Раді Вас бачити!

Глава 24. Спадкоємець у Кембриджі

Університет в Кембриджі, Англія

Принц Руслан, син найвпливовішого еміра Ібрагіма, прибув до Кембриджу — університету, де навчаються спадкоємці імперій, нащадки мільярдерів, діти королівських родин. Його перший день був не просто початком навчання — це був ритуал входження в нову еліту, де кожен погляд, кожне слово могли стати зброєю або щитом.

Він приїхав у розкішному авто — чорному, з золотими деталями, що належало родині еміра. Поруч із ним сидів Сем, його друг дитинства, який отримав місце в університеті завдяки впливу Руслана. Позаду — інші члени родини: принц Іслам, син королеви Кесем, Салім і Ахмед, сини наложниці Лейли, а також принцеса Енас, донька наложниці Саміри.

Енас вийшла першою. Її образ був витонченим: лавандова рубашка, синя спідниця, волосся переплетене срібною стрічкою. Вона йшла з гідністю, але її краса одразу викликала заздрість. Дівчата з місцевої еліти почали шепотітись, одна з них — Лола, донька нафтового магната — наказала подрузі Тіні вилити лимонад на Енас.

Руслан миттєво зреагував. Його голос був гучним, владним, як у справжнього спадкоємця:

— Ви перейшли межу. Наш батько — емір. Якщо ще раз спробуєте принизити мою сестру — наслідки будуть серйозні.

Дівчина з лимонадом завмерла. Навколо запанувала тиша. Слуга Мехмед, охоронець родини, виступив уперед:

— Вам краще не наближатися. Інакше я доповім еміру Ібрагіму. Вас не просто виключать — вас забудуть.

Лола, яка щойно плела інтригу, раптом змінила погляд. Її очі зупинились на Руслані. Його зовнішність, впевненість, багатство — усе це зачарувало її. Вона забула про Енас, забула про помсту. Її думки вже були про інше: Як наблизитися до принца?

А Руслан, не звертаючи уваги на Лолу, взяв Енас за руку і повів її до головного корпусу. Його брати йшли поруч, охоронці — позаду. Усі знали: Це — діти еміра. І якщо хтось зачепить їх — Кембридж втратить усе.

У холі їх зустріли куратори, професори, представники адміністрації. Вони вітали Руслана з повагою, але з прихованим страхом. Адже його батько — не просто емір. Він володів готелями, компаніями, інвестиціями по всій Англії. І якщо щось не сподобається — університет втратить підтримку, а можливо й репутацію.

Руслан дивився навколо. Його очі — спокійні, але пильні. Він знав: Це новий світ. І я не просто студент. Я — принц. І я не дозволю нікому принижувати мою родину.

Перед першою лекцією в аудиторії вже зібралися студенти. Серед них — Емілі, тиха дівчина з бідної родини, яка потрапила до Кембриджу завдяки блискучим результатам і навчалась на бюджеті. Але її успіх став мішенню для багатих одногрупниць, які не могли змиритися з тим, що хтось із «простих» опинився поруч із ними.

Лола — донька нафтового магната — разом із подругою Меггі вирішила «повеселитися». Вони підійшли до Емілі, почали сипати їй на голову сміття, кинули ганчірку, сміялися, знімали на телефон. Емілі намагалася зупинити їх, але її ніхто не слухав.

Поруч із нею сиділа Моанна — дівчина з острова, яка потрапила до Кембриджу завдяки багатству бабусі. Вона була одягнена в білу рубашку, червону спідницю, а на вухах — золоті сережки, подаровані бабусею. Моанна мовчала, але її очі — горіли.

Вона різко встала, стукнула по парті і голосно сказала:

— Припиніть це негайно. Вам більше нічим зайнятись?

Лола і Меггі обернулись, здивовані.

— Що ти сказала? — нервово прошипіла Лола.

Емілі, вся в смітті, прошепотіла:

— Не варто за мене заступатися…

Але Моанна стиснула кулаки:

— Я не можу мовчати, коли бачу таку нелюдяність.

Лола підійшла ближче, з презирством:

— Ти всього лиш дикунка з острова. Я чула про тебе. Ти жила в ізоляції. Думаєш, можеш нас зупинити?

Вона засміялась, Меггі — теж. Але в цей момент двері аудиторії гучно розчинились.

На порозі стояла принцеса Енас — у модному костюмі, з холодним поглядом. Вона чула все. Повільно підійшла до Лоли, взяла її сумку — і викинула її у відкрите вікно.

— Ей! Це моя сумка! Вона з нової колекції! — закричала Лола.

Енас нахилилась до неї і сказала з презирством:

— Сама піди й підніми. Може, навчишся не знущатися з дівчат. Ще раз підійдеш — я зроблю гірше.

Усі замовкли. Моанна стояла поруч, її очі — спокійні, але сильні. Емілі сидить мовчки, але вже не від страху — а від того, що вперше хтось став на її захист.

Принцеса Енас підійшла до Моанни. Її хода — впевнена, погляд — прямий. Моанна не знала, хто ця дівчина, така зухвала і красива, але була вражена її сміливістю.

