Спочатку:
На сторінку книги
Золоте полум'я розірвало морок, мов світанок розтинає ніч, Ангоку відступив на пів кроку.
— Цікаво... — тихо промовив він. — Твоя душа значно сильніша, ніж я очікував.
Ліон мовчав.
Навколо нього повільно здіймалося золотаве світло, сплітаючись у дев'ять величезних хвостів. Вони не палали вогнем — вони світилися теплим сяйвом, ніби були створені з чистої духовної енергії.
— Але цього замало. — голос Ангоку став холодним. — Я не зламаю тебе силою...— він клацнув пальцями.
Темрява навколо почала змінюватися.
Ліон знову стояв у палаці. Всюди була кров, зруйновані колони, Джаан стояла навколішках.
— Ліоне...— вона простягнула до нього руку. — Допоможи...
Він зробив крок. та в ту ж мить груди дівчини пронизав чорний драконячий кіготь, кров бризнула на його обличчя.
— Ні!
Ліон кинувся вперед та руки пройшли крізь її тіло. Джаан розсипалася чорним попелом, позаду пролунав сміх Ангоку.
— Боляче?
Світ змінився знову. Перед ним лежав Муйон, його груди були розірвані, кинджал зламаний навпіл.
— Я... не зміг...
Він востаннє вдихнув, а його тіло почало зникати.
Далі був Хайгу.
Його будинок палав, сам лис лежав серед уламків, вкритий кров'ю.
— Я... запізнився...
Він повільно заплющив очі.
Картини змінювали одна одну, усі, кого Ліон колись захищав, усі помирали, знову і знову. Постійно дев'ятихвостий не встигав нікого врятувати.
— Бачиш? — Ангоку повільно обходив його колом. — Саме це чекає кожного, хто поруч із тобою.
Ліон опустив голову. Його золоте світло почало тьмяніти.
— Ти приносиш лише смерть.
— Замовкни...
— Ти не захисник.
Темрява повільно торкнулася його плечей.
— Ти прокляття.
Золоте полум'я згасало.
— Подивись правді в очі...
Ангоку підійшов майже впритул.
— Якби не ти...
Він прошепотів йому просто у вухо:
— Джаан зараз була б жива.
Ліон завмер, його руки затремтіли, темрява почала огортати тіло. Саме цього Ангоку й чекав, що лис зламається.
Він простягнув руку до його серця.
— Нарешті...
Та раптом...
— Він бреше.
Тихий жіночий голос пролунав зовсім поруч.
Ангоку різко обернувся.
Посеред нескінченної темряви стояла Джаан. Вона була несправжня, виглядала як духовний образ.
— Не слухай його.
— Як...
Ангоку насупився.
— Неможливо.
— Я ж казала...
Джаан усміхнулася крізь сльози.
— Ми більше не будемо втрачати одне одного.
Вона підійшла до Ліона, її долоня торкнулася його руки. Ліон повільно підняв голову, перед його очима знову промайнули спогади.
Він повільно усміхнувся.
— Так...— його голос звучав упевнено. — Я не зміг захистити всіх, але це не означає...що я перестану намагатися.
Ангоку відчув небезпеку.
— Ні...
Дев'ять хвостів одночасно розгорнулися за спиною Ліона. Їхнє світло заповнило весь внутрішній світ, а темрява почала відступати.
— Це неможливо!
Ангоку кинувся вперед, та Ліон навіть не рухався.
— Я не буду тебе знищувати.
Ангоку розсміявся.
— Думаєш, можеш мене пожаліти?
— Ні.
Ліон спокійно дивився йому в очі.
— Я зроблю те, що повинен був зробити ще тисячі років тому.
Золоте світло раптом змінилося, навколо Ангоку почали виникати стародавні символи. Десятки золотих печатей закружляли навколо дракона.
Ангоку спробував вирватися, його темрява вибухнула з неймовірною силою, та цього разу вона не могла пробити світло, бо джерелом сили була вже не лише духовна енергія Ліона. Її підтримувала його воля, любов, бажання захистити тих, хто став для нього сім'єю.
— НІ!!
Золоті ланцюги вирвалися з печатей і скували Ангоку.
— Ліоне!!
Ангоку востаннє підняв голову.
— Якщо замкнеш мене...— його очі звузилися. — Ти приречеш себе.
Ліон мовчав.
— Я завжди буду жити всередині тебе, я завжди шепотітиму.
, завжди чекатиму, поки ти ослабнеш. Одного дня я повернуся.
Ліон повільно заплющив очі.
— Можливо.
Він знову відкрив їх.
— Але до того дня...
Золоте світло остаточно замкнулося навколо Ангоку.
— ...ти більше нікого не скривдиш.
Ланцюги різко стиснулися, печатка замкнулася, світ вибухнув сліпучим золотим сяйвом....і Ліон розплющив очі вже в будинку Хайгу. Його груди важко здіймалися, на шиї чорна луска більше не розповзалася, вона перетворилася на один невеликий чорний символ біля ключиці — знак печатки. Хайгу, який відчув зміну духовної енергії, тихо прошепотів:
— Вийшло...— він повільно опустив руки. — Він справді... запечатав Ангоку всередині себе.
Джаан, не стримуючи сліз, кинулася до Ліона й міцно обійняла його, ніби боялася, що варто лише відпустити — і він зникне.
Ліон, ще слабкий після пережитого, обережно обійняв її у відповідь.
— Усе закінчилося... — прошепотіла вона.
Та Хайгу мовчки дивився на чорний знак біля ключиці Ліона. Він знав те, чого ще не знав ніхто інший. Ангоку більше не був вільним, але тепер доля Дев'ятихвостого назавжди стала пов'язана з печаткою, яку він добровільно прийняв у своє серце. Це була перемога, але вона мала свою ціну. Саме з цього могла початися нова сторінка їхнього життя.
