Раді Вас бачити!

Глава 29. Початок відпочинку та кінець

Дніпро, Україна

Тим часом королева Олена разом із чоловіком еміром Ібрагімом та кількома синами вирушила до України, щоб трохи відпочити після всіх проблем і інтриг. Емір Ібрагім із шейхами-принцами Саїдом та Тимофієм поїхали на святкування Рамадану до давнього знайомого, який сам їх запросив. А Олена вирішила розважитися на дні народження своєї подруги Галини. Там зібралися й сестри — Люда, яка вже помирилася з чоловіком Колею, Альбіна, а Юля не змогла прийти через маленьку дитинку.

У ресторані «Імперіал» усі чекали на Олену. У великій залі вже звучала музика, гості танцювали. Коли королева увійшла в синьому костюмі з ажурними рукавами й подарунковим пакетом у руках, її зустріли вигуками:

— А ось і наша королева Сходу! Давай до нас танцювати!

Люда й Галина взяли її за руки й повели в танець. Олена й сама не пам’ятала, коли востаннє танцювала по-українськи, адже багато років жила в Катарі. Але цього вечора вона знову відчула рідний ритм — і вся компанія запалювала під веселу українську музику.

Після танців усі сіли за стіл, накритий салатами — грецьким, «Цезарем», картоплею, м’ясними стейками, різними закусками, вином і лимонадом. Олена була щаслива бачити всіх разом.

Жінки пили вино, сміялися, а Олена сказала:

— Я так рада зібратися з вами. Нарешті відпочину від королівської суєти. У моїх дітей майже все влаштовано: залишилося видати заміж мою улюблену доньку Вікторію за її коханого, а Еліс скоро буде заручена.

Галина, як іменинниця, відповіла:

— Звісно, тобі пора відпочити. Ти й так багато зробила для дітей, для країни, для онуків. Тепер маєш право на спокій.

Олена усміхнулася й додала:

— Так, тепер наш син Даніель — емір. Але це лише тимчасово. Нехай мій чоловік відпочине після роботи.

Люда, піднімаючи келих, запитала:

— А де твій Ібрагім?

— Він із синами поїхав на святкування Рамадан, — відповіла Олена.

Альбіна засміялася:

— О, нехай вони там відпочивають, а ти, Олено, відривайся тут!

У цей момент зайшов Коля, привітав Галину й провідав дружину Люду, після чого пішов у справах. Олена радісно звернулася до сестри:

— Ви знову разом?

— Так, уже кілька місяців, — усміхнулася Люда.

— Я так рада за вас. Він хороший чоловік, — сказала Олена.

Люда додала:

— І вже не п’є алкоголь. Він змінюється.

Галина підняла келих і виголосила тост:

— Давайте за наших чоловіків, щоб вони нас цінували й любили!

Усі підняли келихи, і вечір продовжився за розкішним столом, наповненим сміхом, піснями й теплом родини.

Після розкішного святкування Альбіна вмовила сестер піти ще й у бар — «відірватися на повну». Спершу Олена була проти, але під наполегливі слова Альбіни зрештою погодилася. Люда теж вирішила приєднатися, а Галина поїхала додому до сім’ї, щоб продовжити святкування вже там.

У відомому барі Дніпра атмосфера вирувала. Альбіна одразу пішла танцювати з молодими хлопцями, замовивши собі яскравий коктейль «Секс на пляжі». Люда теж приєдналася до танців. А Олена захотіла спокійно посидіти й замовила свою улюблену «Блакитна лагуну». Вона навіть не пам’ятала, коли востаннє так відпочивала — з тих часів, як стала дружиною еміра Катару, матір’ю принців і принцес та правителькою країни.

Попри свої п’ятдесят п’ять років, Олена залишалася стрункою й красивою жінкою, виглядала не більше ніж на тридцять. Її врода привертала увагу чоловіків. Один із них підійшов із келихом віскі:

— Привіт, красуне, як життя?

Олена, тримаючи «Блакитну лагуну», спокійно відповіла:

— У мене все чудово. Але якщо ти вирішив підкотити — буде гірше. Я заміжня.

Чоловік відступив, адже Олена знала ціну собі й ніколи не зрадила б Ібрагіма, навіть попри його інших дружин і наложниць. Вона завжди залишалася головною правителькою його країни й жінкою, яка свідомо прийняла свою долю.

Раптом у барі почалася бійка між чоловіками. Люді стало зле від алкоголю, її знудило, й вона, прикриваючи рот, побігла крізь натовп до туалету, де не втрималася й знудилася прямо на когось. Альбіна тим часом встигла піти з молодим хлопцем, проводячи ніч у його компанії.

Олені було важко пробитися крізь натовп, її мало не розчавили. У цей момент Ібрагім, дізнавшись від Колі, що їхні жінки пішли в бар, кинув усі справи й поспішив до неї. Він сміливо протиснувся крізь натовп, підняв Олену на руки — так, як колись у юності, коли вони були закохані, — і виніс її з бару.