Енас усміхнулась:

— Ти дуже смілива. І крута. Я — Енас, донька еміра. Найбагатша принцеса у світі. А ти хто?

Моанна відповіла просто:

— Я — Моанна. Просто Моанна. З острова.

Енас кивнула:

— Мені б хотілося з тобою дружити.

— Мені теж, — сказала Моанна, і між ними народилась щось більше, ніж симпатія — взаємна повага.

Раптом вони помітили, як Емілі сидить на своєму місці, розгублена, з опущеними очима. Енас підійшла до неї, нахилилась і запитала з співчуттям:

— Ти в порядку? Ти вдячна цій дівчині, що захистила тебе?

Емілі прошепотіла:

— Не варто було. Я це заслужила.

Енас сіла поруч:

— Ні. Тобі просто не вистачає сміливості, як у Моанни. Змінюйся, дівчинко. Інакше вони й далі будуть знущатися з тебе.

Вона повернулась до своєї парти, розклала свою дизайнерську сумку, а Моанна нахилилась до Емілі:

— Ти справді в порядку? Не дай собі слабкість. Вони тебе зламають. Слухай, давай дружити. Не проти? Триматимемось разом. І до Енас потягнемось — вона реально крута. Давай?

Моанна простягнула руку. Емілі усміхнулась крізь сльози:

— Гаразд. Не проти. Тільки я сама впораюсь з цими дівчатами.

Моанна відповіла:

— Я знаю. Але одна — в цьому світі буде складно.

У цей момент до аудиторії зайшли одногрупники з найвпливовіших родин, діти мільярдерів, спадкоємці імперій. Серед них — принц Руслан. Він ішов упевнено, у темному костюмі, з холодним поглядом і золотим перснем на пальці — символом його династії.

Усі дівчата в аудиторії — Лола, Меггі, та інші багаті студентки — почервоніли, коли побачили його. Вони мріяли про шлюб із принцом, про життя в палаці серед пісків, про титул, про найрозкішніші прикраси і вечори в пустелі. Їхні очі блищали, а думки — літали далеко від навчання.

Навіть Лола, яка щойно знущалась із Емілі, сиділа мовчки, поправляючи волосся і намагаючись виглядати гідно. Вона уявляла, як одного дня стане принцесою пустелі, і Руслан обере її.

Але Руслан не звертав на них уваги. Він ішов до своєї парти, не помічаючи ні Лолу, ні Меггі, ні інших. Його погляд ковзнув по аудиторії — і на мить зупинився на Моанні, яка сиділа тихо, але її очі світились.

Моанна почервоніла. Вона прошепотіла:

— Невже ми знову зустрілись? В одному університеті… — Треба зробити так, щоб він мене помітив.

У цей момент викладачка, літня жінка з окулярами на ланцюжку, різко постукала по столу:

— Так, досить відволікатися! Відкриваємо сторінку і пишемо за мною!

Дівчата здригнулись. Лола з Меггі швидко сховали телефони, а Моанна, Емілі й Енас — вже були готові слухати. Бо вони знали: справжня сила — не в титулі, а в тому, як ти поводишся, коли всі дивляться.

Після лекції принц Руслан разом із другом Семом та братами вирішив пообідати в елітному кафе, де збиралися лише найбагатші студенти. Тут подавали найкращі страви й коктейлі, а атмосфера нагадувала закритий клуб для обраних.

Щойно вони сіли за стіл, на Руслана посипалися закохані погляди дівчат. Деякі навіть намагалися підійти ближче, але слуга Мехмед негайно перегородив їм шлях, змусивши відійти й дати принцу спокійно пообідати. Розчаровані дівчата відступили, а за сусіднім столом Лола з подругами чекала моменту, коли Мехмед відлучиться, щоб підійти до Руслана.

Руслан подякував слузі й замовив йому салат і м’ясо, а собі, братам та Сему — розкішні страви. За столом панувала легка атмосфера: вони сміялися, жартували.

Принц Іслам з усмішкою сказав:

— Тебе, Ваше Величество Руслане, проходу не дають дівчата з багатих сімей.

Руслан нахмурився, тримаючи в руках коктейль:

— І що? Мені вони не потрібні… Мені здалося, що я бачив Моанну. Але це неможливо.

Сем усміхнувся:

— Ти думаєш? Вона ж з острова. Як могла потрапити сюди, в Кембридж?

Салім почав насміхатися:

— Тобі що, брате, сниться Моанна? Вона тобі ввижається…

Руслан ударив його по плечу й різко відповів:

— Не жартуйте. Якщо це справді вона — я мушу її знайти.

У цей момент до столу підійшла Емілі — скромна дівчина з бідної родини. Вона тихо сказала:

— Привіт. Я Емілі. Ми з вами навчаємось в одній групі.

Руслан усміхнувся — нарешті хтось із студенток виявився адекватним. Але першим заговорив Салім:

— Привіт.

Йому здалося, що ця дівчина йому сподобалась, навіть попри її простий одяг.

Здалеку Лола побачила, як Емілі говорить із Русланом, і вирішила, що та намагається його «захопити». Вона підійшла й грубо штовхнула Емілі.

Салім одразу піднявся, його голос пролунав різко:

— Ти що, з глузду з’їхала? Негайно вибачайся!

