Спочатку:
На сторінку книги
Перше попередження
Сонце повільно сховалося за верхівками дерев, залишивши на небі останні золотаві відблиски. Над селом опустилися сутінки. У хатах одна за одною засвітилися свічки, а з димарів здіймався запашний дим.
Левко сидів біля столу, не відводячи погляду від старовинного щоденника.
Він перечитував сторінки знову й знову, ніби сподіваючись знайти ще хоч один натяк. Але записів про Серце Лісу було зовсім небагато. Дід ніби навмисне приховав найважливіше.
Юнак поклав руку на обкладинку.
— Чому ти не написав більше?.. — тихо запитав він.
У відповідь почувся лише тріск свічки.
За вікном шумів вечірній вітер.
Раптом у двері постукали.
— Заходьте!
До хатини увійшла сусідка Марина.
— Левку, дякую тобі за Остапка. Він уже сміється й бігає, ніби нічого й не сталося.
Юнак усміхнувся.
— Це не я. Це трави зробили свою справу.
Жінка простягнула йому невеликий кошик.
— Візьми. Тут свіжий хліб, сир і мед. Це від нашої родини.
— Дякую.
Марина вже хотіла піти, але раптом зупинилася.
— Левку... Тільки не ходи до Прадавнього Лісу.
Юнак здивовано підвів очі.
— Чому?
— Учора пастух бачив дивне світло між деревами. А сьогодні ліс був надто тихим. Навіть птахів не чути.
Вона перехрестилася.
— Старі люди кажуть, що коли ліс мовчить — він когось кличе.
Після цих слів жінка швидко пішла.
У хаті знову запанувала тиша.
Левко підійшов до вікна.
Темний обрій лісу ледве проглядався під місячним світлом.
— Невже справді кличе?..
Цієї ночі сон довго не приходив.
Левко лежав на старому дерев'яному ліжку, слухаючи, як вітер шелестить листям.
Поволі його очі заплющилися.
І світ навколо змінився.
Він стояв посеред величезної галявини.
Над головою сяяли тисячі зірок, але їхнє світло було незвичайним — воно ніби струменіло крізь повітря срібними нитками.
Попереду здіймався Великий Дуб.
Він був набагато величніший, ніж Левко міг собі уявити.
Його могутній стовбур був такий широкий, що його не змогли б обхопити й двадцятеро людей.
Коріння, мов живі ріки, розходилося далеко під землею.
Крона губилася серед небес.
Із кори лилося м'яке золотаве світло.
Левко повільно наблизився.
Раптом усе листя затремтіло.
Вітер стих.
Із самої глибини дерева почувся голос.
Він був стародавнім, спокійним і могутнім.
— Левку...
Юнак завмер.
— Хто ти?
— Той, кого люди називають Великим Дубом...
У грудях Левка стислося серце.
— Це... сон?
— Сон відкриває двері туди, куди не доходять людські кроки.
Дерево замовкло на мить.
— Я довго чекав...
Левко зробив ще один крок.
— Тоді скажи... Як урятувати ліс?
Листя зашелестіло сильніше.
— Не поспішай...
Перед очима юнака виникли картини.
Він побачив темну постать, яка простягала руки до сяючого дерева.
Потім землю, вкриту чорними тріщинами.
Почув плач лісу.
Побачив людей, які блукали серед туману, не знаходячи дороги.
І раптом...
Себе самого.
Він стояв біля Серця Лісу.
У руках сяяло світло.
Але поруч лежав його дерев'яний амулет, розколотий навпіл.
Левко здригнувся.
— Що це означає?
Голос Великого Дуба став сумним.
— Кожен дар має свою ціну.
— Яку?
Довга мовчанка.
Потім прозвучали слова, від яких у жилах застигла кров.
— Якщо знайдеш Серце Лісу...
...ти втратиш те, що любиш найбільше.
Юнак зблід.
— Але ж...
— Тому не шукай мене.
Не шукай Серце Лісу.
Повернися додому.
Живи звичайним життям.
Ще не пізно...
Навколо здійнявся сильний вітер.
Листя закружляло золотим вихором.
Світло почало згасати.
— Зачекай! — вигукнув Левко. — Я повинен знати правду!
Та Великий Дуб більше не відповів.
Левко різко прокинувся.
Свічка вже давно догоріла.
За вікном займався світанок.
Юнак важко дихав.
Це був лише сон...
Чи ні?
На столі лежав відкритий щоденник.
Хоча ввечері він був закритий.
А на останній сторінці з'явився новий рядок, якого раніше не було.
"Лише той, хто не злякається правди, знайде дорогу до Серця Лісу."
Левко повільно провів пальцями по чорнилу.
Воно ще не встигло висохнути.
Юнак мовчки подивився у бік Прадавнього Лісу.
Попередження було почуте.
Та замість страху в його серці народилася ще сильніша рішучість.
Він твердо знав: незабаром настане день, коли він переступить межу Прадавнього Лісу й вирушить назустріч своїй долі
