикувати.
—Повір, першим, кого він звільнить, станеш ти.
—Помовч краще, а то вирву твоє огидне руде волосся, — не стрималася я, відчуваючи, як лють закипає всередині.
Зрештою шість чашок кави були готові. Поставивши напої на дві таці, ми з Клер взяли по одній і обережно понесли до зали для нарад.
—Дивись, не розлий, а то бос буде незадоволений, — прошипіла Клер.
Я промовчала, тримаючи себе у руках.
Біля дверей натягнула на обличчя любʼязну усмішку і повільно зайшла досередини.
За довгим деревʼяним столом сиділо шестеро людей, які уважно слухали Маркуса Фінчера. Він щось розповідав про новий проєкт, демонструючи статистику на екрані великого телевізора. Однак зараз мене цікавило лише доручення боса.
Я поставила каву перед старим похмурим чоловіком, та він навіть не звернув на мене уваги. Клер займалася тим самим, вихиляючи стегнами, в спробі заволодіти поглядами впливових багатіїв. Я подумки засміялася.
Коли на таці залишилася одна кава для жінки у білій сукні, я ледь не зітхнула з полегшенням. За мить ці тортури закінчаться, якщо, звісно, бос не вигадає для мене нове завдання.
Зупинившись перед рудоволосою жінкою, я взяла напій і збиралася обережно поставити на стіл, та раптово відчула поштовх у плече. Я похитнулася і кава виплеснулася просто на сукню інвесторки, залишивши на білому шовку велику коричневу пряму.
От чорт.
Жінка вскочила з місця, скрививши обличчя і спопеляючи мене поглядом.
—Вибачте, будь ласка. Я не хотіла, — боязко пробелькотіла я, бажаючи провалитися під землю.
—Міс Лайтервуд, мені так шкода. Еліс у нас дуже незграбна. Але вона обовʼязково відшкодує вам цю сукню. Чи не так? — Маркус Фінчер вбивчо подивився на мене.
—Звісно, — тремтячим голосом мовила я. Та подумки проклинала їх усіх, адже ця сукня певно коштує як місяць чи два моєї роботи.
Поряд зі мною тихо захихотіла Клер. Хижий блиск у її очах підтвердив, що саме вона мене штовхнула. Хотілося прикінчити жінку на місці.
—І де ви таких набираєте? — знежливо пирхнула старша жінка, махнувши каштановим волоссям і холодно глянувши на мене з-під лоба.
—Важкі зараз часи, Джозет. Ви як ніхто інший знаєте, що часом доводиться вибирати кращих із гірших, — зітхнув Маркус Фінчер, обличчя якого палало від сорому.
Я не витримала і вибігла з кімнати, ледь стримуючи сльози. Мені кінець. Бос так просто цього не пробачить. Він викине мене звідси наче непотріб. Хотілося кричати від безпорадності і несправедливості. Це усе через ту зміюку Клер. Я втрачу цю роботу і потраплю у справжню безвихідь, а вона лише посміється з цього. Однак я змушу Маршалл заплатити за свій вчинок. Вона ще пошкодує, що стала на моєму шляху.
Ще й та рудоволоса інвесторка, що подивилася на мене як на бридку комаху. Могла б поставитися із розумінням, а не мовчки слухати як мене принижують.
Ненавиджу рудих.
Не чекаючи кінця робочого дня, я швидко забрала сумку з кабінету і побігла до виходу. Однак вдруге за день зіткнулася із Сюзанною.
—Що сталося, Еліс? Куди ти йдеш? — стурбовано запитала подруга.
Та я не відповіла і вийшла із задушливої будівлі на свіже повітря. Сюзанна сумуватиме, коли я піду. Я обовʼязково напишу їй пізніше і все поясню. Але зараз хотілося впасти у ліжко і заплакати. Одна моя помилка вартуватиме надто багато. Як я буду піклуватися про свою матір і сестру, якщо не матиму грошей? Зарплатні офіціантки не вистачить навіть для оренди квартири.
Я на секунду заплющила очі і спробувала заспокоїтися. Я щось придумаю, завжди придумувала. Можливо, містер Фінчер і не звільнить мене. Може, просто позбавить премії або змусить місяць працювати без оплати. Хотілося вірити у краще, однак життя навчило мене ні на що не сподіватися.
Тож я сіла у машину і поїхала додому, голосно увімкнувши радіо, щоб заглушити навʼязливі думки у голові.