Лола зухвало відповіла:

— Пробач… але ця сіра мишка не варта вашої уваги.

Руслан піднявся й холодно сказав:

— Може, нам вирішити, з ким я хочу говорити?

Лола поспішила додати:

— Руслан, я особисто хотіла б познайомитися з тобою…

Поки Лола намагалася привернути увагу принца, Салім підняв Емілі й тихо запитав:

— Тобі не боляче? Якщо ця стерва ще раз тебе образить — скажеш мені.

Емілі подивилася на нього й відповіла:

— Все гаразд.

Салім вирішив супроводити її, щоб вона почувалася у безпеці.

А тим часом, у іншому кутку кафе, Моанна розмовляла з принцесою Енас. Руслан, який слухав Лолу, раптом побачив Моанну. І в ту мить він забув про всіх навколо.

Його серце стиснулося: Це справді вона. Моанна. Вона тут. В одному університеті. Йому не привиділося.

Руслан коротко сказав Лолі, що йому пора, і підвівся з-за столу. Лола образилася, пішла разом із подругами, переконана, що його зацікавила Емілі. Але насправді серце принца належало зовсім іншій — Моанні.

У цей час Моанна сиділа поруч із принцесою Енас, вони пили молочні коктейлі. Руслан підійшов до них, і його серце завмерло и говорить.

— Моанна

Моанна різко обернулася — і випадково пролила коктейль на його пиджак.

— Ой, пробач… я не хотіла… — швидко сказала вона, витираючи пляму серветкою.

Руслан м’яко взяв її руку, зупинив рух і тихо промовив:

— Значить, мені це не снилося. Ми справді зустрілися. Ось яка доля.

Вони довго дивилися одне на одного. Моанна чекала цього моменту, а Руслан шукав її — і нарешті знайшов свою справжню любов.

Принцеса Енас спостерігала за ними й одразу зрозуміла: ці двоє давно знайомі. Вона не була проти їхніх стосунків. Навпаки, їй подобалася Моанна — сильна й смілива дівчина. Енас знала історію Руслана і Каті, його біль і втрату. Але тепер, коли він дивився на Моанну, він ніби оживав, і вже не дозволить нікому відібрати у нього кохання.

Сем і брати Руслана теж бачили цю сцену. Їм було приємно спостерігати, як принц нарешті знайшов щось справжнє. Але раптом пролунав дзвінок, і Енас жартома перервала їх:

— Вибачте, голубки, у нас ще наступна лекція. Встигнете поговорити про все пізніше.

Руслан і Моанна підвелися. Перед тим як піти, вони ще раз подивилися одне на одного.

— Цього разу ти не зникнеш. Я не відпущу тебе, — сказав Руслан.

— Звісно… я тільки за, — відповіла Моанна, зніяковіло усміхаючись.

Руслан взяв її за руку й повів із собою.

А тим часом принц Салім проводив Емілі. Вона розповідала йому про своє життя, а він уважно слухав. Для Емілі це було неймовірно — принц із пустелі поруч із нею, простою дівчиною з бідної сім’ї. Салім пообіцяв:

— Я буду оберігати тебе від усіх бід. Я допоможу тобі.

Емілі була зворушена. Її очі світилися вдячністю. Здалеку за їхніми зароджуючими стосунками спостерігав слуга Мехмед. Він один знав, що між ними народжується щось більше, ніж дружба.

А тим часом у кімнаті Лола з подругами готували помсту Емілі. Вони були переконані, що вона намагається зачепити Руслана. Але вони навіть не здогадувалися: Емілі вже була поруч із Салімом, а не з Русланом.

Того вечора принц Руслан готувався до побачення з Моанною. Його друг Сем і брати допомагали йому вибирати костюм, підбирали парфуми, жартували, намагаючись розслабити принца. Вони жили у розкішній віллі, оздобленій у витонченому східному стилі: мармурові арки, різьблені двері, сад із фонтанами.

Салім тихо зізнався братам, що йому подобається Емілі, і що йому байдуже на її статус — він готовий забезпечити її й захищати. Руслан усміхнувся і сказав:

— Дій. Любов того варта.

Увечері Моанна з’явилася у білому з червоними відтінками платті, з квіткою у волоссі. Її краса вразила Руслана.

Але перед тим, як вийти, Моанні допомогла підготуватися принцеса Енас. Вона знала, що її зведений брат Руслан дуже зацікавився Моанною, і вирішила підтримати нову подругу. Енас уважно підібрала для неї плаття, порадила прикрасу для волосся, щоб підкреслити її природну красу.

Вони навіть хотіли запросити Емілі, щоб разом підготуватися до вечора, але та не змогла прийти через домашні справи.

Тож Моанна вирушила сама, але з відчуттям підтримки й дружби. І коли Руслан побачив її — він зрозумів: це не просто випадкова зустріч, це доля.

Він запросив її до ресторану, де під світлом свічок розповідав про своє життя, про сестру, братів, батьків — які були добрими й справедливими.

Він навіть торкнувся теми свого минулого з Катею. Моанна насторожено запитала, чому вони розійшлися, але Руслан не захотів розкривати рану. Тоді Моанна простягнула йому руку й тихо сказала: — Що ж… це твоє минуле. Воно мені не важливе. Головне, щоб ти був щасливий зараз.