Тим часом Коля знайшов Люду в туалеті. Вона вся червона, ледве трималася на ногах:

— Мене знудило від алкоголю…

Коля занепокоївся й відвіз дружину до лікарні. Люда зателефонувала Альбіні, але та вже була у ліжку з новим чоловіком.

А Ібрагім, тримаючи Олену за руку, повів її на набережну. Вони сіли на пісок, як колись у юності, й згадували ті часи, коли ще не мали влади, не носили масок і не грали ролей — були просто собою.

Незабаром їх знайшли сини Саїд і Тимофій, стурбовані за матір. Але в той момент Олена й Ібрагім були такими ж, як колись — закоханими, щирими, справжніми. Ібрагім довів, що й досі відданий своїй королеві, яка пожертвувала всім заради нього.

Наступного дня Люда вирішила пройти обстеження в лікарні. Останнім часом її турбував біль у грудях, а місячних не було вже п’ять місяців. Вона думала, що це — нерви, адже історія з Віктором, який виявився не тим, ким здавався, і тепер сидів у тюрмі, сильно її надломила.

Про своє обстеження Люда нікому не сказала. Вона здала всі можливі аналізи й тепер сиділа навпроти лікаря, тримаючи сумку на колінах. Її руки тремтіли.

— Ну що там, доктор? Що зі мною? — нетерпляче запитала вона.

Лікар уважно глянув на результати, потім на Люду, і, ледь усміхнувшись, промовив:

— Ви вагітні. Вже п’ять місяців. Саме тому у вас такі симптоми.

Люда застигла, ошелешена. Це пояснювало, чому їй стало зле від алкоголю напередодні, чому її нудило й чому вона почувалася виснаженою. Живіт був ще майже непомітний, і вона навіть не здогадувалася.

Вона була вагітна втретє. Але цього разу — не від Колі, з яким знову зійшлася кілька місяців тому, а від Віктора, який сидів у в'язниці за злочини. Саме з ним вона хотіла одружитися після розлучення з Колею.

Люду не переповнила радість. Навпаки — її серце стиснулося від страху й розгубленості. Вона не була готова. У неї вже двоє дітей, а тепер вона носила дитину від чоловіка, з яким майбутнього не буде.

Вона сиділа мовчки, дивлячись у порожнечу, й думала:

— Що тепер робити? Як мені бути? Я не готова…

Її життя знову перевернулося. І тепер вона мала прийняти рішення, яке змінить усе.

Люда підняла очі й прошепотіла сама собі:

— Я мушу сказати Колі правду… що ця дитина не від нього.

Бахрейн, Манама

На наступному тижні майже вся королівська родина аль-Шаф вирушила до Бахрейну — країни, яку називають перлиною Перської затоки. Це архіпелаг із понад тридцяти островів, оточених лазурними водами. Бахрейн славиться давніми традиціями видобутку перлів, сучасними хмарочосами Манами, затишними базарами та багатою культурою, де переплітаються арабські, перські й індійські впливи. Тут минуле зустрічається з майбутнім: старовинні форти сусідять із футуристичними баштами, а гостинність мешканців робить країну особливим місцем для зустрічей і союзів.

Їх особисто запросив Його Величність король Мансур ібн Іса аль-Шериф, який багато років дружить з еміром Катара Ібрагімом. Нині Катаром тимчасово править його син емір Даніель, але король Мансур добре знає родину аль-Шаф ще з тих часів, коли навчався разом з Ібрагімом в Україні та був знайомий із його першою дружиною Оленою.

Тепер обидві сторони — Ібрагім і Мансур — прагнуть поєднати своїх дітей у шлюбі. У Ібрагіма є молодша донька, принцеса Аміра, від другої дружини Маріам. А у Мансура — спадковий принц Фаріс ібн Мансур, молодий і благородний юнак. Аміра та Фаріс зустрілися ще кілька років тому, їхня зустріч стала доленосною: вони покохали одне одного. Нещодавно Фаріс зробив Амірі пропозицію, і родини влаштували заручини у колі близьких. Це рідкісний випадок, коли династичний шлюб укладається не лише з політичних причин, а й по любові.

Тепер Аміра та її наречений чекають офіційного оголошення дати весілля. Сам король Мансур у честь цього великого свята вирішив подарувати особливий дарунок — витраж із зображенням павича, що символізує благородство й честь.

Принц Фаріс тим часом супроводжував родину своєї нареченої разом зі слугами та охоронцями. Він вирішив провести для них екскурсію по стародавньому й сучасному Бахрейну. Вони відвідали старовинну фортецю Калаат-аль-Бахрейн, яка є пам’яткою ЮНЕСКО й нагадує про велич давніх цивілізацій. Потім прогулялися по сучасній столиці Манамі, де сяють хмарочоси й торгові центри, а також завітали до Національного музею Бахрейну, де зберігається історія перлів, що зробили країну знаменитою. Принц показав їм і Велику мечеть Аль-Фатіх, одну з найбільших у світі, яка вражає своєю архітектурою й духовною атмосферою.

