Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

— Вітаю, Ваша Високосте, — гвардіан враз нейтралізував наступну блискавку, яка би за мить поцілила йому в лоб. — Приніс вам вечерю, — з незворушним обличчям узяв в одного зі стоячих позаду охоронців важку тацю з наїдками. — Не раджу вдаватися до магії, бо зіпсуєте їжу та залишитеся голодною, — обережно увійшов в приміщення, немов до клітки з хижаком, за спиною відразу захлопнулися двері. Зітхнувши, вогневик опустив тацю на стіл.

— Краще буду голодною! — войовнича принцеса злісно задерла підборіддя. — Щоб ви вдавилися тими наїдками! — хай там що, мимохіть покосилася на запечену качку в грибному соусі та апетитний овочевий салат. За день встигла зголодніти, навіть шлунок зрадницьки озвався тихим вурчанням. — Де моя покоївка? Де мої фрейліни? Де всі служниці?! Мені треба помитися та перевдягнутися перед сном! — скрикнула владно і обурено, зазвичай не обходилася без допомоги служниць, проте...

— Жодних служниць, Ваша Високосте, — ошелешив Вогнебурський. — Не вельми хочеться, щоб котрась з них стала невинною жертвою вашого гніву, — не стримавшись, глузливо хмикнув. — Також головою відповідаю за вашу безпеку...

— Що?! Негайно покличте служниць! — Леоніла грюкнула об стіл кулаком. — Мені потрібна допомога!

— Оскільки я ваш наречений, вам не слід мене соромитися, — губи гвардіана розтягнулися у знущальній посмішці. — Якщо бажаєте, я особисто допоможу вам помитися та переодягнутися, — діловито кивнув на широченну шафу з білого дерева. — Покоївка повідомила, що там ваш одяг...

— Ви геть здуріли?! — від пронизливого вереску Леоніли Вогнебурський аж мимоволі скривився. Таким голосом доречно будити вранці воїнів у казармах, йому поступається навіть звук магічного рогу. — Що ви собі дозволяєте?! Я не полонянка! Ви... — миле личко перекосилося від люті. — Щоб ви мене торкалися... Своїми лапищами?! Та нізащо! Я принцеса, чуєте?! Негайно покличте служниць! — завше білосніжна дівоча шкіра набула багряного відтінку, в чорноті очей немов спалахували блискавки. Здавалося, за мить і чорні коси стануть дибки, як голки в дикобраза.

— Ваша Високосте, боги свідки, я пропонував вам допомогу... — Вогнебурський картинно зітхнув, вдаючи глибокий смуток. — Якщо соромитеся мене, вашого нареченого, то доведеться все робити самій... — звісно, вояка передчував бурхливу реакцію цієї скалки. — Маєте тут купальню, чистий одяг... Отож, не стану вам заважати, добраніч, — не встигла Леоніла обрушити на гвардіана черговий шквал гніву, як Фредерік квапливо покинув покої та захлопнув двері. Хапаючи ротом повітря, принцеса так і стояла посеред кімнати, а вогняна лють змінювалася гірким відчаєм. Вперше в житті капризну дівчину залишили напризволяще, без покоївки, без фрейлін! Гарикнувши, вона вкотре шпурнула в ненависні двері магічну блискавку та розпачливо рухнула на ліжко.

Тиждень для Леоніли тягнувся низкою нестерпно довгих днів. Тиждень, який здавався пекельною вічністю. На щастя, хоч інколи навідувалася матінка-королева, якій доводилося вислуховувати від обуреної доньки гнівні тиради зі скаргами й наріканнями на важку долю та на батька-тирана.

— Це неприпустимо! Я, принцеса, змушена скніти у власних покоях, мов полонянка, ще й купаюся та переодягаюся самотужки, без допомоги покоївки! — голосила, демонстративно змахуючи гіркі сльози. — Благаю... Хоч ви переконайте батька, аби не віддавав мене за те руде чудовисько! Невже він не передумав?! — з надією зазирала в очі понурій королеві, яка скрушно зітхала.

— Його Величність вже звелів гофмейстеру розпочати приготування до весільної церемонії, — слова Її Величності спричинили у принцеси новий вибух ридань. Впертий король не передумав! Невже він здатний на таку жорстокість?

Зрештою, «чорний» день для принцеси таки настав — день її весілля. Леонілу розбудили з першими променями висхідного світила Лав. Коли двері з гуркотом розчахнулися, до покоїв першим увійшов урочисто вбраний король Вільям, а слідом боязко крокували мовчазні служниці й фрейліни.

— Стукати не вчили?! — підскочивши на ліжку, спантеличена Леоніла натягнула ковдру до підборіддя й за мить лютим поглядом спопеляла осоружного батечка.

Таня Толчин
Вогонь і Крижина

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!