Руслан усміхнувся. Яка ж вона мудра…

Він запросив її на танець. Під повільну музику вони рухалися разом, відчуваючи тепло одне одного. Руслан ніжно торкався її щоки й шиї, а Моанна гладила його обличчя. І тоді вони вперше наважилися — перший поцілунок, під романтичний танець, що став початком їхньої історії.

Після танцю вони вийшли до холодного моря. Хвилі билися об берег, а вітер грався з її волоссям. Руслан накинув на Моанну свій піджак, щоб вона не змерзла. Вони говорили про майбутнє.

Моанна показала Руслану той самий кулон, що дав Руслан перед тим як поїхав від неї.

— Я берегла його відтоді, як ти поїхав, — сказала вона, стискаючи його в долоні.

Руслан узяв її руку разом із кулоном, притиснув до себе й тихо промовив:

— Не дарма нас звела доля. Вона подарувала мені саме тебе.

Їхні пальці переплелися, а кулон між ними світився, немов знак, що їхні дороги справді ведуть до одного серця.

— Я не боюся зізнатися родині, що люблю тебе, — сказав Руслан. — Ми будемо разом, хай що станеться.

— І я розповім своїй родині про нашу любов, — відповіла Моанна, дивлячись йому в очі.

Їхні слова були як клятва. Їхній поцілунок — як печать. А море — як свідок їхнього союзу.

Новий день.

Наступного ранку Емілі йшла на лекцію усміхнена, з книжкою в руках. Вона відчувала себе впевненіше після вчорашньої підтримки Саліма й Моанни. Але раптом її зупинила Тіна, одна з подруг Лоли. Вона грубо схопила Емілі за лікоть і потягла в бік туалету.

— Слухай сюди, Емілі, — прошипіла Тіна. — Не смій наближатися до східного принца. Ти для нього — ніхто.

Емілі розгублено відповіла:

— Про що ти? Дай мені пройти, у нас же лекція…

Але Тіна не відпускала. Вона почала штовхати й принижувати Емілі, змушуючи її плакати.

— За що ти так зі мною? Я нічого не зробила… — схлипувала Емілі.

Тіна нахилилась ближче, її голос був холодним:

— Ти більше не наблизишся. Досить тобі нахабства думати, що ти можеш бути поруч із ним.

Тіна спершу хотіла занурити її в вмивальник, але в останню секунду передумала, вирішивши завдати максимального приниження. Вона нахабно почала занурювати голову Емілі в унітаз.

Емілі відчула себе беззахисною, приниженою, зламаною. Тіна, задоволена своєю «місією», залишила її в сльозах і пішла, усміхаючись. Вона виконала наказ Лоли — показати Емілі її «місце».

Емілі залишилася сама, вся розгублена й принижена. Але в її серці народжувалась думка: Я не можу більше мовчати. Якщо вони продовжать — я зламаюсь. Мені потрібна підтримка…

Почалася лекція. Усі студенти вже зібралися, крім Емілі. Руслан сидів поруч із Моанною, тримаючи її за руку. Він хотів поцілувати її, але вони вирішили поки не привертати зайвої уваги, щоб уникнути пліток.

Лола, задоволена, слухала розповіді Тіни й сміялася з того, як та знущалася над Емілі.

У цей час Салім сидів похмурий, його серце стискалося від поганого передчуття. До нього підійшла принцеса Енас і тихо сказала:

— Ці курки щось зробили. Тут щось не так.

Салім різко вдарив кулаком по столу:

— Я хвилююся за Емілі. Я мав зустріти її, але вона вирішила йти пішки. Це моя вина. Я повинен дізнатися, що з нею.

Раптом викладачка гримнула:

— Так, усі сіли на свої місця!

Руслан, супроводжуючи Моанну, усміхнувся й сів за парту. Але Лола не втрималася й нахабно запропонувала:

— Руслан, може, підеш на благодійний вечір на честь мого батька?

Руслан, відкладаючи книги, холодно відповів:

— У мене вже є плани.

Викладачка суворо крикнула:

— Не розмовляти! Ви прийшли на лекцію, а не на посиденьки...так....а де Емілі?

Тиша запанувала, але напруження залишалося. Енас обернулася до Саліма, а Лола з нахабною усмішкою додала:

— Може, у неї просто не було настрою, тому вона не прийшла.

Моанна відчула сором — вона раділа поруч із Русланом, але забула про свою подругу. А раптом Емілі справді в біді…

Руслан теж почав тривожитися. Він бачив сумну Моанну й знав, що його брат Салім багато говорив про Емілі.

Він простягнув руку до Моанни й тихо сказав:

— Все буде добре. Ми знайдемо її й дізнаємося правду.

Лола, розлючена, дивилася на них: тепер Руслан переключився на цю «дикарку з Гаваїв».

Моанна відповіла йому ніжною усмішкою. А викладачка знову гримнула:

— Відкрили підручники й зошити! Ніяких розмов. Лекція починається!

Через годинну...

Після лекції пролунав дзвінок. Студенти закінчили писати, викладачка відклала книгу й сказала:

— Лекція завершена. Наступна пара — історія міжнародного відносини. А потім додому. До завтра.

