Спочатку:
На сторінку книги
Дочекавшись, допоки пройде трохи часу, я теж вискочила з будинку і поквапилася до стайні. Для таких днів там знаходилася ідеальна тиха та дуже слухняна конячка. Саме на ній я вже незабаром їхала дорогою від маєтку у бік півдня.
Спочатку трималася ближче до дерев, потім виїхала на широку курну дорогу, дозволивши коню бігти, а коли до місця призначення залишалося зовсім трохи, звернули у густі дерева і зупинилася.
— Ти почекаєш на мене тут, Бурулько, — шепотіла я до конячки, прив’язуючи поводи до гілки товстого дерева. — Поводься добре.
Підняла руку та погладила звіра по шиї. Кінь тихо пирхнув мені у відповідь, наче розуміючи кожне слово, і зацікавився зеленою травичкою, яка вкривала землю густим килимом.
А мені залишалося лише залишити її тут і рушити у бік високих сірих стін, які вже виднілися за деревами. Туди, де я вже була кілька разів.
Однак за стіни потрапити мені так жодного разу і не вдалося. Всі інші плантації батька не мали такого захисту, я могла приїздити туди без дозволу і жодних проблем. Я знала людей, які там працюють і займаються вирощуванням лікарських та чудодійних рослин. Знала де саме вирощують трави на продаж іншому торговому королю, а де готуються прянощі на продаж у власних крамничках. Та що саме вирощують тут… Це я збиралася дізнатися сьогодні.
До стін я дісталася досить швидко, сукня не обмежувала мої рухи, бо сьогодні я вдягла не вбрання зі спідницею. Сьогодні я була у костюмі для їзди верхи, який зшили за моїми замітками. Маю сказати, що у вузьких штанях і на коні їздити зручніше, і через хащі пробиратися.
— Що ж ти такого робиш тут, батьку? — прошепотіла я, зупинившись біля стін. Стисла в долоні кулон, який мій брат викрав з кабінету голови роду, і покрокувала до зачинених величезних воріт.
Охоронці на цій плантації мали бути, попри стіни, які були точно не нижче за стіни міста. Та все ж їх не так багато, особливо в такий час.
У великих чорних воротах були вирізані й звичайні двері. Для людини, а не для возів. Саме через них я намагалася потрапити усередину кілька разів, однак двері виявилися зачиненими. А замка ніде видно не було. Я б могла спробувати застосувати магію, однак… злякалась.
По-перше, ніхто з родини не знав, що я пробудила цей дар у собі. І казати нікому я поки не збиралася. По-друге, я не знала, чи не заохотив до цієї справи батько якогось іншого чаклуна. Потрапити у пастку іншого чарівника мені не дуже кортіло.
Так, на двері не було жодного замкового отвору, який можна було б зламати магією. Та було дещо інше, що я помітила минулого разу — невеличка ямка у міцній деревині. Кругла. Менше за половину долоні. І якщо моя здогадка правильна…
Я притулила кулон батька до дверей саме там, де для нього було місце, і затамувала подих.
Кілька миттєвостей нічого не відбувалося. А потім…
Клац!
Двері легко піддалися і почали відкриватися усередину.
Я насилу встигла перехопити їх, щоб не привертати увагу випадкового спостерігача. І посилила чари, які наклала на себе ще у маєтку. З носа полилася кров. Та я витерла її тильною стороною долоні й зробила крок у місце, яке батько оберігав краще, за власних дочок.
