Спочатку:
На сторінку книги
Біла сова
Ранковий туман повільно стелився між старими деревами, огортаючи Прадавній Ліс сріблястою ковдрою. Левко прокинувся ще до світанку. Багаття давно згасло, залишивши лише теплий попіл, а навколо панувала незвичайна тиша.
Він озирнувся.
Нічна гостя зникла.
Там, де напередодні стояла загадкова жінка у світло-зеленому вбранні, тепер лише легенько коливалися молоді папороті.
— Невже мені це наснилося?.. — тихо мовив Левко.
Раптом над його головою пролунав знайомий звук.
— Уу-хуу...
На нижній гілці старого дуба сиділа біла сова.
Вона уважно дивилася на юнака своїми великими бурштиновими очима.
— Знову ти...
Сова нахилила голову, ніби зрозуміла його слова.
Левко посміхнувся.
— Якщо вже ведеш мене, то хоча б покажи, куди.
Птах розправив широкі крила й легко злетів.
Він не тікав далеко.
Лише перелітав від дерева до дерева, щоразу чекаючи, поки Левко наздожене його.
Стежка ставала дедалі вужчою.
Дерева росли так густо, що сонячні промені ледве пробивалися крізь їхні крони.
Повітря було наповнене ароматом хвої, моху та вологої землі.
Несподівано сова зупинилася.
Вона сіла на повалений стовбур і голосно закричала.
Левко насторожився.
Попереду почувся дивний тріск.
Наче хтось важкий пробирався крізь хащі.
Юнак міцніше стиснув посох.
Із заростей вибіг молодий олень.
Він був наляканий.
За кілька кроків тварина впала.
Левко кинувся до неї.
Передня нога оленя була затиснута між гострим камінням, а на боці виднілася глибока подряпина.
— Бідолаха...
Юнак обережно звільнив ногу.
Олень здригнувся від болю, але не тікав.
Левко дістав зі своєї торби мазь із живокосту, промив рану настоєм календули та перев'язав її чистою тканиною.
— Потерпи ще трохи.
Біла сова мовчки спостерігала.
Коли перев'язка була закінчена, олень повільно підвівся.
Він зробив кілька невпевнених кроків.
Потім озирнувся на Левка.
Його великі темні очі були сповнені вдячності.
За мить тварина зникла серед дерев.
У ту ж секунду по всьому лісу пролетів лагідний подих вітру.
Листя зашелестіло.
— Добре серце...
— Він допоміг...
— Ліс пам'ятає...
Левко завмер.
Голоси були тихими, але цього разу він чув їх абсолютно виразно.
Вони йшли далі.
Незабаром стежка привела до невеликої галявини.
Посеред неї лежав величезний камінь, укритий м'яким зеленим мохом.
На його поверхні були висічені стародавні символи.
Левко провів по них рукою.
Від дотику знаки спалахнули золотавим світлом.
Біла сова раптом розправила крила.
Вона тричі облетіла камінь.
Потім сіла зверху.
Із-за дерев долинув тихий жіночий спів.
Ніжний, мов весняний струмок.
Юнак уважно прислухався.
Та щойно зробив крок у той бік, спів стих.
Лише легкий вітер ворушив листя.
Сонце піднялося високо.
Левко дістав зі своєї торби щоденник діда.
На сторінці, де була карта, він помітив дещо дивне.
З'явилася нова позначка.
Маленьке біле перо.
Його раніше точно не було.
— Це неможливо...
Сова тихо торкнулася сторінки дзьобом.
Левко поглянув туди, куди вказувало перо.
На карті з'явилася вузенька стежка, яка вела до місця, підписаного лише одним словом:
«Хранителька».
— Хто вона?..
Птах ніби знав відповідь.
Він уже летів уперед.
Незабаром дерева почали змінюватися.
Їхня кора стала світлішою, а між корінням розквітали дивовижні блакитні квіти, яких Левко ніколи не бачив.
Повітря наповнив лагідний аромат меду й лісових трав.
Раптом сова зупинилася.
Вона мовчки дивилася вперед.
Левко теж підняв очі.
За високими папоротями виднівся невеликий дерев'яний місток через вузький струмок.
На іншому березі, серед променів сонця, стояла жінка у довгій світло-зеленій сукні.
Її золотаве волосся спадало до пояса, а на голові був вінок із польових квітів.
Вона лагідно усміхнулася.
— Я давно чекала на тебе, Левку...
Юнак завмер.
— Звідки... ви знаєте моє ім'я?
Жінка не відповіла.
Лише простягнула руку до містка.
— Якщо твоє серце справді чисте, переходь.
Та пам'ятай...
Після цього кроку дороги назад уже не буде.
Левко перевів погляд на білу сову.
Птах спокійно кивнув, ніби підтверджуючи слова незнайомки.
Юнак глибоко вдихнув і зробив перший крок на старий дерев'яний міст.
Він ще не знав, що саме зараз починається найважливіше випробування його життя.
Створи ілюстрацію до цього розділу