Студенти почали складати речі. Руслан накинув рюкзак на плече й звернувся до Моанни, яка весь час думала про Емілі:

— Моанна, ходімо знайдемо Емілі.

— Давай, — відповіла вона, теж беручи рюкзак.

Раптом у Руслана задзвонив телефон. Він побачив ім’я матері — королеви Олени.

— Почекаєш? Це моя мама, — сказав він і вийшов разом із Семом.

У цей час Саліма та братів викликала викладачка, щоб дати завдання — написати реферат з дисципліни культурології.

Моанна вирішила теж вийти з класу, але дорогу їй перегородили Лола, Тіна та Меггі. Вони дивилися на неї з ненавистю.

— Ти думаєш, що подобаєшся йому? Ти дикарка. Він буде моїм. Ви, такі як Емілі, — відброси суспільства, — зухвало сказала Лола.

Моанна з гнівом відштовхнула її:

— Що ти зробила з Емілі? Це твоїх рук справа?

Тіна одразу стала на захист Лоли:

— Припини ображати нашу подругу, дикарко!

Але раптом за Моанну виступила принцеса Енас. Її голос був холодний і владний:

— Закрий рот. Якщо ще раз назовеш її так — я тебе знищу. Ти знаєш, хто мій батько. Раджу вам забиратися.

Тіна вже хотіла вдарити Енас, але Меггі схопила її за руку:

— Не треба, Тіна. Йдемо. Інакше її батько емір з Катару зробить із нами щось дуже погане.

Лола з презирством кинула:

— Добре, ми йдемо. Але пам’ятай, Моанна… Руслан буде моїм.

Дівчата стерви пішли, залишивши після себе лише злобні погляди.

Енас повернулася до Моанни й сказала:

— Ось божевільні. Думають, що отримають мого брата Руслана. Я цього не дозволю. І впевнена — це їхніх рук справа з Емілі.

Моанна кивнула:

— Я теж так думаю. Треба знайти Емілі.

Енас усміхнулася й взяла її за руку:

— Так, ходімо, подруго. А з цими курицями ми ще розберемося. Спершу дізнаємося, що вони зробили з Емілі.

У коридорі принц Руслан закінчував розмову по телефону з матір’ю, королевою Оленою. До нього підійшла Лола з усмішкою:

— Руслан, я хочу, щоб ти знав: я не така погана, як ти думаєш… може, почнемо спочатку?

Руслан глянув на неї холодно, з презирством:

— Для початку тобі треба навчитися поводитися з людьми, навіть якщо вони бідні. Я ціную лише тих, хто гідно себе веде.

— Звісно, я обов’язково вибачусь, якщо ти цього побажаєш, — поспішила відповісти Лола.

Але в думках вона кипіла: Ради принца я прикинуся ким завгодно… головне — його гроші.

Вона підійшла ближче, торкнулася його плеча:

— Може, подумаєш про вечір? Там будуть важливі люди. Познайомлю тебе з моїм батьком. Думаю, наші родини могли б порозумітися: твій батько — емір, а мій — магнат. Що скажеш?

Раптом втрутився Сем, кашлянувши:

— У нас свої плани. Вибач, ми йдемо.

Руслан теж не збирався бути з Лолою:

— Лола, пробач. У мене вже є хтось… мені пора. Дякую за запрошення.

Лола прикрила розчарування усмішкою:

— Добре. Як надумаєш — скажеш.

Вона відійшла, але всередині кипіла від злості:

— Грр… я знищу цю дикарку…

Сем тихо сказав Руслану:

— Вона точно не нормальна.

— Так, це видно. Вони йдуть на все заради грошей. Мені такі не потрібні, — відповів Руслан.

…Тим часом у туалеті Енас і Моанна почули плач. Вони зайшли й побачили Емілі, яка сиділа на підлозі вся мокра, принижена.

Моанна нахилилася до неї, Енас запитала:

— Що сталося, Емілі?

Емілі крізь сльози розповіла:

— Це зробила Тіна… вона штовхала мене, била, облила водою, а потім опустила голову в унітаз…

Енас розлютилася:

— Які ж вони огидні!

Моанна додала:

— Це нелюдяно.

Вона зняла свій піджак і накинула на Емілі:

— Візьми, ти замерзла. Давай проведемо тебе додому.

— А лекція? Йдіть без мене, — прошепотіла Емілі.

Енас відповіла рішуче:

— Ми скажемо, що тобі стало зле. Я подбаю про це. А ти, Моанна, веди Емілі.

Моанна підняла подругу й повела її з туалету, підтримуючи кожен крок.

У бідному домі Моанна посадила Емілі на диван і тихо сказала:

— Я принесу тобі води.

Емілі, стискаючи плече, прошепотіла:

— Дякую, Моанна, що залишилася зі мною.

Моанна подала їй склянку:

— Тримай. Ми б тебе не залишили. Подруги так не чинять.

Емілі зробила ковток і винувато сказала:

— Вибач, що втягнула тебе в це.

Моанна ніжно відповіла:

— Головне, щоб ти була в порядку.

