В таверні «П’яна фея» був аншлаг. Господар цієї забігайлівки — старий троль Грах, вже й не пам’ятав, коли тут востаннє збирався такий натовп. Його діловий партнер, гном Разкро — мало не здох, коли побачив скільки грошей вже дзинькає в сьогоднішній виручці. Чи то від щастя, чи то згадуючи, як ще пів години тому, прийшов погавкатись з Грахом остаточно і продати йому свою половину цієї нікчемної таверни всього за декілька монет.
А все — дякуючи Санерним іграм, які комусь закортіло провести в самих хащах однойменного міста. Оскільки «Санерними» ігри називалися лише офіційно, а насправді їх давно називали «Підступні», Грах одразу зрозумів, що гра вже почалася. Старий троль, маючи неабиякий досвід у життєвих іграх на виживання, відчував: ніхто в здоровому глузді й без підступних намірів — не запропонував би проводити щось масове у районі під назвою «Нутрощі».
Таверна гуділа так, що навіть старі балки під стелею ніби нервово потріскували. Усі жерли, пили і галасували, наче завтра світу не існуватиме.
Грах протирав і так чистий келих, на диво плавними й обережними рухами великих зеленуватих пальців. І дивився на вхідні двері таверни, з виразом обличчя істоти, яка вже давно зрозуміла це життя: одночасно нахмурено і смиренно. Двері відчинилися.
— Ігри, — буркнув Грах собі під ніс, — щоб їх..
Потім підняв погляд і зітхнув.
— Ось і почалося..
Першою зайшла дівчина. Білявка з блакитним кольором очей, красива, надмінна, занадто «чистенька» для цього району. «Треба буде їй підказати потім, що недостатньо зрізати коштовності з сукні, щоб вона виглядала дешевою», — подумав Грах, окинувши дівчину швидким професійним поглядом колишнього шахрая. До того ж, вона занадто впевнена, як для людини, яка опинилася в Нутрощах Санеру.
— Ель, — кинула вона коротко, підійшовши до стійки і роззираючись навкруги.
— Гроші вперед, — буркнув Грах.
Вона мовчки поклала монету і сіла за стіл поряд зі стійкою, на якому стирчав папірець з написом «Збірна». Йшла вона такою ходою, наче весь світ належав їй. Точно із знаті, кепсько..
Слідом зайшов гном.
— У вас тут завжди таке пекло чи сьогодні свято? — пробурмотів він, також озираючись, як білявка до нього.
— Для когось свято, для когось — похорон, — флегматично відповів Грах, продовжуючи терти багатостраждальний келих.
— Як обнадійливо!
Гном хекнув, коли побачив напис «Збірна» і білявку, що вже сиділа за столом. Кинувши сумку біля лавки, мовчки сів навпроти, насуплено роздивляючись красуню.
Третім з’явився ельф. Цей взірець неземної краси і чванливості, навіть не глянув ні на кого. Просто пройшов, сів біля дівчини і скривився, ніби сам факт існування цієї таверни його особисто образив.
— Як же тут смердить, — промовив він замість привітання.
— Це ти ще кухню не бачив, — гмикнув Грах.
Двері знову грюкнули, ввалився чорноволосий хлопець у плащі та неймовірною кількістю амулетів, що дзенькали при кожному кроці. І він, на відміну від своїх попередників, не відрізнявся ні красою, ні суворістю, ні пихатістю. Натомість, він виглядав, як людина, що постійно вляпується в неприємності. Його знервований погляд швидко пробігся по натовпу і написам на столах, помітивши «Збірну» — полегшено видихнув.
— Я не запізнився? — випалив він, підходячи ближче.
— Куди? — одночасно запитали троє за столом.
Він завис.
— На... — він замовк. — А ви хто?
— Гарне питання, — протягнув ельф, — таке вчасне.
Грах знову гмикнув, сарказм від ельфа чути було незвично. Він поставив перед ними кухлі з елем і зібрав монети.
«Збірна» цього року напрочуд — реально збірна різних рас. Але слабка і Грах, своїм нюхом старого шахрая відчував — проблемна. Навіть, якщо здохнуть — проблем менше не стане. І це ще невідомо хто п’ятий.
