Раді Вас бачити!

Розплющую очі та бачу знайому стелю своєї кімнати. Повільно кліпаю, намагаючись згадати, що сталося... Підіймаю одну долоню та поправляю нею волосся, але несподівано помічаю, що палець перев'язаний.

— О, ти проснулась? — чую його голос та здригаюсь. — Тихше, ти чого?!

— В-ви бу-були т-тут... Весь час, поки я тут леж-лежала?!

— Так, бо палець перев'язував.

Що?! Чому це зробив він, а не служниці?!

— Ч-чому ви?..

— В сенсі "чому"? Це ж мій обов'язок — дбати про свою дружину, — зовсім без сарказму чи іронії каже той, і я дивуюсь.

— Жар-жартуєте?

— Ні, я цілковито серйозний зараз... Анджеліко, — раптом уперше звернувся до мене по імені та почав чомусь повільно наближатися до мого ліжка.

Що, уже?! Уже хоче переспати зі мною?!!

— Бла-благаю, мо-можна з-завтра?!?

— Що саме завтра?

— Ну...

— Заспокійся, маленька, тебе аж трясти всю почало... Що ж я тобі такого зробив, що ти так боїшся мене?! — розгублено каже той.

— Ми... В-ви... Що... Ви зараз хотіли зі мною р-робити?

— Нічого. Просто ближче підійти, а що?

Уважно вдивляюся в його очі і, на диво, більше не помічаю в них тої злості, що була раніше.

— Дя-дякую за палець, а те-тепер м-можете вийти?

Він важко зітхає та розвертається назад.

— Розумію, що я не ідеальний, мене могли боятися, але не думав, що хтось може впасти без свідомості через мене, — сухо додає той, не обертаючись обличчям, коли виходив.

Я не могла й слова проронити, бо досі приходила до тями від того, що сталося...

Яке ж покарання для мене підготують... А, стоп! Точно. Він же взяв усю вину на себе, а йому точно ніц не зроблять за те горнятко.

Бруно дійсно... Для чого він це зробив?! Йому ж могло б бути абсолютно все одно на це і на мене!

Розглядала старанно перев'язаний палець...

Це так дивно з його боку. Він же не любить мене, то для чого прикидатися, що йому було не все одно на той палець?

...

Я знову заснула чомусь.

Раптом мене розбудив стукіт у двері.

— А?! Х-ХТО ЦЕ?!?

— Це я. Слухай, ти завжди така ляклива?

— Я... Я про-просто заснула, а в-ви мене розбудили, т-тому й злякалась.

Хм, чому Бруно був одягнений у такий гарний чорний одяг...

СТОП, ЦЕ ВЕСІЛЬНЕ?!

— В-ви...

— Збирайся, Анджеліко, — раптом чомусь каже той.

— К-к-куди?!?

— На весілля... Наше.

— А... Так. Д-добре.

Точно, батько ж говорив, що це повинно відбутися сьогодні... І перша шлюбна ніч, виходить, теж...

— Ну і чому поникла так? Хоча б зроби вигляд, що рада, — спокійно говорив Бруно, поправляючи у моєму дзеркалі на стіні свої рукави та густе темно-каштанове волосся.

Йому було байдуже. Спокійний, як удав, бо ж скоро все одно повернеться у свої походи, і життя його буде таким же, як і до зустрічі зі мною, — веселим та сповненим пригод. Так, не без ризику життям, але все одно цікавіше та краще, ніж у мене, а я залишусь і далі гнити тут!

Посміхнулась, щоб не бути пониклою, як він сказав.

М-може запитати стосовно сьогоднішньої ночі?

Ну... Не схоже, що я його зацікавила у тому плані, бо руки не розпускав, слава Богу. Тож, думаю, нічого сьогодні не відбудеться після церемонії в церкві.

Для такого шлюбу, як наш, — це всього лише формальність. Він, упевнена, теж має якусь вигоду від цього одруження, тому і погодився, а про мене як про дружину всерйоз точно не думає, хоч і раз так уже назвав, але то, скоріш, для красного слівця.