У цей момент зайшла Енас. Її очі палали гнівом:

— Це жах! Вони облили тебе водою, принижували… ще й назвали Моанну дикою. Це вони дикарі! Емілі, чому вони взагалі тебе чіпали?

Емілі крізь сльози сказала:

— Бо їм не подобається, що я… що мені подобається Салім.

Енас здивовано глянула на Моанну:

— Вони переплутали… Вони думали, що ти клеїшся до Руслана, а насправді твоє серце належить Салиму.

Моанна стиснула кулаки. Її розлютило, що Емілі постраждала через чужу заздрість і несправедливість.

Енас засміялася з гіркою іронією:

— Ах, вони вирішили, що Руслан — їхня власність. Дарма накинулися на тебе, Емілі. Ти навіть не намагалася наблизитися до нього.

Емілі, у відчаї, кинула склянку на підлогу:

— Мені все одно. Хай роблять, що хочуть… Я все одно ніхто…

Вона заплакала. Моанна обняла її й тихо сказала:

— Ми розуміємо, що тобі боляче. Але вони просто дурні. Вони думають, що принци — їхня власність. Ми цього не дозволимо.

Моанна вдарила кулаком по столу, відчуваючи гнів. Емілі злякано запитала:

— Ти в порядку?

— Так. Все нормально, — відповіла Моанна.

Енас додала рішуче:

— Моанна права. Вони не повинні гуляти безкарно.

— Так, те, що вони зробили з тобою, Емілі, треба довести до кінця. Ми підемо до ректора й розповімо все. — говорить рішуче Моанна.

Емілі похитала головою:

— Я так втомилася… Краще кину університет. Вони й далі будуть мене принижувати. Я їх боюся.

Моанна грізно сказала:

— Не говори так. Не будь слабкою. Ти повинна боротися. У тебе є Салім, він переживає за тебе.

Емілі підняла голову:

— Правда?

Енас усміхнулася:

— Так. Він навіть мало не кинувся шукати тебе, я йому дзвонила. Він хвилювався за тебе.

— І завтра ми підемо до ректора. Ми будемо з тобою, Емілі. А якщо треба — мій батько-емір дізнається про це. Тоді вони точно не уникнуть покарання, — додала Енас.

У цей момент у кімнату увірвався принц Салим. Він схопив Емілі за руки, його очі палали від гніву. Енас швидко розповіла йому все. Салім від лютті вдарив кулаком по столу, але Емілі обняла його, намагаючись заспокоїти.

Невдовзі прийшов і Руслан. Він теж дізнався про все й твердо сказав:

— Я розповім ректору. А якщо він замовчить — тоді дізнається мій батько, емір.

Моанна обняла Руслана, підтримуючи його рішення.

Усі вони зрозуміли: тепер вони — союз. І разом вони не дозволять несправедливості перемогти.

Перед тим як супроводити гостей, Салім нахилився й поцілував Емілі в щоку.

— Я залишуся з тобою, — сказав він твердо, ніби даючи обіцянку.

Енас, усміхаючись, пожартувала:

— Ти схожий на телохранителя з того фільму…

Емілі приготувала чай і подала його Саліму. Він сидів поруч, караючи себе за те, що не зміг захистити її від принижень. Але Емілі тихо сказала:

— Ти не винен. Головне, що ти тут, зі мною.

Її слова стали для нього розрадою. І щоб показати рішучість, Салім ніжно поцілував її в губи. Потім узяв на руки й поклав у ліжко, як дитину, вкривши ковдрою.

Емілі лежала, дивилася на нього й думала: Салім справді дуже хороший хлопець… Йому байдуже, хто я. А Моанна й Енас — справжні подруги.

Вона відчувала тепло й захист, якого так давно їй бракувало.

А тим часом у іншій частині міста Моанна сиділа поруч із Русланом. Вони дивилися одне на одного так само, як Емілі й Салім — із тихим розумінням, що їхні серця вже належать одне одному.

Слуга Мехмед уважно спостерігав за всім, що відбувалося. Він бачив, як принц Салім залишився в домі Емілі, не бажаючи йти, щоб захистити її від нових принижень. У його очах було не просто співчуття — це була рішучість чоловіка, який готовий боротися за дівчину, хай навіть вона з бідної родини.

Мехмед довго вагався. Він знав, що втручання може змінити все. Але серце не витримало: він вирішив розповісти правду еміру Ібрагиму, зателефонував:

— Ваша Величність… я мушу повідомити. Ваші діти борються за честь і захист бідної дівчини. Принц Салім залишився з нею, щоб оберігати. Принц Руслан і принцеса Енас теж стали на її бік. Вони не дозволяють несправедливості перемогти.

Емір Ібрагім уважно слухав, його обличчя залишалося суворим, але в очах промайнув вогник гордості.

— Мої діти… вони справді розуміють, що значить бути людьми. Не титул робить нас великими, а здатність захищати слабких.

Мехмед відчув полегшення. Він знав: тепер Емілі не залишиться сам на сам зі своїм болем. Її історія дійшла до серця правителя.

Емір піднявся й промовив:

— Я сам дізнаюся, що сталося. І якщо ці дівчата справді принижували її — вони відчують гнів не лише моїх дітей, а й мій власний.

