Спочатку:
На сторінку книги
Сніданок пройшов у тиші. Батько читав якусь книгу, лише зрідка звертаючи увагу на тарілку з овочами та дрібними вареними яйцями. Гідеон поснідав надто швидко і кудись подівся. Ребека, як і завжди мовчала. А от те, що Джозі за весь сніданок не сказала мені жодного слова, бентежило.
Я кілька разів перехоплювала її погляд, але сестра просто опускала очі до тарілки зі сніданком.
Здавалося, що я щось пропустила. І поки ніхто не квапився повідомити мені — що саме.
— Сьогодні до маєтку приїдуть робітники, — промовив батько вже наприкінці сніданку, відклавши виделку. — Намагайтеся не заважати їм, юні леді.
— Добре, батьку, — я вперше за ранок почула голос середньої сестри.
— Я можу не грати на клавесині? — перепитала Ребека, стримуючи посмішку.
— Не думаю, що твоя погана гра буде їх надто сильно відволікати, — суворо поглянув на молодшу дочку лорд Браер.
Ось і вся розмова.
Я дочекалася, поки батько піде, і повернулася до Джозі. Однак сестра вже встала з-за столу і, не звертаючи на мене уваги, повернулася до молодшої. Спитала в тої, коли вона готова піти до вітальні, щоб відточити свої навички.
А я… я точно щось пропустила!
Гідеон був першим, з ким мені вдалося поговорити того дня. І трапилося це вже тоді, коли замість обіду я разом із двома служницями готувалася до нового заходу у вищому суспільстві.
Пишна сукня ніжного-персикового кольору шурхотіла спідницею, поки я крутилася біля дзеркала і намагалася зрозуміти, наскільки мені не подобаються великі камінці бурштину, які пришили до декольте, спустили нижче корсетом і додали до нижньої спідниці. Якби це були смарагди, вони б дужче виблискували, а так…
Я зітхнула, а у двері постукали.
— Заходьте! — крикнула я, кивнула одній з дівчат, які допомагали мені збиратися, у бік трельяжа та пуфа. Час було робити зачіску.
— Ти готова, сестро? — Гідеон з’явився на порозі за мить. І перехопив мій погляд у відображенні. — Бачу, що ще ні. Коли наказувати готувати карету?
— Скоро, — я подивилася на служницю. — Не хочу високі зачіски. Щось легке зроби, будь ласка.
— Звісно, леді Емілі.
— Я хотів ще б поговорити з тобою, — нагадав брат.
— У кареті?
— Зараз.
