Спочатку:
На сторінку книги
Перше випробування
Кам'яна брама повільно зачинилася за спинами Левка, Берегині та Лісовика.
Її важкий гул розчинився в тиші.
Перед ними лежало Святилище Хранителів — місце, про яке не згадувала жодна людська легенда.
Повітря було наповнене м'яким золотавим світлом. Срібнолисті дерева тихо шуміли, хоча вітру не було. Маленькі світлячки кружляли навколо древнього вівтаря, ніби охороняли його.
Левко зробив кілька кроків уперед.
Відчувалося, ніби сама земля жива.
— Тут усе дихає магією... — прошепотів він.
Берегиня усміхнулася.
— Ні. Тут дихає пам'ять.
Посеред галявини стояв круглий кам'яний вівтар.
На ньому лежала прозора кришталева чаша, наповнена чистою водою.
Навколо були висічені слова стародавньою мовою.
Левко не знав її.
Та щойно він підійшов ближче, літери почали світитися.
І він несподівано зрозумів їхній зміст.
«Хто бажає пройти далі, нехай відкриє своє серце.»
— Що я маю зробити? — запитав він.
Берегиня лише мовчки кивнула на чашу.
— Вода пам'ятає правду.
Левко опустив долоню у прохолодну воду.
У ту ж мить світ навколо зник.
Він стояв посеред знайомої галявини.
Був ще маленьким хлопчиком.
Поряд сміялися батьки.
Мати плела вінок із польових квітів.
Батько майстрував дерев'яну сопілку.
— Левчику! — лагідно покликала мати.
Хлопчик радісно побіг до неї.
Левко дивився на цю сцену, не стримуючи сліз.
Він давно забув звук її голосу.
Потім усе змінилося.
Небо вкрили темні хмари.
Почалася страшна буря.
Маленький Левко, злякавшись, побіг у ліс.
Дощ змив стежку.
Вітер ламав дерева.
Дитина заблукала.
— Мамо!..
— Тату!..
Відповіді не було.
Хлопчик упав на землю, знесилений.
Навколо стало темно.
Та саме тоді між деревами з'явилося тепле золоте світло.
Воно огорнуло дитину.
Левко побачив силует Великого Дуба.
Почув знайомий голос.
— Живи...
Світло торкнулося грудей хлопчика.
Після цього все зникло.
Юнак різко розплющив очі.
Він знову стояв біля кам'яного вівтаря.
По його щоках текли сльози.
— Це правда... — тихо сказав він. — Ліс справді врятував мене...
Берегиня підійшла ближче.
— Тепер ти знаєш, чому чуєш голоси дерев.
Левко мовчки кивнув.
У його серці більше не залишилося сумнівів.
Раптом кришталева чаша засвітилася.
З неї піднялася тонка нитка світла.
Вона повільно попливла вгору, а потім спрямувалася вглиб Святилища.
Лісовик уважно спостерігав за нею.
Потім уперше заговорив.
Його голос був низьким, мов гуркіт далекого грому.
— Ти... пройшов...
Левко здивовано подивився на нього.
— Ви... можете говорити?
Лісовик усміхнувся.
— Говорю... лише... коли... серце... почуло... ліс...
Берегиня лагідно засміялася.
— За багато століть він промовив лише кілька слів. Це велика честь.
Та раптом усмішка зникла з її обличчя.
Світлячки почали хаотично кружляти.
Над деревами здійнявся холодний вітер.
Десь далеко пролунав моторошний крик.
Біла сова різко злетіла в небо.
Вона кружляла все швидше.
— Біда... — прошепотіла Берегиня.
Земля під ногами здригнулася.
На краю галявини почали з'являтися темні тріщини.
Із них повільно виповзав густий чорний туман.
Він рухався живою хвилею.
Там, де він торкався трави, вона миттєво в'янула.
Лісовик міцно стиснув свій посох.
— Прокляття... знайшло... нас...
Левко інстинктивно став поруч із Берегинею.
Він відчув, як амулет на його грудях знову почав світитися.
І в ту ж мить із самого серця чорного туману повільно відкрилися двоє палаючих бурштинових очей.
Невідома істота мовчки дивилася на Левка.
Наче впізнала його.
І зробила перший крок назустріч…