Увечері вся королівська родина аль-Шаф і аль-Шериф зібралася разом. Усі були в розкішних сукнях і традиційних арабських строях, юні принцеси сяяли в золотих убраннях. Вони вирушили до великого театру, де спеціально приїхав український симфонічний оркестр, щоб зіграти на честь королеви Олени, адже вона родом з України. Королева була глибоко зворушена й подякувала родині аль-Шериф за такий подарунок.

Поки Олена разом з еміром Ібрагімом виступала перед людьми й пресою, поруч стояв український диригент у вишиванці. Вона висловила вдячність королю Бахрейну за гостинність і за те, що українська музика зазвучала на арабській землі.

Тим часом юні принцеси — Емма, Сьюзі, Аміра з нареченим, Сабіна, Віолетта, Віталіна, яка ходила похмура через те, що їй не дозволили взяти улюблену ляльку, Аманда, Ела, Енасс і Рафаелла — разом із принцами Салімом та Ахмедом веселилися в буфеті. До них приєднався принц Руслан із розкішною Моанною, яку він запросив особисто. Плаття Моанни допомагала обирати Енасс, і відтоді вони стали найкращими подругами.

Молодь сміялася, фотографувалася на телефони, жартувала перед камерами. Вони куштували чорничні еклери із золотом, пили каву й чай, милувалися вечірнім видом просто неба. Дехто навіть узяв пледи — Аманда разом із Сьюзі загорнулися й продовжували сміятися.

Пізніше підійшов коханий Емми — Джастін, у темному костюмі й брюках, схожий на кінозірку. Емма зробила йому комплімент, а він із гордістю розповів, що його бізнес набирає обертів і тепер він може просити руки у її батька, еміра Ібрагіма.

Слуги покликали всіх до залу — концерт розпочинався. Принци й принцеси, взявшись під руки зі своїми коханими, увійшли до розкішної зали. Український симфонічний оркестр відкрив програму п’ятьма номерами. Музиканти грали на традиційних українських інструментах — цимбалах, кобзі, бандурі, волинці, трембіті. А особливим моментом стало поєднання українських мелодій з арабськими мотивами, коли оркестр виступав разом із музикантами, що грали на традиційних арабських інструментах.

Королівська родина була вражена цим концертом. Українські й арабські мотиви злилися воєдино, створивши гармонію культур, яка символізувала дружбу й єдність народів.

Після концерту юні принци й принцеси вирішили прогулятися вечірньою стежкою біля театру, де хвилі води тихо котилися, а трава зеленіла й мерехтіла у світлі ліхтарів. Їх супроводжували охоронці та слуги, але атмосфера була легкою й святковою. Діти сміялися, раділи, навіть Салім та Ахмед почали бігати й пустувати, поки принцеси сварилися на них, щоб вони поводилися пристойно. Зрештою хлопці залишилися в кафе, а сама Аміра з Фарісом відійшли в затишне місце, щоб побути наодинці, як закохані.

Тим часом Джастін із Еммою прогулювалися берегом, тримаючись за руки. Джастін тихо сказав їй, що хоче, аби через рік, коли їй виповниться шістнадцять, вона стала його дружиною. Він прагнув бути впевненим, що вона цього бажає. Принцеса Емма подивилася на нього світлими очима й усміхнулася:

— Я впевнена в тобі. Я ніколи нікого іншого не полюблю.

Джастін ніжно поцілував її в губи, обережно, щоб ніхто сторонній не побачив — адже вони перебували в мусульманській країні, де такі прояви почуттів не прийнято показувати публічно.

Принц Руслан і Моанна також вирішили провести час удвох. Вони насолоджувалися вечором, і Моанна не могла повірити, що опинилася наче в казці поруч із таким прекрасним арабським принцом. Руслан не поспішав робити їй пропозицію — він вірив, що доля сама підкаже правильний момент. Сьогодні він просто хотів насолодитися днем і подарувати Моанні відчуття щастя й чарівності миті.

На світлій ноті концерт закінчився, і королева Олена разом з еміром Ібрагімом відповідали на запитання журналістів. Спершу питання були актуальні й важливі: що чекає на державу Катар, які плани розвитку, як новий емір Даниель буде керувати країною. Олена та Ібрагім відповідали впевнено, навіть поділилися радісною новиною, що незабаром у Даніеля з’явиться спадкоємець від Хадіри — принц або принцеса.

Та раптом атмосфера змінилася. Один журналіст із Ємену поставив провокаційне запитання:

— Як ви відреагуєте на те, що ваша донька принцеса Жасмін завагітніла поза шлюбом, а потім лише одружилася?

Олена й Ібрагім переглянулися, приховуючи шок. Звідки він міг дізнатися про таке? Хто розкрив заборонені таємниці? Королева усміхнулася з хитрістю й відповіла:

— Вам, здається, неправильно розтлумачили джерела.

Але журналіст не зупинився й запитав далі:

— А як ви прокоментуєте те, що сталося двадцять років тому з вашою старшою донькою принцесою Луїзою?

Обличчя Олени зблідло. Спогади про трагедію двадцятирічної давності з її улюбленою донькою були занадто болючими. Ібрагім не витримав:

— Що за провокації? Арештувати його й передати в Катар!

