Спочатку:
На сторінку книги
Поряд з троном зупинився чоловік. Здавалося, що це теж король, але на двадцять років молодше. Трохи м’якіші риси обличчя. Відсутність волосся на обличчі. Та очі не такі темні — більш шоколадного кольору, ніж чорного.
— Принц жартує, леді Емілі, — посміхнувся король, навіть не озирнувшись до сина. — Нехай це свято принесе вам лише задоволення.
— Дякую, ваша величносте, — відгукнулася я. — Ваша високосте.
Не отримавши від принца більше жодного слова, торкнулася руки брата. І за мить Гідеон забрав мене звідти. Відвів до вікна і скинув брови.
— Дочка Пряного короля? Раніше про таке тільки за спинами шепотіли.
Я видихнула, шукаючи очима слугу з напоями:
— Це було до того, як батько викупив південні землі для плантацій і обніс їх огорожею. Здається, він випередив чи то герцога, чи віконта. Аристократія незадоволена таким нахабством.
— Я не знав про це, — процідив крізь зуби Гідеон.
— А я так і не змогла у ці його нові володіння потрапити, — пробурмотіла я собі під ніс, нарешті побачивши слугу. Після розмови одразу з двома королівськими особами у мене пересохло у роті. — Брате, я хочу пити.
Він, здавалося, хотів ще у мене щось спитати. Та вимушений був виконати прохання сестри. А я відновила подих, поки він ходив за келихами та повертався.
— Нічого більше мені розповісти не бажаєш? — спитав брат, передаючи мені високий крихкий келих із темним напоєм.
— На думку нічого не спадає, — пробурмотіла у відповідь, спостерігаючи за тим, як у двері входить наступна пара із батька та доньки.
Незабаром знайомство короля з новими леді його двору добігла кінця та у залу увійшли музиканти. Вдягнені в темно-сині камзоли, вони повільно зайняли місце неподалік від тронів, дістали свої музичні інструменти. Пролунали перші ноти.
Почалося.
Ну що, Емілі, тепер треба лише витримати це свято і запам’ятатися аристократам, як особистість. А не лише, як дочка Пряного короля.
— На таких заходах я можу запросити тебе на танець? — спитав Гідеон, повернувшись до мене. Перші пари вже пройшли повз нас і закружилися яскравими барвами у центрі залу.
— Гадаю, що ні, — знизала я плечима. — Може теж собі дружину підшукаєш?
Брат пирхнув, що і було відповіддю. Він вже якось сказав мені, що краще одружиться зі страховиськом, що за легендами мешкає у Великій бібліотеці Лонтапору, чим на леді з вищого суспільства. Адже страховисько прочитало бодай кілька розумних книг.
— Краще принесу ще випити, — пробурмотів він.
Гідеон і кроку не встиг зробити.
— Леді Емілі, дозвольте відрекомендуватися, — поруч зі мною зупинився чоловік у чорному камзолі з пишними вусами та першою сивиною на скронях.
— Графе Гувін, — я м’яко посміхнулася, — у цьому немає потреби.
— Приємно, що ви знаєте, хто я, — чоловік поглянув на мого брата і кивнув йому. — Вітаю, лорде Браер.
А потім знову звернувся до мене, протягнувши руку:
— Я хотів запросити вас на танець, леді Емілі.
— Із задоволенням прийму ваше запрошення, — з легкою посмішкою відповіла я, вклавши у його долоню свої пальці у тонкій рукавичці.
Інша на моєму місці не була б у захваті, що першим підійшов вже досить дорослий чоловік. Однак, мене граф Гувін цікавив не як чоловік, а як представник однієї з найдревніших родин Ретільванії, з яким можна було особисто познайомитися.
— Ви виділяєтеся на фоні інших дебютанток, леді Емілі, — помітив граф, коли ми опинилися серед інших пар, що танцюють, та підлаштувались під їхні кроки.
— Це комплімент, лорде Гувін? — перепитала я з легкою посмішкою.
— Тому і виділяєтеся, — чоловік примружився, у куточках його очей з’явилися тонкі зморшки. — Інші б просто подякували мені за такі слова. А ви не боїтеся. Це відчувається.
— От тепер дякую за комплімент, графе, — посмішка стала щирою.
— Леді Емілі, ви дуже симпатична молода леді, — трохи тихіше додав чоловік, коли ми пройшли перше коло танцю, — однак я маю вибачитися, якщо моє запрошення ввело вас в оману. І хочу сказати прямо — я не шукаю дружини зараз…
— Я і не очікувала отримати таку пропозицію від вас, — м’яко перервала я графа. — Мені просто дуже приємно було з вами познайомитися та потанцювати.
— Добре, що ми один одного зрозуміли. Сподіваюсь, що ваш батько також розуміє, що робить. Перекажіть йому, що деякі люди все знають. І їм це не подобається.
Я насупила брови, втративши ту посмішку, яку обіцяла собі тримати весь вечір. А граф кліпнув і хитнув головою.
— Перепрошую, леді Емілі. Я нічого такого не хотів…
— Я перекажу, — тихо відповіла йому. — Дякую за довіру, графе.
Він зупинився першим і відступив на крок. Щоб перехопити мою руку в уклоні й удати, що торкається губами рукавички.
Застереження. Першим, що я отримала на цьому заході, було застереження для мого батька. Не цього я очікувала.
