Раді Вас бачити!

Її вволокли в низьке приміщення, яке з великою натяжкою можна було назвати кабінетом. Стіл з якогось темного дерева, килим підозрілого кольору, на стіні — портрет когось дуже задоволеного життям. А за столом сидів він — Шейх з планети Цукрон. Точніше — Тричлен.

Дві голови на одному потужному тілі. Обидві смагляві, обидві в розкішних тюрбанах, обидві з густими чорними бородами. Одна голова виглядала трохи суворішою й морщилася, друга — навпаки, усміхалася й підморгувала одразу кількома очима. Руки в нього були звичайні (на щастя), але по галактиці ходили вперті чутки, що нижче пояса в Тричленів усе значно цікавіше й… численніше. Сондра воліла поки що не перевіряти.

Вона бачила всю цю красу переважно одним оком. Друге надійно прикривала штанина боксерів, яка остаточно сповзла набік і тепер бовталася, як переможений прапор капітуляції.

Шейх (обидві голови) уважно оглянув її з ніг до голови.

Ліва голова скептично пирхнула:

— Стара.

Сондра аж підскочила на місці, наскільки дозволяли мотузки.

— Мені тридцять!! Це не стара! Це — розквіт! Це — пік форми! Це…

Права голова задоволено закивала й навіть потягнулася ближче.

— Зате досвідчена. Справжня мілфа. Дивіться, яка фігура. І характер є. Люблю, коли з перчинкою.

Ліва голова поморщилася ще дужче.

— Мені б молодшу. І блондинку. Щоб слухняна. А ця руда ще й язик підвішений має. Проблеми самі себе не створюють.

Права голова аж затремтіла від обурення.

— Блондинки — це прісно! А руді — вогонь! Пристрасть! Вони кусаються! І кричать! І…

— Я нікого не кусаю! — спробувала вставити Сондра, але боксери на голові зсунулися ще нижче, і вийшло глухе: — Мффмфф не куфсаю!

Голови продовжували сперечатися вже між собою, зовсім забувши про неї. Ліва тикала пальцем у повітря й вимагала знижки за «вік і норов». Права навпаки — наполягала, що за такий темперамент треба доплатити. Тіло шейха нервово перебирало пальцями по столу, ніби не знало, кого з себе підтримати.

І саме в цей момент гірлянда на ногах Сондри раптом ожила. Єдиний уцілілий ліхтарик заблимав жовтим, потім червоним, потім зеленим… і тихо, але дуже пізнавально затягнув спотворену новорічну мелодію.

«Jingle bells, jingle bells…»

У кабінеті повисла гробова тиша. Обидві голови шейха повільно повернули погляди вниз — на ноги полонянки, де святкова гірлянда продовжувала весело блимати й фальшивити. Сондра крізь боксери глухо, але з гідністю видала:

— Це… атмосфера. Я завжди подорожую з нею. Для настрою.

Ліва голова шейха повільно закрила очі рукою. Права — навпаки, розпливлася в ще ширшій посмішці.

— Беру, — рішуче заявила вона. — І гірлянду теж. В комплекті.

Ліва голова шейха як раз відкрила рота, щоб знову заперечити й вимагати знижки за «складний характер і підозрілу гірлянду», коли двері кабінету знову розчахнулися. Цього разу зайшла охорона зовсім іншого ґатунку. Високі, сутулі песиголовці з сузір’я Гончих Псів — довгі морди, гострі вуха, уніформа з нашийниками й дуже незадоволений вираз псових облич. Між собою вони вели двох хлопців.

Сондра одним вільним оком розгледіла їх і ледь не задихнулася під боксерами.

Сільвер і Ейріс.

Альфієць ішов першим. На шиї в нього була звичайна мотузка для білизни, на якій досі бовталися кілька дерев’яних прищепок. Він сяяв білосніжною посмішкою, підморгував одразу обом головам шейха й взагалі виглядав так, ніби саме зараз виходить на сцену найдорожчого клубу Вишнеї, а не потрапив у рабство. Ейріс тримав кінець мотузки.

— Унікальний товар, — тихо й дуже переконливо промовив він, ледь схиливши голову. — Чистокровний альфієць. Блондин. Супертанцюрист еротичних танців. Досвід виступів перед найвимогливішою публікою. Можна одразу перевірити.

Обидві голови шейха синхронно повернули погляди на Сільвера. Ліва голова, яка щойно кривилася, раптом зацікавлено примружилася. Права вже майже пускала слину.

— Беру! — одночасно вигукнули обидві.

— Без торгу! — додало тіло, яке нарешті знайшло повну згоду з самим собою.