Палац аль-Шаф, Доха, Катар

У цей час у палаці емір Ібрагім говорив телефоном зі слугою Мехмедом. Він уважно слухав новини про своїх синів, які боролися за честь і захист бідної Емілі.

А тим часом його син від четвертої дружини, королеви Хадідже, — принц Осман — був щасливий. Його проста дівчина Айна залишилася у палаці, щоб зіграти весілля з ним. Навіть мати Хадідже не заперечувала: вона знала, як Осману пощастило з Айнoю.

Айна мала чисту душу, була справжньою мусульманкою, і навіть сам Ібрагім не був проти цього союзу. Він бачив у ній гідність і щирість.

Але не всі дивилися на Айну доброзичливо. Служниця Халіма з косим поглядом спостерігала за нею. Колись Айна теж була служницею, і тоді Халіма вважала себе вище за неї. Тепер же Айна мала стати принцесою, і це розпалювало заздрість у серці Халіми.

«Як вона, проста служниця, може стати принцесою? А я залишаюся ніким…» — думала Халіма, стискаючи зуби.

Її заздрість перетворилася на рішучість. Вона вирішила знайти людину, яка допоможе їй підставити Айну й зганьбити її перед усім палацом.

Уночі Айна розстелила килимок для молитви. Її серце було спокійним, але раптом у кімнату пробрався чоловік із нахабним поглядом.

— Що тобі потрібно? — злякано запитала Айна.

Він вимагав, щоб вона пішла за ним. Айна відчула небезпеку й відмовилася. Тоді він почав наближатися, торкаючись її тіла. Айна закричала, вибила вікно, і шум зібрав усю королівську сім’ю, яка саме готувалася до сну.

Чоловік, розуміючи, що його викрили, перейшов до плану «Б». Він непомітно поклав під подушку Айни прикрасу, що належала королеві Хадідже — дарунок еміра Ібрагіма.

Коли всі прибігли, навіть королева Олена запитала:

— Що тут відбувається?

Хадідже схвильовано вигукнула:

— Допоможіть! Пропало моє прикраса, подарунок Ібрагіма. Хтось украв його!

Емір Даніель наказав слугам:

— Шукати всюди!

Слуги перевертали ліжка й речі, доки не знайшли прикрасу… під ліжком Айни.

Айна була в шоці:

— Це не я! Мене підставили!

Хадідже похитала головою, її обличчя сповнилося розчаруванням:

— Я помилилася, прийнявши тебе в сім’ю. Тримайся подалі від мого сина Османа.

Емір Даніель призначив покарання — удари батогом. Той самий чоловік, що підставив Айну, взяв кнут і вже замахнувся.

Але Осман кинувся вперед:

— Не смійте! Це не вона. Її підставили. Айна не така!

— Що ти робиш, Осман? Вона злодійка! — вигукнув Даніель.

Королева Олена додала суворо:

— Відійди, Осман. Не втручайся.

Але Осман прикрив Айну своїм тілом:

— Якщо ви так вважаєте — тоді я піду з нею. Відпустіть нас.

Хадідже була в шоці:

— Синку, не відмовляйся від нас!

Осман відповів твердо:

— Так зробила моя сестра, принцеса Вікторія, коли відмовилася від трону заради любові. І я зроблю так само. Айна — моя любов. Якщо ви не приймаєте її, ми підемо. А ти, брате Даніелю, я запам’ятаю, як ти бив мою кохану. Я цього не пробачу.

Хадідже благала його залишитися, а королева Олена тихо сказала: — Він повернеться…

Емір Даніель напружився, а чоловік із батогом стояв розлючений: його план провалився.

Халіма теж була в люті: її інтрига не спрацювала. Але через її заздрість королівська сім’я втратила принца Османа.

А Осман залишився з Айною, не шкодуючи. Він знав: якщо сім’я не розібралася й засудила її несправедливо, то він сам стане її сім’єю.

Покої еміра Ібрагіма. Ніч

Королева Олена розповіла чоловікові, еміру Ібрагімові, усе, що сталося з Османом та Айною. Вона говорила швидко, хвилюючись, а її голос тремтів від страху за майбутнє сім’ї.

Ібрагім, вислухавши, різко вдарив кулаком по столу.

— Як ми допустили, що мій син Осман пішов із палацу? Це ганьба! Його треба знайти й розібратися з цією ситуацією з Айною. Ви даремно відпустили його… Ми й так втрачаємо вагу в очах світу!

Його обличчя було суворим, очі палали гнівом. Він відчував, що інтриги й заздрість у палаці починають руйнувати не лише сімейні зв’язки, а й авторитет династії.

Олена намагалася заспокоїти його:

— Осман зробив свій вибір. Він захищає ту, кого любить. Якщо ми силою повернемо його, він зненавидить нас. Треба діяти мудро.

Ібрагім важко зітхнув, але його голос залишався твердим:

— Я не дозволю, щоб через одну дівчину наш дім розпався. Ми знайдемо Османа. І якщо Айна справді невинна — тоді винні ті, хто підставив її. Я хочу знати імена цих людей.

Він піднявся й наказав слугам:

— Готуйте вершників. Османа та Айну треба знайти до світанку.