Король Мансур кивнув, погоджуючись. Він добре знав: королівські таємниці не мають виходити назовні. Охоронці вивели журналіста й передали поліції, щоб відправити його до катарської в’язниці.

Королева Олена ледве стояла на ногах. До неї підбігли принцеса Тамара й принцеса Сафія, а також невістки, намагаючись підтримати її. Тамара прошепотіла:

— Мамо, все добре.

Сафія ж із подивом запитала:

— А що сталося з Луїзою? Це не пов’язано…

Тамара суворо наказала всім вийти, щоб поговорити з матір’ю наодинці.

Та неспокій не закінчився. До Ібрагіма підійшов інший журналіст і почав ставити питання про принцесу Вікторію: чому вона відмовилася від принца Хуссейна й титулу принцеси, чому порушила закони Катара, адже її шлюб у Санторіні не визнають офіційно.

Ібрагім розлютився, а король Мансур наказав охоронцям і поліції вивести журналіста й ув’язнити за образу королівської родини.

Після цього Ібрагім із синами сів у машину, вирішивши розібратися, хто міг розкрити таємниці їхньої сім’ї. Олена залишилася з Тамарою, а Ібрагім наказав синам терміново їхати до Санторіні, щоб Вікторія й Дем’ян повернулися в Катар і якнайшвидше одружилися — адже суспільство вже почало засуджувати їхній шлюб.

Тим часом наложниця Даша, близька до шейха-принца Хазара, хитро попросила дозволу відпочити в готелі. Хазар погодився, не підозрюючи, що вона може знати більше, ніж здається. Саїд, Тимофій і Хазар мовчки переглядалися, а Хазар навіть наказав охоронцю простежити за Дашею. Його підозри зростали: можливо, саме вона причетна до витоку таємної інформації.

Свято добігало кінця, і юні принци та принцеси ще сміялися й фотографувалися, коли до них підійшли слуги й повідомили:

— Ваш батько, емір Ібрагім, чекає вас. Літак уже готовий до вильоту.

Діти одразу знітилися — адже вечір був таким чарівним, і ніхто не хотів, щоб він закінчувався. Салим навіть вигукнув, трохи ображено:

— Та ну, ми ж навіть не встигли побувати в кількох місцях!

Принцеси засміялися, але в очах у них теж світилася легка туга. Вони знали: обов’язок перед родиною й державою завжди стоїть вище за розваги. Слуги зібрали їх у колону, і вся юна компанія вирушила до аеропорту, несучи в серцях спогади про цей вечір — про музику, сміх і перші відчуття справжнього кохання.

А попереду їх чекали нові події, нові випробування й нові таємниці, які ще належало розкрити.

Даша у своєму срібному блискучому платті зайшла до розкішного готелю, який спеціально для неї винайняв шейх-принц Хазар. Він нічого їй не відмовляв — вона була його улюбленою наложницею. Діставши телефон із сумки, Даша тихо набрала номер, озираючись, аби ніхто не почув:

— Алло… у нас вийшло…

Тим часом у своїх покоях Юн Мі насолоджувалася масажем від корейських служниць. Та її більше тішила новина: саме вона передала журналісту всі секрети королівської крові, щоб принизити королеву Олену. Юн Мі зловтішно усміхнулася:

— Чудово. Я ж казала — це моє найсильніше знаряддя. Нехай усі балакають, журналіст зробив свою справу.

Даша тихо відповіла:

— Але ж він тепер у в’язниці… Ти не думаєш, що він видасть нас? Я теж допомогла йому з інформацією, саме я роздобула відомості про минуле принцеси Луїзи.

Юн Мі різко наказала служницям припинити масаж і вийти. Вона спокійно продовжила:

— Не хвилюйся. Він не видасть. Я допоможу йому вийти. А якщо відмовиться співпрацювати з нами — його чекає смерть.

Даша зітхнула, розуміючи, що все під контролем. Вона перевдяглася й лягла спати, не знаючи, що під дверима охоронець підслухав розмову й одразу повідомив Хазару.

Наступного ранку Даша прокинулася, її волосся ще було мокре після душу. Вона спокійно снідала розкішним сніданком, який принесли слуги. Та раптом у кімнату увійшов розлючений Хазар. Даша підвелася, не розуміючи, що сталося, й намагалася ніжно підійти до нього, обійняти. Але він відступив назад і холодно промовив:

— Ми їдемо. Ми повинні поговорити.

Даша застигла, вся охоплена страхом. Вона зрозуміла: Хазар усе ж дізнався про її зраду й про те, хто був її спільницею у витоку таємниць королівської сім’ї.

Емір Ібрагім разом із синами та новим еміром Даніелем зібрали конференцію, щоб оголосити: усі чутки, які поширювали журналісти про принцесу Жасмін, про Вікторію та навіть про минуле шейхи-принцеси Луїзи — це вигадка, створена ворогами, аби принизити королівську родину аль-Шаф. Ібрагім пояснив, що заздрісників багато, і політичні інтриги завжди намагаються зруйнувати авторитет династії. Після конференції напруга наче спала, але в серці еміра залишалася тривога: він знав, що мусить терміново повернути Вікторії титул і змусити її одружитися з Дем’яном за катарськими законами, інакше репутація сім’ї постраждає ще більше.

