Спочатку:
На сторінку книги
Вони влетіли в каюту Сільвера майже одночасно. І завмерли.
Сільвер сидів на койці в прозорому негліже з найдорожчого брюссельського мережива — того самого, яке, за його словами, «не соромно одягнути навіть перед Радою трьох галактик». Мереживо ледь прикривало найнеобхідніше, пір’я з попереднього костюма все ще стирчало з волосся, а сам альфієць дивився вниз з виразом глибокої творчої образи.
На підлозі лежала кришталева коробочка. Вона пульсувала м’яким різнокольоровим світлом. Кришка відсунулася, і зсередини повільно, майже ніжно виповзали тонкі сяючі паростки. Вони тягнулися вгору, покриваючись напівпрозорим листям і великими квітами, схожими то на лілії, то на орхідеї, тільки з легким перламутровим полиском. Квіти повільно розкривалися прямо на очах.
— Я не винний! — одразу ж завив Сільвер, піднявши руки. — Я лише трохи поплював, щоб протерти! Вона була запилена! Я хотів, щоб блищала! Я ж артист, мені треба, щоб речі виглядали гідно!
Марципан обережно підкрався ближче, обнюхав паросток і з недовірою відскочив. Гром важко переступив з ноги на ногу.
— Воно… росте?
Ейріс стояв мовчки, але його очі злегка змінили колір — з золотистих на більш холодні. Саме тоді в каюту увійшов Віл. Він обвів поглядом Сільвера в мереживі, пульсуючу коробочку, паростки й зітхнув так, ніби все це вже бачив у своїх найгірших прогностичних моделях.
— Все ясно, — рівно сказав він. — Це не коробочка. Це насіння гібридних флоранів.
Усі повільно повернули голови до нього.
— Флорани, — продовжив Віл тоном людини, яка читає суху довідку, — організми, що живляться виділеннями інших істот. Піт, сльози, слина, іноді й інші рідини. З насіння виростає істота, чиї властивості й форма залежать від того, чим саме його нагодували на початковому етапі. Якщо слиною — один результат. Якщо кров’ю — зовсім інший. Якщо… — він зробив паузу, глянувши на Сільвера, — …слиною альфійського танцюриста в мереживі, то результат може бути… непередбачуваним.
Сільвер пискнув і щільніше закутався в негліже.
— Тобто я його… нагодував?!
— Фактично — так, — кивнув Віл. — Ти став першим донором, і можна сказати батьком.
Квітка в центрі раптом різко розкрилася ширше й тихо, майже мелодійно, зітхнула. Паростки поповзли швидше. Сондра повільно провела долонею по обличчю.
— Ой мамцю… Ми втекли від митниці, зірвали весілля, вкрали коробочку… і тепер у нас на кораблі росте інопланетна рослина, яку погодували слиною Сільвера.
Гром хмикнув:
— Головне, щоб вона не почала танцювати. Бо тоді вже точно кінець.
Ейріс тихо зауважив:
— Якщо флорани реагують на емоційний стан донора… нам може бути цікаво.
Сільвер ображено підняв підборіддя.
— Мій емоційний стан зараз — це чистий творчий стрес і глибока образа! І трохи голоду!
Одна з квіток повільно повернулася в його бік, ніби прислухаючись. Віл зробив ще один крок назад.
— Рекомендую більше не плювати. І не плакати. І бажано не пітніти поруч.
Сондра дивилася, як сяючі паростки впевнено займають все більше місця на підлозі каюти, і тихо буркнула:
— Я просто хотіла долетіти до Вишнеї, здати пилок і хоч трохи виспатися. Натомість у мене тепер є жива рослина, вигодована слиною стриптизера. Ідеально. Просто зразковий день.
Квітка в центрі знову тихо зітхнула. Цього разу — підозріло задоволено. Рослина явно вирішила, що етап скромного проростання завершено..Один товстий сяючий паросток раптом різко витягнувся й обхопив Грома за ногу з усією можливою ніжністю. Потім ще один. І ще. Квіти тиснулися до нього, листя тремтіло, а сам оркс стояв як укопаний з виразом істоти, яку вперше в житті вирішили спокусити овочем.
— Воно… мене обіймає? — обережно запитав Гром.
— Не просто обіймає, — зітхнула Сондра. — Воно в тебе закохалося. Мабуть, через запах м’яса. Ти ж на кухні зі сковорідкою стояв.
Гром спробував відчепити від себе один паросток. Той лише міцніше обхопив його стегно й тихо, задоволено зашурхотів листям. Тим часом інший паросток граціозно підповз до Ейріса, обвив його талію й підняв велику перламутрову квітку прямо до вуха. Квітка злегка розкрилася й щось тихо, мелодійно зашепотіла. Ейріс слухав із незмінно ввічливим виразом, лише одна брова ледь піднялася.Сондра пильно спостерігала за цією сценою.
— Все ясно, — нарешті сказала вона. — Це дівчинка. І в неї вже є смаки. Зелені м’язисті — подобаються. Перламутрові худі з хорошими манерами — теж непогано.
Віл стояв трохи далі й сухим тоном констатував:
— Добре, що Сільвер обмежився лише слиною. Якби він ще й попісяв на насінину… результат міг би бути значно менш передбачуваним. І, цілком імовірно, значно більш агресивним.
Сільвер пискнув і ще щільніше закутався в мереживне негліже.
— Я взагалі нічого більше на неї не виділятиму! Ні слини, ні сліз, нічого!
Саме в цей момент третій паросток, тонший і явно більш злостивий, різко метнувся в бік Сондри. Він не став обіймати. Він її вдарив. Легко, але дуже образливо — по стегну, листям.
Сондра відскочила.
— Ай! Ти що, серйозно?!
Паросток хитнувся з боку в бік, ніби задоволено хихикав, і демонстративно повернувся до Грома, щоб ще раз потертися об його ногу.
— О… — повільно протягнула Сондра. — То я в неї конкурентка. Зрозуміло. Рослина з характером. І з ревнощами.
Гром намагався віддирати від себе все нові й нові паростки, але ті тільки множилися.
— Капітане, зробіть щось. Воно мене зараз роздягне.
— А я що? — буркнула Сондра, потираючи місце удару. — Я вже отримала по стегну за те, що існую. Нехай Ейріс з нею домовляється. Йому ж квітка секрети на вухо шепоче.
Ейріс обережно торкнувся квітки, що все ще була біля його вуха, і тихо відповів:
— Вона каже, що Гром «пахне силою й обідом». А на вас, капітанно, вона поки що ображена. Називає «рудою, яка забагато командує».
Сондра повільно закрила очі.
— Ой мамцю… У нас на кораблі виросла ревнива рослина-підліток, яка б’є суперниць і залицяється до оркса через запах смаженого м’яса.
Віл кивнув:
— І все це — наслідки одного плювка. Вражаюча ефективність.
Марципан підійшов ближче, пильно подивився на рослину, потім на Грома, потім зневажливо пирхнув і пішов геть. Ніби казав: «Цю конкуренцію я проігнорую». А флоранка тим часом уже починала плести з паростків щось підозріло схоже на гніздо… прямо навколо ноги Грома.
Далі буде...