Раптово таверну вкрило тишею, такою вичікувальною, яка буває тільки перед бійкою. На стіл, між кухлями, з характерним «тук» приземлився великий птах. Чорний, з блискучими очима, занадто розумними для звичайного птаха і занадто нахабними, щоб не розпізнати в ньому представника раси верусів — страх і жах для всіх інших рас, через їхню схильність до шпигунства.
А ще через вмілі й виключно правдиві ілюзії без звуку — лише з їхніми коментарями щодо подій. В цьому і була каверза: почуття чорного гумору у них було розвинене набагато сильніше, ніж любов до істини та справедливості, ще й при всьому цьому — маючи крила, вони були недосяжні для більшості «скривджених і розлючених».
— Ну що, команда, — прокаркав він, оглядаючи всіх по черзі, — я дивлюся, ви вже в повному складі.
Грах завмер разом з тими чотирма за столом.
— ..що це? — нарешті спитав гном, який певно не так давно вийшов на поверхню і ще не стикався з цією расою.
— Це? — птах нахилив голову. — Це ваша надія на перемогу.
— Забирайся, — спокійно сказала білявка, наче не сумнівалася, що її наказ виконають за одним невдоволеним рухом брови.
— Я б із задоволенням, — відповів птах. — Але я в списку.
— В якому ще списку? — напружився маг.
Птах витягнув лапу, до неї був прив’язаний пергамент. Ельф перехопив його швидше за всіх, пробіг очима і... шоковано завмер.
— О! — все, що зміг вичавити він із себе.
— Що «о»?! — вигукнув гном.
Ельф повільно підняв на них погляд.
— Нас п’ятеро.
— Я вмію рахувати, — відрізав гном роздратовано.
— Тепер так, — уточнив ельф, вказавши на веруса.
Усі одночасно подивилися на птаха, той чемно кивнувши, промовив таким медовим голоском, на який взагалі були здатні птахи:
— Доброго вечора всім. Крікс. Верус. Журналіст. Тимчасово — ваш п’ятий товариш по команді.
Над столом повільно пролетіла муха, і звук її дзижчання був єдиним звуком у переповненій таверні. Коли та, супроводжувана поглядами натовпу долетіла до стійки — Грах різко опустив немаленьку долоню, перериваючи її безцільне життя і тим самим, запускаючи неконтрольований регот десятків горлянок. З натовпу, то тут, то там чулися обривки фраз: «..та їм же вили..», «..хоч би до старту дотягли..», «..ігри вже не ті..».
— Це ж жарт? — спитав маг.
— Ні, — відповів Крікс. — Але я знаю пару–трійку, розповісти?
— Ти не можеш брати участь в іграх, — сказала повільно, але з натиском на слово «не можеш» блакитноока красуня.
— Я теж так думав, — зітхнув Крікс. — Але, як бачите, хтось вирішив, що якщо в правилах це чітко не прописано, значить — можу.
— Ми тебе не беремо, — відрізав гном.
— А я вас і не питав, — мило відповів птах. — У вас немає вибору.
— Є, — ельф підвівся. — Викинути тебе у вікно.
— Чудова ідея, — кивнув Крікс. — І я влечу в інше, он їх в таверні скільки..
Але миттєво змінивши тон і єхидно примруживши очі, верус промовив:
— Або не влечу. І вас дискваліфікують за втрату гравця.
Недозбірна застигла.
— Що?.. — тихо перепитав маг.
— Умови прості, — продовжив Крікс, потиснувши крилами, — починають гру п’ятеро гравців у повному складі й за іменами зареєстрованими в списках. Без замін за бажаннями, лише при фізичній втраті гравця. Інакше — для нас гра закінчиться навіть не почавшись.
— Це якась підстава, — прошипів розлючений гном.
— Вітаю, — сказав Крікс, крекнувши по–пташиному, продовжив саркастичним тоном, — ви на «ПІДСТУПНИХ іграх»!
Грах за стійкою, вже не стримуючись, широко посміхався. В цій збірній, поки що верус — єдиний був більш-менш нормальним, що саме по собі вже лякало до мокрих штанів.
П’ятеро істот придивлялися один до одного уважніше, раптом зрозумівши, що влипли.