— Вставай, сонько, проспиш церемонію, — тихо бурмоче, зосередившись на моєму вікні чомусь. — Твою весільну сукню уже підготували внизу. Купив її я, бо твій батько наполіг, щоб було на мій смак.

— Д-добре... — байдуже видаю.

Ох... Буде хоча б раз, коли я не заїкнусь уже...

...

Я спустилась по сходах на перший поверх, і там мене чекала та біла сукня.

Мабуть, батьки уже добряче обговорили все з ним, поки я була непритомною.

Стало трохи цікаво, яка ж та сукня, якщо була обрана ним на "його смак", а не батьком.

Розглядала білі та срібні мережива, які так гарно були вишиті на грудях... Тканина дуже якісна... Така приємна на дотик, коли проводиш руками по ній...

Нитки зі справжнього срібла. Не з золота, як те, що батько дав вдень, але мене це не хвилювало, а, скоріш, просто здивувало.

Відвертого декольте на грудях не було. Руки закриті білою тканиною до самого кінця, а не напівпрозорою, як стало модно недавно.

Талія була зі сріблястим пояском. Сама спідниця сукні дуже пишна. Дуже!

Щойно служниці допомогли мені вдягти її, то я відчула себе справжньою принцесою Попелюшкою через таку пухнасту пишність плаття.

Не витримала та покрутилась в ньому, як дитина. Ох, і як же воно закрутилось у дзеркалі! Неймовірне! І срібні каблуки мені подали з коробки.

Вони так сяяли тим сріблом, немов би скляні! Ну точно як туфельки Попелюшки!!!

Ух, сама й не думала, що щось зможе підняти мені настрій у день мого такого весілля... Але йому вдалося. Звідки він знав, що я хотіла пишне-пишне плаття Попелюшки і такі ж, як у неї, туфельки?! Що, думки вміє читати? Ми ж і з ним навіть нормально й не поговорили ще ні разу...

— Смак у ньо-нього чудовий! — не витримавши, сказала, любуючись сукнею на собі у дзеркалі.

Це був реально перший раз за все моє життя, за всі мої 20 років, коли я дійсно любувалась собою у дзеркалі, забувши про комплекси.

А потім усвідомила, що почуваюся чомусь так легко в ній, немовби зараз злечу на небо.

Чому так добре?

І тільки зараз дійшло, що я була без корсету, який перетискав мені дихання та завжди сковував усю.

— Ви за-забули корсет? — здивовано питаю у служниць.

— Ні, схоже, твій чоловік забув його придбати до сукні.

— А-ха-х, і пощастило ж тобі з ним! — саркастично додає друга служниця.

— Так, і смак такий жахливий... Надто скромне плаття.

— Ще б пак! У вашої сестри Вікторії весільне плаття було неймовірним! А цей пожлобився на прикраси та взагалі взяв лише срібло!

— Не дивно, що тобі здається, що в нього хороший смак, ти ж свого не маєш, а-ха-ха-х!

Я одразу змінилась в настрої. Уже не так радісно розглядала себе, а знову, як зазвичай.

Він, мабуть, подумав, що така, як я, не заслуговує на сукню з золотих ниток? Та що там, я й навіть цього срібла не заслуговую... Така ж страшна!

Можливо, Бруно обрав таку сукню, щоб посміятися з мене всередині себе... Так, він же не сприймає цю весільну церемонію всерйоз...

Сльози полились самі...

А я ж вперше... Вперше подумала, що моїй жалюгідній тушці щось личить і що до мене віднеслись з повагою!

Яка там повага мені від нього світить?! Дурна, не б'є — і вже добре! Ненормальна я і все, подумати таке велике про себе навіть на мить змогла мати спроможність! Ти ж ніхто...

Служниці ще трохи продовжили сміятись з мене, після чого одна почала розв'язувати мотузочки сукні на моїй спині.

— Ти ч-чого? — витираю сльози, але течуть нові.

— Потрібно зняти, щоб вставити один з твоїх звичайних корсетів. В кінці кінців, не можеш же ти так піти. Хоча можеш, якщо хочеш бути ще більш кумедною у ньому, а-ха-х!

— Та д-д-добре, візьмемо... — хникаю, розглядаючи той перев'язаний ним палець.

