Спочатку:
На сторінку книги
— Це мій племінник Шон, — гвардіан задумливо поглянув на хлопчика, схожого на грозову хмаринку. — Син мого покійного брата Роберта... Три роки тому брат загинув у битві з магами білого вогню, а його овдовіла молода дружина Лорена за місяць після похорон покинула наш маєток, залишила сина... — стиснув губи, а погляд враз скрижанів. — Втекла з коханцем... Як виявилося, зраджувала мого брата... Отож, Шон залишився без батьків, а я його виховую. Він для мене, мов рідний син...
— Прикро, — Леоніла зітхнула, у серці навіть промайнуло співчуття. Хоч не цікавилася родинними справами Вогнебурського, але знала про його загиблого у бою брата. Водночас принцеса відчула й дивне полегшення через те, що Шон не рідний син гвардіана, а племінник.
— Йому дванадцять. Мріє стати славетним воїном, як і його батько. Шон успадкував його сильну магію золотого вогню... — Фредерік промовляв це з неабиякою гордістю. — Майже щодня беру його з собою на тренування, хлопчина вже зараз проявляє неабиякі здібності. Гадаю, в майбутньому стане гідним воїном...
— Авжеж, з таким опікуном... — принцеса іронічно хмикнула. — Він завжди такий похмурий?
— Не завжди. Мабуть, це сьогодні Шон без настрою... — Вогнебурський не став казати, що хлопчик не радий його шлюбу та новій господині, хоча принцеса вже й без того зрозуміла. Схоже, в маєтку матиме ще одного неприятеля. Зрештою, гадала, що згодом спровадить його на навчання до військової академії та спекається.
З настанням сутінків урочистий бенкет в палаці був у самому розпалі, гості веселилися, пили, їли й танцювали, лише Леоніла майже не вставала з-за столу. З похмурим обличчям нервово ковтала вино й молила богів, аби ця вистава завершилася якнайшвидше. Вогнебурський майже не звертав на неї уваги, натомість обговорював із захмелілим королем військові справи та оборону кордонів королівства. Як відомо, протягом років між Айвертарією та Лаерстарґом, королівством магів білого вогню, точилися кровопролитні війни Зрештою кілька місяців тому уклали мирну угоду, але король Вільям, як і Вогнебурський, сумнівалися, що цей мир триватиме довго. Магів білого вогню вважали хитрими й підступними, їм завше мало земель! Хай там що, наразі краще хиткий мир, ніж кривава війна.
Коли надворі згущувалася темрява, Його Величність раптом підвівся. Піднявши келих, обвів присутніх гостей радісним поглядом.
— Піднімаю келих за здоров’я молодят! — побіжно підморгнув набундюченій донці, а їй геть не сподобалася крива посмішка батька. — Що ж, настав час нашим молодятам і відпочити після бурхливого дня, ще й попереду в них дорога до маєтку Вогнебурських, а там і перша шлюбна ніченька!
— Що... Як? — якби не рум’яна на щоках, Леоніла би здавалася блідою, мов привид. Вона ж сподівалася, що триклята шлюбна ніч відбудеться в палаці, навіть була впевнена, що слуги облаштували подружні покої саме тут... Вочевидь батько вирішив інакше. Зважаючи на незворушне обличчя гвардіана, він вже знав про волю Його Величності.
— Авжеж, донечко... Настав час прямувати до маєтку законного чоловіка, — усміхнений король наче й геть не зважав, що в донечки аж сіпнулося око, а під столом стиснулися кулаки. Таке враження, що він волів якнайшвидше спровадити непокірне чадо, аби воно у першу шлюбну ніч не рознесло палац. Авжеж, продуманий хід. Нехай та буря вирує в фортеці Вогнебурського, віднині Леоніла саме його головний біль.
— Я... Мені... Мені ж треба зібратися в дорогу... — у дівочому голосі бриніли гнів і розпач.
— Моя Леоніло, слуги вже зібрали твої речі, — король посміхнувся з хитринкою, навіть вишкірив рівні й білі зуби. — Валізи вже напоготові. Тобі лише залишилося зібрати дорогоцінності та необхідні артефакти... Це недовго. Фрейліни допоможуть.
Судомно видихнувши, Леоніла благально поглянула на мовчазну матінку-королеву, але та лише нервово стенула плечима. Знала заздалегідь... Мабуть, не хотіла розстроювати і без того згорьовану донечку.
