Раді Вас бачити!

Софі лежала нерухомо, вдивляючись у сірі тіні, що повільно повзли стелею. Її думки знову й знову поверталися до майбутнього — такого ж невідомого й розмитого, як туман за вікном. У цих роздумах було значно більше солодких марень, ніж реальних планів, але саме в них вона знаходила свій єдиний прихисток.

Світ став чужим і холодним після того, як не стало батька. Разом із ним пішло і її справжнє життя, залишивши по собі лише гострі уламки щасливого дитинства, об які вона щодня ранила своє серце.

Батько помер від раптової хвороби так швидко, що Софі навіть не встигла оговтатися.

А потім настав ще один удар: за дивним збігом обставин і поспіхом переписаним заповітом, увесь їхній великий дім, бізнес і заощадження перейшли до її мачухи. Жінки, яка майстерно грала роль турботливої дружини, поки батько був живий, і миттєво скинула маску після його смерті, показавши своє справжнє, крижане обличчя.

Ранкову тишу безжально розірвав різкий голос мачухи:

— Ти довго ще збираєшся спати? Кава сама себе не приготує.

Софі повільно підвелася. Босі ноги торкнулися холодної підлоги — цей холод був уже звичним, але дрижаки все одно миттєво пробігли тілом.

Вмиваючись прохолодною водою, вона намагалася не просто прокинутися, а змити з себе залишки задушливої ночі та тривожних думок, які часто супроводжували її.

У кімнаті дівчина відкрила шафу і звично витягла просту сукню. Зверху накинула об'ємне худі — свій своєрідний кокон, у якому почувалася бодай трохи захищеною від зовнішнього світу, що постійно тиснув на неї.

Вона зупинилася перед дзеркалом. Звідти на неї дивилася тендітна дівчина з блідою, майже порцеляновою шкірою, яка робила її схожою на ляльку.

Вона була занадто схожа на батька, і, мабуть, саме це так сильно дратувало мачуху. Рухи Софі були механічними, майже автоматичними: трохи туші на вії, щоб приховати втому і зробити великі очі яснішими, ледь помітний блиск на губи.

Сьогодні вона мала зустрітися з Марго, і ця думка була єдиною радісною подією, що дарувала хоч краплю внутрішнього тепла.

Розчесавши своє неслухняне руде волосся, що вогняним каскадом спадало на плечі, вона прискіпливо подивилася на себе і слабко посміхнулася своєму відображенню:

— Ну що ти, маленька?.. Ще трошки...

«Ще трошки», — постійно повторювала вона собі. Залишилося зовсім недовго терпіти цей холодний дім і зневагу мачухи.

Вона збирала кожну копійку, намагаючись стати фінансово незалежною, щоб якомога швидше з'їхати звідси.

Її єдиним порятунком і надією був старенький, але затишний будиночок на околиці міста, біля лісу — єдине, що залишила їй у спадок бабуся і до чого мачуха не змогла дотягнутися. Саме туди вона втече від цього болота, де нарешті зможе дихати вільно.

Взявши сумку, Софі спустилася на кухню.

Повітря тут було наскрізь просякнуте напругою, а від мачухи, здавалося, віяло справжнім арктичним холодом.

Жінка вже сиділа за столом в очікуванні сніданку: ідеальна постава, бездоганно вкладене волосся, дорогий шовковий халат.

Холодна, розважлива і абсолютно байдужа до всього, крім власних інтересів.

«Щоб її собаки з'їли...» — важко подумала Софі.

Вона поставила варитися каву, намагаючись стати невидимою і вдаючи, що не помічає її присутності.

— Не забула, що сьогодні вечеря з Генрі? — голос жінки звучав буденно, але в ньому виразно чувся наказ.

Софі так сильно стиснула ніж, яким різала хліб, що кісточки на пальцях побіліли.

Лезо різко зісковзнуло. Дівчина здригнулася.

На блідій шкірі миттєво виступила яскрава гранатова крапля крові.

Вона дивилася на неї секунду, раптом відчуваючи дивний спокій. Фізичний біль приглушав жорсткість ранку.

— Я не піду, — тихо, але впевнено сказала вона, так що сама злякалася власного голосу.

— Ти будеш робити те, що я скажу, — мачуха навіть не глянула в її бік, продовжуючи уважно вивчати свій бездоганний манікюр.

Софі промовчала. Сперечатися не було сенсу — її слова в цьому домі вже давно нічого не важили.

Дівчина знала напевно: вона поїде, але не в ресторан, а туди, де панує тиша лісу, до свого бабусиного будиночка.

Туди, де немає наказів, де повітря не таке задушливе. Туди, де її ніхто не знайде цими вихідними.

З цими думками вона поставила каву і сніданок на стіл, дістала аптечку та, обробивши поріз, пішла на вихід.