Раді Вас бачити!

— ...Л... Ліоне... — її голос був слабким, сповненим болю. Вона боролася, і ця боротьба лише починалася.

Ліон різко розплющив очі наче почувши її поклик, він сів на ліжку, важко вдихнувши повітря. Перед очима все ще пливло, груди пронизав різкий біль, але він не звернув на нього жодної уваги.

Його золотисті очі відразу знайшли Джаан.

— Джаан...

У ту ж мить її погляд знову змінився: червоні зіниці звузилися, а на губах з'явилася холодна усмішка.

— Запізно, дев'ятихвостий.

Грубий голос Ангоку знову змішався з голосом дівчини.

— Вона вже належить мені.

Ліон повільно підвівся.

— Ні.

— Ти ще не зрозумів? Вона сама відкрила мені двері. Її страх... її відчай... її бажання врятувати тебе... Саме це стало моєю силою.

Чорний серпанок почав клубочитися навколо Джаан., дерев'яна підлога під її ногами вкривалася тонкими тріщинами.

Хайгу став перед Ліоном.

— Не підходь.

— Відійди.

— Якщо зараз наблизишся, він використає твої почуття.

Ліон навіть не подивився на нього.

— Я сказав... відійди.

Муйон уже хотів утримати друга за плече, але Хайгу лише мовчки похитав головою.

— Нехай.

Ліон повільно підійшов до Джаан, між ними залишалося всього кілька кроків.

Ангоку розсміявся.

— Дивись уважно.

Рука Джаан повільно піднялася , його чорна енергія огорнула її пальці, перетворившись на довгі гострі кігті.

— Зараз вона власноруч уб'є тебе.

Ліон не зрушив із місця.

— Якщо це справді ти... зроби крок.

Джаан затремтіла, а кігті завмерли за кілька сантиметрів від його грудей, її рука судомно здригалася, ніби дві невидимі сили тягнули її в різні боки.

— Убий його! — гаркнув Ангоку.

Кігті рвонули вперед...і завмерли. В той момент на очах Джаан блиснули сльози.

— Л... Ліоне... тікай...— її голос був ледве чутним.

Її очі на мить стали звичайними, такими ж добрими і люблячими.

Ліон повільно простягнув руку.

— Я нікуди не піду.

— Будь ласка...

— Я вже одного разу не зміг тебе захистити.

Він зробив ще один крок.

— Другого разу цього не станеться.

— Ні!..

Червоне світло знову спалахнуло в її очах.

— Замовкни! — заревів Ангоку.

Вибух темної сили сколихнув будинок. Ліона відкинуло назад, але він лише ковзнув кілька метрів по підлозі й одразу знову підвівся.

З його тіла повільно почало здійматися золоте полум'я. Ангок здивовано сказав:

— Цікаво... Ти все не як не здасишся?

Він уважно подивився на Ліона.

— Твоя духовна сила... чому вона відновлюється?

Хайгу різко звів очі.

— Невже...

Золоте світло навколо Ліона ставало дедалі яскравішим.

Муйон здивовано озирнувся.

— Що?

— Вона чинить опір. Її душа не дає Ангоку повністю поглинути себе. Саме тому духовна сила Ліона відновлюється.

Ангоку холодно посміхнувся.

— Нехай бореться.

Він нахилив голову, дивлячись на Ліона.

— Це зробить її злам ще солодшим.

Чорна луска на шиї Джаан почала повільно розповзатися вище, до щоки.

Хайгу різко підійшов до стародавнього сувою.

— У нас майже не залишилося часу...

— Чому? — запитав Муйон.

Хайгу розгорнув сувій, його погляд зупинився на стародавньому записі.

— Бо щойно Ангоку вперше повністю захопив її тіло.

Він повільно підвів очі на Ліона.

— Якщо ми не накладемо Печатку душ до наступного заходу сонця... Джаан більше ніколи не прокинеться.