Раді Вас бачити!

Веріди виявилися ще менш схильними до компромісів, ніж митники Хмелії. Старший з них повільно обвів срібними очима весь екіпаж, Марципана й трап «Блакитного метелика».

— Корабель підлягає повному карантину, — сухо прозвучав його голос, ніби кришталь ударили металом. — Екіпаж, вантаж, живі організми класу «м’які хижаки» та всі супутні об’єкти направляються на орбітальний карантинний модуль «Чистота-7». Негайно.

Сондра спробувала щось заперечити, але другий верід уже підняв руку, і з посадкової вежі виїхали два білосніжні буксири.

— Спочатку огляд, — додав старший.

Вони піднялися на борт. Кают-компанія, коридори, камбуз… І саме там веріди зупинилися як укопані. Посеред розгромленої кухні досі стояли дві фігури.

Гром — з каструлею, занесеною над головою, рот відкритий у німому рику, очі налиті праведним гнівом.

Ейріс — навпроти нього в елегантній бойовій стійці, одна рука в блоці, перламутрове волосся розсипане по оголених плечах, з одягу лише чорні боксери. 

Веріди довго мовчали.

— Це… що? — нарешті запитав один з них.

Сондра швидко зібралася з думками.

— Скульптури, — збрехала вона максимально впевнено. — Для нового шоу Сільвера Мунлайта. Називається «Ревнощі й інші міжвидові непорозуміння». Дуже глибока постановка. Критики будуть у захваті.

Сільвер одразу підхопив:

— Так! Авангард! Експресіонізм! Я ще навіть не встиг придумати хореографію, а вони вже стоять краще за будь-яких статистів!

Один верід повільно обійшов Грома, потім зупинився біля Ейріса. Срібні очі ковзнули по худій фігурі. 

— Орксам заборонено в’їзд на територію сектору Соборія, — холодно нагадав він. — Санкції. Порушення карається конфіскацією й депортацією.

— Це не оркс, — швидко сказала Сондра. — Це… художній образ. Символ непробивної тупості й сили. А цей, — вона кивнула на Ейріса, — символ фатальної краси й поганих рішень.

Верід ще кілька секунд розглядав ейнарa.

— Дивні скульптури, — нарешті промовив він. — Але цей… у трусах і з волоссям… нічого такий. Якщо був би живим — можна було б вигідно продати. Княгиня планети Коріат саме таких колекціонує. Худеньких. З довгим волоссям. І бажано щоб мовчали.

Ейріс, природно, мовчав. І виглядав при цьому максимально музейно. Другий верід зробив позначку в планшеті.

— Скульптури теж їдуть на карантин. Разом з кораблем. Разом з усім екіпажем. Разом з котом. І з пір’ям.

Сондра тихо застогнала.

— Ой мамцю… Ми навіть до Вишнеї не долетіли, а нас уже хочуть продати княгині, відправити на карантин і, можливо, розібрати на запчастини через відсутність довідок на м’яколапа.

Марципан з її рук тихо зашипів на верідів. Веріди навіть не моргнули (втім, моргати їм було особливо нічим).

— Буксири вже готові, — сказав старший. — Не чиніть опору. Опір лише збільшить час карантину й кількість аналізів.

Сільвер жалібно потягнув Сондру за рукав.

— Капітанко… якщо нас посадять на карантин, я не встигну на своє шоу. А якщо вони ще й Грома з Ейрісом конфіскують як мистецтво… я залишуся без головних декорацій!

Сондра лише гірко посміхнулася й поплескала Марципана по голові.

— Ну хоч цього разу нас не намагаються одягнути в труси. Вже прогрес.

Білосніжні буксири м’яко підхопили «Блакитний метелик» і потягли його в бік орбітального модуля «Чистота-7». А двоє застиглих «скульптур» продовжували мовчки стояти посеред камбуза, навіть не підозрюючи, що щойно ледь не стали експонатами приватної колекції княгині Коріат.

---

Орбітальний модуль «Чистота-7» виявився саме таким, яким і мав бути стерильний кошмар сектору Соборія: білі стіни, білі підлоги, білі крісла й запах озону настільки чистий, що аж щипав у носі. «Блакитний метелик» стояв пришвартований ззовні, а весь екіпаж загнали всередину модуля під суворим наглядом верідів.

Минуло близько сорока хвилин. Спочатку сіпнувся Гром. Каструля з гучним брязкотом випала з його рук. Оркс моргнув, похитнувся, зловив рівновагу й одразу ж озирнувся з виразом людини, яка щойно прокинулася посеред власного поганого сну.

— Що… за… — почав він і раптом побачив Ейріса, який теж повільно розгинався з бойової стійки. — ТИ!!!

Ейріс обережно поворушив плечима, поправив волосся й дуже ввічливо запитав:

— Перепрошую… де ми? І чому в мене відчуття, ніби мене щойно використали як меблі?

Сондра сиділа в білому кріслі, тримаючи Марципана на колінах, і лише важко зітхнула.

— Вітаю з поверненням у реальність. Коротко: ви обидва отримали дозу «Спокійної нічки-9000», бо влаштували бійку на кухні через ревнощі. Потім нас зустріла митниця Соборії. Потім виявилося, що в Марципанчика немає паспорта, сертифіката й взагалі будь-яких документів. Потім з’ясувалося, що орксам сюди в’їзд заборонено через санкції. А потім якийсь верід подивився на тебе, — вона кивнула на Ейріса, — і сказав, що княгиня планети Коріат колекціонує саме таких худеньких і мовчазних. І що якби ти був живий, тебе б вигідно продали.

Гром повільно сів прямо на підлогу.

— Тобто… мене хочуть депортувати, кота — на карантин, а цього… — він ткнув пальцем у Ейріса, — …продати якійсь збоченці?

— В загальних рисах — так, — кивнула Сондра. — І все це тому, що в мене немає однієї довідки на м’яколапа.

Сільвер, який уже встиг розкласти своє пір’я на сусідньому кріслі, жалібно застогнав:

— А я тепер буду платити неустойку! У мене ж контракт на Вишнеї! Якщо я не з’явлюся — штраф! Величезний штраф! І репутація! І моє ім’я! І…

Віл сидів трохи осторонь з білою чашкою ідеально чорної кави. Він повільно зробив ковток. Марципан голосно замурчав, ніби повністю погоджувався з оцінкою ситуації. Ейріс тим часом обережно торкнувся своїх скронь і тихо сказав:

— Я все ще не до кінця розумію, чому саме мене хотіли продати княгині… але дякую, що вчасно зробили скульптурою.

Гром лише глухо застогнав і закрив обличчя величезними долонями. Сондра погладила Марципана між вухами й гірко посміхнулася.

— Ой мамцю… Ми навіть нормально контрабанду не здали. Зате тепер у нас є всі шанси стати першим екіпажем, якого одночасно оштрафують, депортують, відправлять на карантин і спробують продати в приватну колекцію.

Вона глянула на білі стіни модуля «Чистота-7».

— І все це — через кота. І через відсутність однієї клятої довідки.

Марципан у відповідь лише ще голосніше замурчав і спробував залізти їй у комір. Ніби казав: «Зате я того вартий».