Мабуть, сприймає мене як свою іграшку, з емоціями якої можна гратися, як схочеться!!!

— Ви, сволоти, що щойно знесли своїми брудними ротяками?! — несподівано та різко почувся настільки злісний чоловічий низький бас, що ми усі здригнулися.

Я обернулася та побачила Бруно, який повільно спускався вниз по сходах з моєї кімнати до нас.

Всі служниці одразу ж злякалися, і я в тому числі, хоча й розуміла, що його слова не були звернені до мене, але такий вигляд чоловіка дійсно змушував мене забути, як дихати. Він виглядав немовби зла чорна пантера, яка готова задушити тебе своїми гострими, як леза, зубами, прокусивши шию.

Зачекайте... А чого це він на них сердиться? Я не розумію... Зазвичай на мене всі завжди...

— П-Пане, щось не так? — заїкнулася від переляку служниця.

— Я все чув! — гнівно просичав той, обдаровуючи кожну з п'яти поглядом з-під лоба.

Блакитні очі ніби світилися в напівтемряві від гніву.

— ЩО?! — злякано крикнула вона.

— Щ-що саме ви чули?! — перепитує інша.

— АБСОЛЮТНО ВСЕ!

Він дійсно чув усю розмову від А до Я?! Ну навіть якщо й так, то я не розумію, чому сердиться, а не рже разом із ними з мене...

— М-ми цей, просто-...

— ЯК ВИ ПОСМІЛИ ВЗАГАЛІ ГОВОРИТИ ТАК ПРО НЕЇ?! ЛАДНО Я, А ВОНА Ж ПАНІ ВАШОГО ПОМІСТЯ! ВИ ВЗАГАЛІ НІ ЗА ЩО ЇЇ НЕ МАЄТЕ?! — настільки голосно та страшно кричав той, повільно підходячи до них ближче, що я з подивом помітила, як у деяких навіть пальці почали тремтіти трохи, як зазвичай бувало тільки в мене.

Пані?! ПАНІ?! Це він зараз дійсно про мене їм говорив?!

— Ми не це мали на увазі! — розгублено викрикує одна з них.

— Я прекрасно усе чув і розумію чудово, хто і що там мав на увазі! — продовжує кричати. — Так от, відповідаючи на ваші запитання: по-перше, корсет я не забув. Я не хочу, щоб моя дружина під час весільної церемонії у церкві замість молитви страждала від болю та думала тільки про те, як же їй важко стояти у цьому корсеті довбаному. По-друге, я обрав те, що дійсно подобається мені, те, що дійсно я уявляв на її тілі, і те, що дійсно відображає неймовірну красу її душі у повній мірі. А ви, безсоромні, яке вам діло до того, хто у що вдягається?! Я обрав те, у чому вона буде щаслива! В кінці кінців, носити це не вам, тому що вашого весілля не буде НІКОЛИ! Я чудово знаю, що ваш пан хоче, щоб усі служниці до самої старості прослужили у цьому помісті, тож, мабуть, ви так намагаєтеся свою злість вилити на невинну дівчину! Якби ви всі були служницями мого замку, то за таку поведінку з моєю дружиною я б вас усіх-...

— Що тут відбувається?! — крикнув батько, і я отямилась від НЕРЕАЛІСТИЧНИХ слів Бруно. — Чому ви кричете?

— Ваші служниці ганебно ставляться до вашої доньки... І ви, я так розумію, були в курсі цього? — гнівно питає, а тато аж біліє від шоку.

І я, чесно кажучи, теж, тому що... Ц-це... Це... Це був ПЕРШИЙ раз за все моє життя, коли хтось заступився за мене... Або вже другий, бо перший — коли за те горнятко збрехав, проте ця ситуація більш визначна, бо тут хтось вперше захистив мене від словесних образ...

Це шок! Я шокована! Мені просто важко повірити власним вухам!

Стояла, як вкопана, у тій весільній сукні і, здається, навіть не дихала... Я намагалась переварити всі ті слова, які він щойно сказав... А може, це вже "вистава"? Може, в якийсь момент він сам до мене обернеться та почне насміхатися, кажучи: "Я пожартував, коли захищав тебе, звичайно, ти найжалюгідніша істота, а-ха-ха-х!".