Сільвер ще ширше посміхнувся й навіть граціозно обернувся, щоб продемонструвати лінію спини. Саме в цю мить Ейріс злегка сузив очі.Світ ніби захлинувся. Звуки стали густими, повільними, як у смолі. Песиголовці завмерли з відкритими пащами. Обидві голови шейха застигли в однаковому виразі жадібного захвату. Навіть гірлянда на ногах Сондри протягнула ноту в кілька разів довше, ніж слід.

Ейріс одним плавним рухом опинився поруч. Він підхопив усе ще зв’язану Сондру й закинув собі на плече. Рука при цьому (випадково, звісно ж) лягла їй точно на сідницю… і чомусь затрималася там трохи довше, ніж вимагала необхідність транспортування.

Сондра глухо пискнула крізь боксери. Наступної миті час рвонув назад. Ейріс уже ніс її до виходу. Сільвер, якого він встиг смикнути за мотузку, біг слідом, прищепки весело цокали одна об одну. Песиголовці тільки-но почали гавкати. Обидві голови шейха синхронно вирячили очі.

— Лови їх!! — залементовали вони хором, але було вже пізно.

Вони вилетіли в темний коридор. Гірлянда на ногах Сондри від вітру остаточно розігралася й тепер на повну гучність співала про олені та санчата.

Сондра, звисаючи вниз головою з плеча ейнарa і спостерігаючи світ через одну штанину боксерів, тільки й змогла глухо видати:

— Ой мамцю… Якщо я переживу цей день, я спалю всі труси в галактиці. І гірлянди.

---

Вони вилетіли в коридор саме тоді, коли песиголовці остаточно оговталися від часової аномалії й з гучним гавканням кинулися слідом. Кігті скреготали по металу підлоги, нашийники брязкали, морди були повні праведного службового гніву.

Біля виходу їх уже чекав м’яколап.

Істота сиділа, склавши лапки, але щойно побачила погоню — миттю знялася з місця. З сердитим бойовим вереском вона злетіла прямо на переднього песиголовця, вчепилася йому в морду всіма пазурами й почала молотити роздвоєним хвостом по очах. Песиголовець завив, закрутився на місці й звалив двох своїх товаришів.

М’яколап відштовхнувся, граціозно перелетів повітрям і м’яко приземлився Сільверу на плече. Альфієць лише пискнув, але бігти не перестав — прищепки на мотузці весело підстрибували в такт.

Вони винеслися з темного провулка просто на вузьку вуличку… і на повному ходу врізалися в Грома й Віла.

Оркс і кіборг якраз тягли під руки ту саму триоку гадалку в строкатій хустині. Жінка відчайдушно дригала ногами й сичала всіма трьома очима одразу.

Усі різко загальмували.

Песиголовці, які вже наздоганяли, теж загальмували. Вони пильно оглянули картину: величезний оркс, бракований кіборг, триока відьма, ейнар з напівоголеною жінкою в боксерах на голові й гірляндою на ногах, альфієць з мотузкою та прищепками, і бойовий м’яколап на плечі. Повільно, дуже осмислено переглянулися… і як один розвернулися назад. Служба службою, але здоров’я дорожче. На вуличці повисла коротка тиша.

Віл першим опустив погляд на Сондру, яку Ейріс усе ще тримав на плечі. Його оптичні сенсори на мить розширилися.

— Капітане… — повільно промовив він. — Я бачив багато дивного за своє життя. Але щоб труси носили поверх білизни… і ще й на голові… це вперше.

Гром гучно, басом, розреготався так, що з найближчого даху злетіли якісь місцеві птахи.

— Оце я розумію — новий стиль! Капітанський! Модно, зухвало, з гірляндою в комплекті!

Сільвер, важко дихаючи, поправив м’яколапа на плечі й раптом натхненно блиснув очима.

— Це геніально! — вигукнув він. — Я використаю це в номері! «Полонянка в боксерах»! Буде фурор! Особливо якщо додати новорічну мелодію!

Сондра з плеча Ейріса глухо, але з усією можливою гідністю видала крізь тканину:

— Якщо хтось із вас ще хоч слово скаже про мій вигляд… я особисто придушу вас цією гірляндою. Повільно. Під музику.

М’яколап задоволено замурчав. Гадалка тихо застогнала. А Ейріс, досі тримаючи руку там, де вона (випадково) опинилася, лише чемно уточнив:

— Може… спочатку просто втечемо? А стилістичні дискусії залишимо на потім?

Ніхто не заперечив. І вся ця дивна компанія — хто на ногах, хто на плечі, хто під руками — швидко рушила геть з трущоб, залишаючи позаду розчарованих песиголовців, недоторгованого шейха й одну дуже засмучену новорічну мелодію.