Раді Вас бачити!

Андре прокинувся на дивані.

Навколо панувала глибока ніч, яку розбавляло лише приглушене світло маленької лампи. Він обережно, через біль, повернув голову.

Софі спала в кріслі поруч, підібгавши під себе ноги й загорнувшись у плед. Він завмер, уважно розглядаючи її. Уві сні її обличчя здавалося зовсім юним, позбавленим тієї напруги, яку він встиг помітити раніше.

Руде волосся недбало розсипалося по плечах, вибиваючись з-під ковдри. Вона здавалася такаю беззахисною на тлі його власного темного світу. Софі ледь помітно зморщила носик, ніби бачила поганий сон, але вже за мить на її губах з'явилася м'яка усмішка.

У грудях Андре щось несподівано стиснулося. Це було незвичне, давно забуте тепло, яке викликало всередині глухий протест.

«Ні», — подумки осмикнув він себе.

Йому не потрібна ця турбота. Йому не потрібен ніхто. Будь-яка прив'язаність чи слабкість робить тебе вразливим, а він не мав права на вразливість.

Намагаючись відігнати ці думки, він спробував змінити положення, але мимоволі видав тихий стогін — його прошив різкий спазм болю.

Дівчина миттєво розплющила очі. Сон злетів з неї за секунду. Вона підхопилася з місця і схилилася над ним. Її руки — швидкі, але неймовірно обережні — перевірили пов'язку. В її діях не було страху перед ним, лише чиста, непідробна опіка.

— Тобі потрібно випити знеболювальне. Зараз принесу, — тихо промовила вона.

Андре знову відчув її запах — свіжий аромат нічного лісу, який якимось дивом діяв на нього краще за будь-які ліки. Коли вона розвернулася і пішла на кухню, він мимоволі провів її поглядом. Його очі ковзнули по лініях її фігури, по тонких плечах і плавних вигинах стегон. Він дивився на неї як на дівчину, яка попри гострий біль у потилиці та всьому тілі, викликала в нього сильне, майже болісне бажання.

Чекаючи на неї, він знову провалився у спогади.

Ринг. Удар, ще один удар.

Смак власної крові в роті та адреналін.

Жорсткий бізнес, де кожен готовий перегризти тобі горло. І те перше велике падіння — банальна зрада жінки.

Вин згадав ту, яка колись розтоптала його довіру, і обличчя Андре знову стало холодним.

Усі вони однакові. Тільки дай їм підійти ближче.

«Жодних зобов'язань. Жодної довіри», — жорстко, як наказ, повторив він собі.

Софі повернулася зі склянкою води та ліками.

Вона обережно підтримала його, щоб він міг ковтнути таблетки. Її пальці випадково торкнулися його шиї, і від цього теплого, майже невагомого дотику м'язи знову напружилися — він відчайдушно боровся з бажанням просто розслабитися в її руках.

— Я піду до себе, — тихо сказала вона, відступаючи на крок. — Якщо стане гірше — клич. Я викличу тоді лікаря.

Він нічого не відповів, лише мовчки заплющив очі. Але замість звичної рятівної темряви він побачив цю дівчину в сонячному лісі.

Вона стояла в самому центрі золотих променів, і від цієї картини в грудях знову болісно здавило.

Як би запекло він не боровся із собою, її присутність і цей ледь відчутний слід від її дотику на шкірі вже почали непомітно руйнувати його старий світ.