Ох... Я чекала все й чекала, коли блакитноокий так скаже, сціпивши зуби, але він лише продовжував розбиратися з батьком... Що з ним? Може, головою стукнувся по дорозі сюди і тому захищає мене?!

Так... Він точно таким добрим не буде завжди... Почне бити теж... Всім же дуже подобається бити мене, а-ха-х! Я зходжу з розуму... Так-так-так, це все сон... Мабуть, розплющу зараз очі і з'явиться мій справжній старий чоловік.

Щіпнула себе, закривши та відкривши очі, а воно все таке ж, яким і було...

ТА НУ, БУТИ ТАКОГО НЕ МОЖЕ!

Бруно не може дійсно вважати мене звичайною людиною, почуття якої потрібно цінувати... Ні... Я ж гірше тварини...

— Повірте, я не знав, що вони такі хамовиті з нею, пане Камільє!

— Як ви могли не знати, що вашу доньку так гноблять її ж власні служниці?! Та вони до неї ставляться гірше, ніж до собаки! Ви не могли не знати цього, бо як головний у маєтку точно кожен день усе перевіряєте та контролюєте!

Мачуха теж прийшла уже тепер... А я досі не вірю у дійсність цієї реальності.

Служниці всі стоять розгублені, голови похилили додолу.

Я почала уважно вдивлятися у його погляд, поки він говорив із батьком. Дійсно злий дуже... Невже його так нервує, коли хтось ображає мене?!

Повірити не можу... Все життя ніхто служницям цим і слова не сказав про погану поведінку зі мною, і я звиклась з думкою, що заслуговую на таке від усіх людей, а він... Бруно...

Мачуха нервово оглядала всіх нас здалеку.

— Давайте ми потім обговоримо це все! Розумієте, ці служниці всі нові, нещодавно тільки почали прислуговувати їй! А ти, люба, чому мовчала, що тебе ображають? — раптом лагідно перепитує батько.

— Я... Н-ну... Н-не знаю...

Мій майбутній чоловік оглянув мене, а потім батька з ніг до голови.

Не знаю, кому повірить зараз більше, йому чи мені...

Скоріш за все батьку. Моє заїкальне тихе слово нічого не варте у цьому житті, а сказати прямо, що мене ображають, я боялась. Батько вб'є тоді!

— Добре, ми спішимо на весілля, але опісля... Ви все розповісте мені! — гнівно сичав той. — А тепер кожна із вас має вибачитись перед молодою пані цього маєтку! — звернувся до служниць.

— Що?! — шоковано видали всі вони.

— ЗАРАЗ ЖЕ ВИБАЧАЙТЕСЬ, ІНАКШЕ Я СВОЇМ МЕЧЕМ ВАМ УСІМ ЯЗИКИ ПОВІДРИВАЮ!

— ВИБАЧТЕ, ПАНІ МОНЕ! — всі почали кланятись мені, а я ще більше розгубилась.

Ноги немовби зомліли від шоку...

— По імені!

— Вибачте нас, Анджеліко!

— Все, йдемо, — підходить до мене ближче та протягує мені свою руку, поки батько та мачуха розгублено й шоковано споглядали це все, а служниці іще "каялись" досі поклонами голів.

Я мовчки та з розгубленням дивилася на його простягнуту до мене велику долоню.

— Давай, не обпечешся, — м'яко всміхається мені, і я, оглянувшись на всіх назад, простягла йому свою долоню, повільно поклавши її в його.

У мене все в тілі немовби перевернулося в цей момент... Він стиснув мою руку, схрестивши наші пальці, та просто повів куди хотів, а я пішла так, ніби літаючи на крилах...

Стало дуже легко...

Сонечко вилізло, щойно ми вийшли на двір...

Я йшла ззаді нього і, дивлячись на його спину та широкі плечі, відчувала, наче йду, ховаючись за сильним металевим щитом, що захистить мене від усього... Від будь-якої знегоди!

Це ж був перший раз, коли мене тримала за руку протилежна стать... І тим паче перший раз, коли я відчула себе такою... Захищеною?!

 підпишіться) ну як зацікавило вас після трьох глав? ^-^