Це був ризик, на який пішов емір Ібрагім, адже королівські держави, особливо з Афганістану, на чолі з Кадербаєм Абделем, могли почати осуджувати його дії. Та Ібрагім не звертав уваги на те, що говорять інші: головним його пріоритетом було щастя доньки Вікторії. Він також попросив своїх дочок дізнатися, як почувається Жасмін, і повідомити йому.

Водночас емір розумів, що необхідно суворо покарати тих, хто допустив витік секретної інформації про його королівську сім’ю. Він уже розпорядився, щоб журналістів, причетних до цього, відправили до в’язниці, а одного з них навіть стратили.

Тим часом у залі з’явилася Даша. Вона була без кайданів, але вся налякана й розчарована, вже шкодувала, що втягнулася в інтриги Юн Мі. Ібрагім разом із Даніелем та старим Анваром вийшли до неї. Їхні погляди були холодні й суворі. Даша підняла очі й тихо прошепотіла:

— Скажіть, у чому моя провина?

Емір Ібрагім крізь зуби відповів:

— Мовчи. Ти не маєш права говорити. Ти зрадила довіру й підриваєш майбутнє нашої династії. Тобі мало того, що мій син Хазар дав тобі все? Тобі не соромно?

Даша схилила голову, розуміючи, що це кінець. Емір Даниель виступив першим:

— Я як емір приговарюю тебе до ста ударів батогом. І ти позбавляєшся права на свою доньку.

Даша з жахом почула вирок, впала на коліна й почала благати, плакати, умоляти не відбирати в неї дитину — єдину радість і світло в її житті. Вона звернулася й до Хазара, нагадуючи, що їхня донька — його кров.

І раптом сталося несподіване. У зал увійшла Юн Мі. Вона вирішила зіграти хитро: якщо вона віддасть свою спільницю, то Даша остаточно загине, а разом із нею зникне й можливість прикрити власні сліди. Тому Юн Мі вирішила захищати Дашу — не заради неї, а заради власної мети.

— Прошу вас, не робіть цього! — вигукнула вона, стаючи на коліна перед еміром.

Усі погляди звернулися на корейську красуню. Ібрагім, який останнім часом відчував до неї інтерес, не здогадувався, що саме вона й була джерелом витоку таємниць. Даніель і шейхи-принци дивилися на неї з презирством, але Даша відчула полегшення.

Юн Мі заговорила з удаваним співчуттям:

— Бідолашна не винна. Її змусили. Вона боялася, що відберуть дитину. Вона не знала, що робити.

Хазар, дивлячись на Дашу, яка сиділа на підлозі в білому платті, запитав:

— Хто її змусив? Чому вона не сказала мені?

Юн Мі відповіла:

— Вона боялася, що ти не повіриш. Тому розповіла мені. Її змусила одна з наложниць гарему. Якщо дозволите, я назву ім’я.

Ібрагім переглянувся з Даниелем.

— Говоріть, — суворо сказав емір Даниель. — Має бути справедливість.

Юн Мі ледь помітно всміхнулася, дивлячись на еміра, а шейхи-принци відчули, що щось тут не так. Хазар підняв Дашу й обійняв її, не розуміючи, що справжня інтрига лише починається…

У гарем увійшли охоронці разом із еміром Даніелем та його батьком, еміром Ібрагімом. Вони прямували до покоїв наложниці Саїди, яка мала непросте минуле й носила дитину від іншого чоловіка. Саїда була приголомшена, не розуміючи, чому саме до неї прийшли. Охоронці почали перевертати її ліжко, шафи, а сама вона сиділа мовчки, дивлячись на Ібрагіма й Даниеля, які дивилися на неї як на зрадницю.

Саїда відчула, що тепер у гаремі їй хочуть влаштувати цькування, так само як колись у тюрмі, коли вона була ще Сарою. Вона сіла на лавку, схиливши голову й тримаючись за живіт. Усвідомлюючи, що вирішувати вже нічого не може, вона подумки сказала собі: «Буде як буде. Якщо покарають — я не мовчатиму, я боротимусь».

До неї підійшла Флоріана. Колись вони були ворогами, але після народження дитини Флоріани допомогла їй, і тепер вони стали близькими, майже як сестри.

Раптом охоронець знайшов щоденник і передав його емірові Даніелю. Він швидко переглянув сторінки й побачив там секрети королівської сім’ї. Насправді це був щоденник Юн Мі, яка підсунула його Саїді, щоб врятувати свою спільницю Дашу й відвести від себе підозри.

Емір Даніель розлютився й закричав:

— Арештувати цю зрадницю!

Охоронці грубо схопили Саїду. Вона намагалася запитати, що відбувається, чому саме її звинувачують. Флоріана, улюблениця еміра Ібрагіма, не витримала й звернулася до нього:

— Дорогий, за що ви так із нею?

