Спочатку:
На сторінку книги
— Я… подумаю, справді… але трохи пізніше. - прошепотіла вона, заглядаючи Сергієві в очі.
Він розуміюче кивнув, не намагаючись тиснути чи квапити.
— Добре. Це вже багато, Катю.
До них повернулася Марта, трохи захекана, з усмішкою до вух.
— О-о-о, - протягнула вона, - Що це у вас тут за екзистенційна драма в розпалі? Ну ні, я забираю вас обох на танцпол. Негайно!
— Ми просто розмовляли, - швидко відказала Катерина, ховаючи зворушеність за знайомою маскою спокою. - Про диплом і практику. Нічого цікавого.
— Фу,яка нудота! - Марта театрально скривилася. - Ви ненормальні. Ви просто божевільні. Я зараз принесу нам ще по шоту, і ви бодай спробуєте вдати, що вам усього двадцять два, ясно?
Вона побігла до бару. Сергій і Катерина перезирнулися.
— Ти точно не проти, якщо ми поки що зробимо вигляд, що нічого не змінилося? - тихо запитала вона, дивлячись на друга.
— Я зіграю будь-яку роль, яка тобі зараз потрібна, - так само тихо відповів він. - Але ти ж сама розумієш: почуте вже не розчуєш назад.
Катерина відчула, як глибоко всередині неї щось остаточно зрушилося. Не обвалилося з гуркотом, ні, але пішло тонкими, незворотними тріщинами.
За хвилину Марта повернулася, як галасливий рятівник, тримаючи в руках кілька келихів.
Вона рішуче втягнула Катерину назад у розпашілий натовп, і щільна стіна звуку знову накрила їх із головою, витісняючи зайві думки. Тепер Катя рухалася зовсім інакше - упевненіше, сміливіше, глибше, ніби страшна й водночас бентежна таємниця прокинула в ній приховану первісну силу.
— О, Волинська? - пролунало раптом з боку бару.
Катерина повернула голову й побачила Ірину. Одногрупниця. Та сама дівчина, яка ніколи не упускала нагоди зачепити, вколоти чи продемонструвати свою уявну перевагу.
— Ти сьогодні не за підручниками? - отруйно всміхнулася Ірина, окинувши Катю оцінювальним поглядом із ніг до голови. - Оце так диво.
Катерина подивилася на неї абсолютно спокійно.Сьогодні їй не захотілося зніяковіло виправдовуватися чи ніяково посміхатися у відповідь.
— Інколи люди живуть, - сказала вона просто.
Марта пирхнула від сміху.
— Запиши, Ірочко, це в блокнот, - додала вона. - Цей складний процес називається «дорослішанням».
Пізніше, вже надворі, коли повітря було холодне й чисте, Катерина йшла поруч із ними й ловила себе на дивному відчутті.
Світ навколо раптом перестав бути пласким і чорно-білим. Усе змістилося зі своїх звичних координат.
Вона ще не знала, що випадкові слова Сергія насправді не були випадковістю.
Що ця ніч - не просто перепочинок. І що її життя вже тихо, майже непомітно, змінило напрямок.
А якщо мама справді її не кидала? Ця думка, яка ніколи в неї не з'являлася, ще не переросла в чітке рішення діяти. Але вона стала тією самою тріщиною, можливо, в стіні багаторічної брехні. А через тріщини, як Катя добре знала з книг, згодом завжди проривається світло. Або жорстока правда. Найчастіше - і те, й інше водночас.
