Спочатку:
На сторінку книги
У білій стерильній залі модуля «Чистота-7» запанувала важка задумливість. Сондра ходила туди-сюди, Марципан стежив за нею з крісла, як за особливо повільною мишею. Гром сидів у кутку й ще не до кінця відійшов від новини, що його майже депортують, а Ейріса — продадуть у колекцію. Сільвер уже прикидав, скільки коштуватиме неустойка, і тихо стогнав.
— Віле, — раптом сказала Сондра. — Витягни все, що є на цих верідів. Характер, слабкості, чим їх можна підкупити. Швидко.
Віл підключився до місцевої мережі (наскільки це дозволяли карантинні протоколи) і через кілька секунд видав суху довідку:
— Веріди. Високоорганізована бюрократична раса. Цінують порядок, стерильність і… видовища. Особливо театралізовані. Мають слабкість до публічних перформансів, танців і всього, що можна назвати «високим мистецтвом». Історично відомі тим, що скасовували навіть серйозні протоколи заради особливо вдалого шоу.
Сондра різко зупинилася. У її очах повільно запалився той самий вогник, який завжди передував або геніальному плану, або катастрофі. Або й тому, й іншому одночасно.
— Сільвере. Ти ж у нас найвідоміший стриптизер… як мінімум у двох секторах.
— У трьох! — ображено поправив альфієць.
— От і чудово. Зараз будеш давати безкоштовне шоу. А ти, — вона розвернулася до Грома, — не рухайся.
Перш ніж оркс встиг щось зрозуміти, Сондра відкрила маленький контейнер з рожевим пилком Файри й щедро обсипала ним Грома з голови до ніг. Рожева хмарка на мить зависла в повітрі, а потім осіла на зеленкувату шкіру, ікла, навіть на брови.
Гром чхнув.
— Це ще що за…?
— Диверсія, — коротко пояснила Сондра. — Тепер ти найбажаніша істота в цьому модулі. Принаймні для тих, хто вдихне пилок.
Незабаром двері відчинилися і зайшли троє верідів. Срібні очі, білі уніформи, вираз вічного несхвалення. Сільвер миттю вийшов уперед, розкинув руки так, що пір’я на костюмі Жар-птиці злетіло віялом, і театрально оголосив:
— Шановні представники величної раси верідів! Дозвольте запропонувати вам безкоштовне ексклюзивне шоу! Я — Сільвер Мунлайт, найвідоміший стриптизер Вишнеї та околиць! Спеціально для вас — унікальний номер!
Веріди переглянулися. Один з них уже відкрив рот, щоб нагадати про протоколи… І в цей момент рожевий пилок, що все ще летів у повітрі, зробив свою справу. Срібні очі всіх трьох верідів повільно, синхронно повернулися до Грома. Оркс сидів розчарований, обсипаний рожевою пудрою, з каструлею, яка досі валялася поруч, і з виразом людини, яка нічого не розуміє. Але для верідів у цей момент він сяяв. Буквально. Кожен його ікло, кожен шрам, навіть спосіб, яким він чухав потилицю, здавався їм верхом досконалості.
— Ох… — тихо видав перший верід.
— Яка… сила… — прошепотів другий.
— І яка внутрішня гармонія в цій потужній поставі… — додавши третій вже зовсім мрійливим голосом.
Про оркські санкції, карантин і відсутність документів на м’яколапа вони, здається, повністю забули. Сільвер швидко зловив момент і хлопнув у долоні.
— Отже, шоу починається! А мій спеціальний гість… е-е-е… фон для номера — ось цей чудовий… експресивний виконавець!
Гром повільно повернув голову до Сондри й дуже тихо, крізь зуби, запитав:
— Капітане… що ти знову накоїла?
Сондра лише солодко посміхнулася й прошепотіла у відповідь:
— Рятую нам усім шкури. І твоє зелене тіло в тому числі. Тож сиди гарно. І намагайся виглядати… бажано.
Марципан з крісла голосно замурчав, ніби ставлючи їй тверду десятку за підступність. А веріди вже не могли відірвати срібних очей від рожевого, трохи розгубленого оркса. Карантин раптом перестав здаватися їм такою вже нагальною справою.
Сільвер раптом випростався на повний зріст, поправив пір’я на костюмі Жар-птиці й кинув на Ейріса довгий, повний старої образи погляд. Він досі пам’ятав і арену,і те, як довелося віддавати свої костюми, і ледь не білизну.
— А це, — театрально проголосив він, вказуючи на ейнарa, — мій… так би мовити, партнер по сцені. Дуже особливий. Трохи дикий, трохи мовчазний, але з неймовірною… енергетикою.
Ейріс повільно підняв на нього очі. У погляді читалося тихе, ввічливе «серйозно?». Сондра, не втрачаючи моменту, швидко підійшла до панелі управління модулем і ввімкнула першу-ліпшу повільну композицію. З динаміків полилися тягучі, солодкі акорди.
Сільвер глибоко вдихнув, ніби збирався на подвиг, і почав танцювати. Він крутився навколо Ейріса так, ніби той був дорогим пілоном у найкращому клубі Вишнеї. Пір’я майоріло, блискітки сипалися, стегна рухалися з професійною точністю. Час від часу Сільвер томно проводив рукою поблизу перламутрового волосся ейнарa, але не торкався — все ж таки інстинкт самозбереження ще працював.
Ейріс стояв абсолютно нерухомо, руки вздовж тіла, обличчя спокійне. Лише одна брова ледь помітно піднялася..Веріди завмерли. Срібні очі розширилися. Один навіть трохи нахилився вперед, ніби боявся пропустити найкращий момент. Рожевий пилок Файри, що досі висів у повітрі, зробив свою чорну (точніше, рожеву) справу остаточно. Особливо сильно він подіяв на старшого веріда. Той довго дивився на Грома — рожевого, розгубленого, все ще з залишками пудри на іклах — і раптом зробив крок уперед. Голос у нього став несподівано м’яким і дзвінким:
— О, могутній… — він пошукав слово, — …виконувач. Ваша внутрішня сила… ваша монументальність… ваша каструля… Все це глибоко вразило мене. Дозвольте запропонувати вам мою руку, моє серце… і мою посаду начальника митниці сектора Соборія. З відповідною зарплатою. І повним пакетом карантинних пільг.
Гром повільно відкрив рота. Потім закрив. Потім знову відкрив.
— …Що?
Сондра за його спиною тихо тихонько вдарила себе долонею по лобі. Сільвер, не перестаючи крутитися навколо Ейріса, кинув через плече радісний шепіт:
— Працює! Капітане, воно працює!
Ейріс тихо, щоб чула лише Сондра, промовив:
— Я все ще не розумію, чи повинен я танцювати у відповідь… чи просто продовжувати стояти.
Марципан з крісла голосно замурчав і ляснув хвостом, ніби ставив усім учасникам вистави тверду десятку. А старший верід уже простягав Грому одразу обидві руки, срібні очі сяяли так, ніби оркс був не зеленим гігантом під санкціями, а найкращою партією в усьому секторі.