Ібрагім холодно глянув на Флоріану й відповів жорстко:

— Вона винна. А ти її захищаєш. Вона злила наші королівські секрети, які ніхто не повинен знати. За це буде покарання. Якщо ти втручатимешся — буде ще гірше.

Флоріана стояла в шоці, не впізнаючи чоловіка, який завжди був поруч із нею. Але тепер було зрозуміло: він залишався вірним першій дружині, королеві Олені, яка після скандалу лежала у ліжку під опікою Тамари.

Охоронці вели Саїду, а наложниці почали радісно кричати. Особливо Ася вигукнула:

— Нарешті, нарешті справедливість восторжествувала! Іншалла!

Саміра підтримала її:

— Так, Іншалла! Аллах не залишив нас, він прибрав із нашого шляху цю мерзоту!

Флоріана не витримала й виступила проти них:

— Що ви таке говорите? Вона не така!

Тільки наложниці сміялися та пішли по своїх справах.

Саїда стояла на колінах на холодній кам’яній підлозі, перед очима еміра Даніеля, шейха-принца Хазара та його наложниці Даші, яка мала стати свідком покарання іншої жінки. Дашу охопив жах: вона подумала, що якби не Юн Мі, то саме вона могла опинитися на місці Саїди. Юн Мі ж стояла горда собою — їй вдалося звинуватити невинну, аби врятувати власну шкуру й прикрити Дашу.

Охоронці почали бити Саїду батогами по спині, аж поки кров не проступила крізь тканину. Вона не зойкнула, лише мовчки приймала біль. Емір Даніель холодним жестом наказав зупинитися. Саїда лежала на підлозі, знесилена, а він дивився на неї з презирством:

— Ти блудна жінка, яка зрадила нашу королівську сім’ю. Мій батько прийняв тебе з теплом, а ти…

— Я невинна! — закричала Саїда, але Даніель гримнув:

— Мовчи! Я більше не наказуватиму бити тебе, але ти отримаєш клеймо. Гаряче тавро, щоб пам’ятала, як ти порочила нашу честь.

Хазар не витримав, бачачи, як Даша блідніє від страху: —

Брате, може, не варто? Це вже порушення всіх меж і порядку.

Але Даніель грубо відповів:

— Вона була колишньою ув’язненою. Як вона могла ганьбити моїх принцес, моїх сестер? Вона заслуговує на суворе й жорстоке покарання.

Хазар спробував ще раз:

— Але ж вона вагітна… Прошу, будь милосердним.

Даніель лише холодно посміхнувся:

— Якщо виживе її первісток — тоді це буде диво.

Хазар із жахом дивився на брата й вирішив піти разом із Дашею, не в змозі бачити це. Емір Даніель наказав охоронцям розжарити клеймо:

— Нехай це тавро нагадує їй, як вона зганьбила честь моїх сестер.

Коли розпечене залізо торкнулося спини Саїди, вона закричала від нестерпного болю. Даниель безжально спостерігав, а Юн Мі стояла горда, впевнена у своїй перемозі.

Та раптом у зал увійшла королева Хадіра разом із Флоріаною. Зі сльозами й гнівом вони закричали:

— Зупиніться! Одумайтеся! Що ви робите, мій чоловіче?!

Емір Даніель стояв у шоці: його дружина мала бути в постелі, вона через місяць народить дитинку, але королева Хадіара увійшла до залу з тремтінням у голосі й вигукнула до охоронців:

— Припиніть! Не смійте знущатися з неї, вона жінка!

Вона підійшла до чоловіка й сказала суворо:

— Не можна так чинити. Адже я теж мати майбутніх дітей. Як ти можеш дозволяти таке?

Емір Даніель мовчав, не знаходячи слів. Тоді Хадіара голосно й рішуче заявила:

— Віднині я забороняю такі форми покарання, як клеймо й батіг.

Юн Мі вирішила втрутитися, але Хадіара різко обірвала її:

— Вам має бути соромно! Ми з Флоріаною обговорювали це, і вона сказала, що Саїда не здатна на таке.

Королева продовжила, звертаючись до всіх присутніх:

— Я мушу показати все королеві Олені й почути її слово щодо цього вчинку. Звільніть Саїду! Якщо ви торкнетеся її ще хоч раз — я засуджу й покараю кожного з вас.

У залі запала тиша. Слова Хадіри прозвучали як вирок і водночас як захист. Вона вперше відкрито кинула виклик жорстоким традиціям, і навіть сам емір Даніель не зміг одразу відповісти.

Емір Даніель вирішив не сперечатися зі своєю дружиною. Він добре розумів: якщо інші дізнаються про його вчинок, це може зруйнувати його репутацію. У найгіршому випадку його могли б позбавити влади, вигнати разом із дргуою дружиною Самією та навіть відібрати його сина.

Саїду нарешті звільнили, і Флоріана вивела її з того страшного місця. Саїда кинула погляд на Юн Мі — вона знала, що саме та винна у всьому, але вирішила мовчати, не відкривати правду нікому. Юн Мі стояла спокійна, їй було байдуже до долі Саїди, адже вона вже досягла свого.