Королева Олена мовчки дивилася на чоловіка. Вона знала: попереду їх чекає велика буря, і правда про інтриги Халіми може стати вирішальною для долі всієї родини.

Після того як коррлева Олена покинула покої свого чоловіка, емір Ібрагім наказав своєму вірному слузі Ахмеду привести до нього нового еміра — сина Даніеля.

Ібрагім сидів у своїй спальні, похмурий і роздратований. Його серце було сповнене невдоволення: він не міг пробачити поспішних і жорстоких дій сина, який одразу звинуватив Айну й наказав бити її кнутом.

Коли Даніель увійшов, Ібрагім піднявся й суворо промовив:

— Ти діяв негідно. Через тебе Осман залишив палац, відмовившись від титулу. Ти несправедливо звинувачив Айну й підняв на неї руку. Це ганьба для нашої родини.

Даніель намагався виправдатися:

— Але ж у її кімнаті знайшли прикрасу, що належить королеві Хадідже. Це доказ! Вона заслуговувала покарання.

Ібрагім різко перебив його:

— Ти не з’ясував правду до кінця. Ти діяв поспіхом, без розслідування. Мені не до вподоби твої дії, Даніелю. Ти показав слабкість і нерозсудливість. Правитель не має права карати без доказів.

Його голос лунав, як грім. Даніель опустив голову, але всередині кипів від образи. Він не міг прийняти, що батько став на бік простої дівчини. Даніель знав, що Самія страждала через свого батька та матері. Теперь він готовий помститися за те що жорстоко розлучили з Самією та вбили її батька принца Салмая.

Ібрагім же відчував: інтрига ще не розкрита, і справжній винуватець десь поруч.

Новий день.

Університет в Кембриджі, Англія

Наступного дня в розкішному кабінеті молодого ректора Дейвіда, який очолював знаменитий університет Кембриджа (його батько та дід також були ректорами цього закладу), зібралися студенти.

Поруч із ним стояла викладачка міс Олеска, а перед ними сиділи троє дівчат: Моанна, Енас і Емілі, яка з опущеними очима стискала подол сукні. Біля неї сидів принц Салим, тримаючи її руку на знак підтримки, а принц Руслан сидів із серйозним обличчям, схрестивши руки.

Моанна, стримуючи гнів, почала говорити:

— Містер Дейвід, це просто жах. Учора Тіна перед лекцією напала на Емілі в туалеті.

Емілі тихо додала:

— Вона макала мене в унітаз, била й принижувала.

Салим показав ректору синці на її руках:

— Ось дивіться. Це результат вашої «дисципліни». Як ви стежите за порядком?

Енас із холодним виразом обличчя сказала:

— Якщо наш батько дізнається про це, ваша репутація буде зруйнована.

Ректор Дейвід, розмахуючи руками, вигукнув:

— Це жахливо… Чому ви раніше не розповіли?

Руслан відповів:

— Бо це триває з початку навчального року. Тіна, Меггі й Лола знущаються над Емілі. Це беззаконня й нелюдськість. Потрібна справедливість.

Моанна додала:

— А бідна Емілі боялася сказати правду.

Дейвід похитав головою:

— Ви праві.

Енас різко сказала:

— Тож покарайте цих стерв. Інакше ми зателефонуємо нашому батькові.

Дейвід поспішив перебити:

— Добре, добре. Я все зроблю. Мені шкода, що з вами таке сталося. Міс Олеска, викличте Тіну. Треба серйозно поговорити з нею, перш ніж приймати рішення.

— Як скажете, — відповіла міс Олеска й вийшла.

Дейвід звернувся до студентів:

— Ваші Величності, принц і принцеса, повірте мені: я не хочу, щоб університет перетворився на місце булінгу. Я зроблю все, щоб це припинити.

Емілі тихо сказала:

— Мені страшно ходити на лекції. Я не знаю, чи нападуть вони знову.

Руслан поклав руку їй на плече:

— Не бійся, Емілі. Відтепер ректор буде все контролювати.

Енас додала:

— Інакше наш татусь втрутиться.

Дейвід серйозно кивнув:

— Я зрозумів. Я постараюся все вирішити. Ніхто не повинен боятися приходити на заняття.

У двері кабінету ректора увійшла Олеска, міцно тримаючи за руку Тіну. Вона майже силоміць затягла її всередину й суворо сказала:

— Давай, проходь, Тіна.

Тіна вирвала руку й обурено вигукнула:

— Навіщо ви мене привели?

Олеска стала поруч із ректором:

— Наш ректор хоче з тобою серйозно поговорити.

Містер Дейвід почав твердо:

— Тіна, ось дві свідки — Моанна та принцеса Енас. Вони розповіли, як ти принизила Емілі в туалеті, зануривши її в умивальник. Емілі підтвердила це. Скажи, це правда?

Тіна кинула злий погляд на Моанну й Енас, які сиділи перед нею, а потім на принца Руслана, що стояв на боці Емілі. Вона почала розмахувати руками:

— Чого? Ніякого інциденту не було! Це вони брешуть, щоб мене очорнити!

Емілі тихо сказала, а Моанна поклала їй руку на плече для підтримки:

— Ц