Пізніше королева Олена дізналася про події. З одного боку, її син Даніель діяв за законом, але таврування клеймом було занадто жорстоким. А скасування покарання батогами, яке запровадила королева Хадіра, теж викликало суперечки. Олена вважала, що Хадіра надто добра й м’яка, і що їй байдуже до честі королівської сім’ї.

Королева Олена, всупереч чуткам, не лежала у ліжку поруч із Тамарою. Вона вирушила до храму, щоб помолитися й висповідатися у тому, що знала лише вона сама. Тамара зустріла її після молитви, і вони разом прогулялися вулицями Дохи, а потім повернулися до палацу.

Там, у тиші королівських покоїв, вони дали одна одній обіцянку: ніхто й ніколи не дізнається про страшну таємницю, що сталася в житті принцеси Луїзи.

Тепер королеві Олені не спалося спокійно, адже новий указ видала королева Хадіра — нова правителька Катару. Хадіра не мала такого жорсткого характеру в управлінні, як колись мала Брітні. Та сама Брітні через власні амбіції припустилася багатьох помилок і тепер поплатилася: вона вже не у в’язниці, але перебуває у вигнанні разом зі своїм чоловіком, принцом Саввою.

Королева Олена почувалася впевненою й спокійною: жодні скандали чи інтриги не знищать її гідність і честь її родини. Вона була готова захищати їх за будь-яку ціну. Та все ж її непокоїла королева Хадіра.

Олена наказала своїй служниці:

— Аміро, поклич королеву Хадіру. У мене з нею важлива розмова.

Аміра поклонилася й відповіла:

— Слухаюсь, Ваша Величність.

Пізніше королева Олена сиділа у своїх покоях, коли до неї увійшла служниця Аміра й поклонилася.

— Ваша Величність, королева Хадіра чекає на розмову, — промовила вона.

Олена підвелася й пішла назустріч новій правительці. У залі їхні погляди зустрілися — холодний і суворий у Олени, спокійний, але рішучий у Хадіри.

Королева Олена стояла перед Хадірою, її голос був різкий і холодний:

— Ти надто м’яка. Саїда винна, і вона повинна була отримати своє покарання. Якщо ми будемо проявляти слабкість, то вороги розтопчуть нашу честь.

Хадіра не відвела погляду й відповіла твердо, але спокійно:

— А я бачу інше. Саїда могла стати жертвою інтриг. Ти сама знаєш, що у гаремі багато заздрості й підступності. Чи не здається тобі, що вона постраждала не за власну провину, а через чужі ігри?

Олена стиснула руки, її обличчя залишалося суворим.

— Ти хочеш сказати, що мій син Даніель помилився?

Хадіра зробила крок ближче й промовила з силою в голосі:

— Я хочу сказати, що він діяв занадто жорстоко. Якщо ти справді хочеш захистити честь династії, поговори з ним. Переконай його шукати справжнього винуватця, а не карати тих, хто може бути невинним. Саїда не повинна стати жертвою чужих інтриг.

У залі запала тиша. Королева Олена довго дивилася на Хадіру, і в її очах світилася сувора думка: ця жінка не та королева, яка здатна тримати порядок залізною рукою. Іноді потрібно діяти жорстко, щоб народ спав спокійно, знаючи, що влада сильна й непохитна.

У глибині душі Олена навіть пошкодувала, що колись не дала шансу правити принцу Савві разом із Брітні. Так, Брітні припустилася багатьох помилок через свої амбіції, але в них із Саввою був той вогонь, та жорсткість, яку Олена хотіла бачити у правителях. Вогонь, що міг би стримати ворогів і змусити підданих відчувати силу династії.

Тепер же вона бачила перед собою Хадіру — добру, м’яку, милосердну. І хоча народ міг любити її за лагідність, Олена розуміла: без суворості й твердості королівська влада може похитнутися.

Тим часом шейх-принц Хазар багато разів вибачався перед Дашею. Вона була у шоковому стані, все ще не могла повірити, що врятована — і знала, якою ціною це сталося, адже Юн Мі пожертвувала чужою долею, аби прикрити їх обох. Даша приховала цю правду від Хазара, поки він щиро просив пробачення й обіцяв виправити все, подарувати їй дорогі прикраси, відвезти до Монте-Карло, аби загладити провину.

Даша лише мовчки дивилася на чоловіка. Вона розуміла: вона не його дружина, він лише розважався з нею, а справжня любов у її серці була тільки до їхньої доньки. Та, на щастя, Хазар визнав свою помилку. І тоді Даша змогла пробачити його — але лише заради дитини, яка була для неї світлом і сенсом життя.

Після важкого дня наложниця Даша вирішила прогулятися, щоб вдихнути свіжого повітря. Вона йшла тихими коридорами палацу, коли раптом помітила темний силует біля колони. Це була Брітні — вона стояла, схрестивши руки на грудях і спершись спиною на камінь.

Здавалося, Брітні чекала саме на Дашу. Вона вже чула про випадок із Саїдою й підозрювала, що за всім цим стоїть Юн Мі. Брітні давно вела жорстку гру проти неї, удаючи партнерку, але насправді прагнула зруйнувати її плани. Юн Мі намагалася утримати контроль над плантацією кукурудзи, використати рабиню Катю у своїх інтригах і навіть підставити королеву Олену.

Тепер Брітні була рішуче налаштована добити Юн Мі остаточно. Вона не могла пробачити зради: саме через Юн Мі її мало не посадили до в’язниці. Ідея відновити закон про рабство теж належала Юн Мі, хоча навіть принц Савва нічого не знав про це. Він був засліплений власними амбіціями й зрештою втратив острів Санторіні.

Брітні ж, щоб вижити серед королівських інтриг, зробила свій вибір: тепер її головним ворогом була Юн Мі. А разом із нею — і королева Олена, яка не підтримала Савву, коли його вигнали.

Даша підійшла до Брітні й тихо запитала:

— Госпожа Брітні… що ви тут робите?

Брітні озирнулася навколо, переконуючись, що ніхто не підслуховує, і, схилившись до колони, почала говорити:

— Я чула, що тебе мало не покарали… тебе могли жорстоко побити. Але ти уникла цього завдяки Юн Мі, чи не так?

Даша дивилася на неї з недовірою, не розуміючи, що саме Брітні хоче сказати й чого від неї вимагає.

— Навіщо вам це знати? — запитала вона з підозрою.

Брітні відповіла впевнено, її голос звучав холодно й гостро:

— Юн Мі врятувала тебе не з благородних мотивів. Вона зробила це лише для себе. Ви розпустили чутки про таємниці королівської сім’ї, і Юн Мі не хотіла, щоб ти розповіла всім, що вона задумала. Вона відвела від себе підозри, використавши тебе як прикриття.

Даша стояла з відкритим ротом, намагаючись осмислити слова Брітні. Та продовжила, підходячи ближче й майже шепочучи:

— Подумай сама. Чи врятує вона тебе вдруге, якщо ти знову опинишся під загрозою? Ні. Вона врятує лише себе. Вона використає тебе, а потім кине, як кинула мене. Через неї я стала ворогом королеви перед народом.

Даша задумалася. Слова Брітні звучали переконливо, і вона почала сумніватися в щирості Юн Мі.

— Припустимо… — сказала вона повільно. — І що ви хочете з цього? А може, ви все вигадуєте?

Брітні ухмильнулася й підійшла ще ближче:

— Навіщо мені брехати? Я пережила її зраду. Вона працює лише на себе. Вона врятувала тебе тільки тому, що це було вигідно для її гри. Якщо ти залишишся поруч із нею, то втратиш найдорожче — свою доньку.

Даша стояла мовчки, розриваючись між сумнівами й страхом. Брітні майже переконала її, і думка про те, що Юн Мі може зрадити вдруге, здавалася цілком реальною. Нарешті вона запитала:

— Добре… Що ви хочете, Брітні?

Брітні відповіла з усмішкою, її голос звучав тихо, але впевнено:

— Я пропоную тобі угоду. Я захищу твою репутацію й твою доньку від Юн Мі, якщо вона знову спробує тобі загрожувати. А твоя задача — розповісти мені секрети королеви Олени. Я маю знати, навіщо Юн Мі все це робить, і заодно зможу вдарити по самій Олені, яка не підтримала мого чоловіка Савву. Подумай добре: врятуй себе й свою дитину, інакше я не допоможу.

Даша довго стояла мовчки, озираючись навколо, щоб переконатися, що ніхто не йде. Вона повернулася до Брітні й, хоч у серці ще залишалися сумніви, чомусь більше довірила їй, ніж Юн Мі. Адже саме через Юн Мі вона могла отримати страшне покарання.

— Згодна, але якщо ти... — сказала Даша впевнено.

Брітні перебила її, нахилившись ближче:

— Заспокойся. Це вигідна співпраця. Я не зраджу тебе, як Юн Мі. Ми з нею вороги. Я справді хочу помститися їй за те, що вона зробила зі мною.

Даша відповіла тихо:

— Але я не розповідала Юн Мі всього…

Брітні лише усміхнулася, розуміючи, що тепер у неї є шанс принизити королеву Олену.

— Правда? Тоді розкажи мені. Це чудово. Вважай, ми з тобою в одному човні.

Даша зітхнула й почала розповідати про минуле принцеси Луїзи — про таємницю, яку королева Олена приховувала роками.

Пізніше, у спальні, Брітні в красивому мереживному вбранні обіймала свого чоловіка Савву, який сидів поруч із нею з оголеним торсом. Вона почала розповідати йому те, що дізналася від Даші: про таємницю його матері та про те, що сталося з принцесою Луїзою в юності.

Савва різко підвівся, його обличчя спалахнуло гнівом.

— Як моя мати могла приховати таке?! Я ж її син, я брат… А Луїза, моя бідна сестра, страждала, а ми нічого не знали! Боже… правда майже вирвалась назовні…

Брітні підійшла ззаду, обняла його й почала ніжно масажувати плечі, намагаючись трохи заспокоїти.

— Я все розумію, — прошепотіла во