Спочатку:
На сторінку книги
- Ммх?! - це вже втреттє...
Мій третій глибокий поцілунок в цьому житті!
"Твій чоловік здохне в поході!"
І можливо це мій останній...
Це може бути моя перша та остання така ніч в житті, тому що відчуваю, що батько більше не видасть мене за когось і я залишусь тут на віки одна...
Але поки що! Поки що я відкину це все та почну відповідати йому на поцілунок!
- М-м-м-м-мх... - уже було байдуже, які звуки я видаю.
Несповано відчула як мотузочки, що скріплювали сорочку на грудях почали розв'язуватися під час поцілунку, через що я від здивування замичала ще дужче, але не опиралась.
Він вже почав... Роздягати мене.
Відчула як почала ступати повільними кроками назад, бо той повільно підштовхував мене тим, що сам йшов вперед.
Поцілунок розірвався щойно я впала спиною на ліжко. Бруно... Що з ним?! Він ще не дивився на мене такими очима!
- Ах? Т-ти... - мимовільно щось почала бурмотіти щойно забачила як той засмаглий знімає свою сорочку, бувши зверху мене.
Закрила руками очі.
- Н-н-нащо роздягаєшся?!! - ледь не пищу.
- А-ха-х, ти серйозно?
- Ох... В-вибач, д-дурне питання!
- Поглянь на мене.
- Н-н-ні!!!
Несподівано здригається моя рука, якою я прикривала очі, бо відчула на ній його теплі губи. А потім і зовсім долоні підійнялися вище моєї голови, бо він схопив мене за два зап'ястя.
Очі одразу розширились щойно побачила його тіло так близько...
Ох... Вперше побачила голе чоловіче тіло! До цього лише батька в озері хіба могла, але він уже дуже старий та зсохлий, тому я й поняття не мала як виглядає молоде чоловіче тіло, сповнене ще й таких великих сил як у Бруно!!!
Мабуть, це називають пресом...
Уф, чомусь стає ще більш душно тут!
- Що, подобається розглядати?- ухмиляється і його слова приводять мене до тями.
Аж пищу від збентеження, закривши очі.
- Ох, кришталику, ну я ж не якийсь там рідкісний музейний експонат щоб так жадібно мене роздивлятися)))
- Ж- Ж- ЖАДІБНО?!!
Я дійсно так дивилась?!?
- Чи є у тебе совість, м?
- Ах, в-в-вибач!!!
- А-ха-х, та я це все кажу до того, що до музейного екпонату не можна доторкатися, а ти до мене можеш, проте, чомусь продовжуєш дивитися лише.
- Я... Н-ну...
Ох, як я можу говорити коли він так лежить на мені зверху напівголий?!! Чесне слово, вже хай краще закриє мені рота поцілунком і почне усе те, бо це нестерпно-ніяково так в очікуванні лежати під ним, а той ще й знущається...
- Ти точно хочеш? - несподівано знову питає, наближаючись до вуха.
- Т-так...
- Ти впевнена?
- Угу!
- Я ввостаннє зараз питаю тебе, бо потім не зупинюсь щоб не сталося... Ти точно хочеш цього, кришталику? - шепоче більш пристрасно, від чого моє серце здригається.
- Так, д-дуже хочу! - вже ледь не викрикую і він одразу немов здирає мою сорочку з плечей, повільно опускаючи нижче.
Його теплі вуста торкалися "розпеченої" від довгої ванни шкіри. Відчувала як нюхав моє тіло. Мабуть дійсно пахло трояндами та аромомаслами...
Сорочки вже нема. Роздерта ним повністю ущент вона полетіла за ліжко.
Я почала відчувати страх, хвилювання, переживання, проте, всі ці емоції були мені приємними чомусь зараз і зовсім не огидливо стало коли він почав водити руками по всьому тілу. Тремчу все одно...
- Не хвилюйся так, Анджеліко, обіцяю, що буду ніжним з тобою.
Мене це дійсно заспокоює після чого він починає...
...
Прокидаюся від сильного співу пташок. Трохи морозним видався цей літній ранок. Прикрила ноги одразу ж ковдрою, відчуваючи усюди запах його тіла...
Ммм... Очі ще не відкривала. Трохи ніяково було.
Через той запах мені здавалося, що він лежить десь поруч, просто на відстані, але щойно я таки відкрила очі - його не було...
ЩО?!!
Чо... Чому?!
- Б-Б-БРУНО?!! - вперше вимовила його ім'я вголос.
Та ніхто не відізвався.
- Н-ні... Ні... НІ!!!
Він був єдиним хто хоч якось поважав мене або хоча б робив вигляд! А сьогодні... Сьогодні ж він мав уже йти в той похід?!?
Ні... Бруно не міг... Він не міг піти отак, не попрощавшись!
Я різко зічкочила з двохспального ліжка, обмотавши ковдрою оголене тіло.
І щойно так різко встала на ноги - відчула дивний біль що почав розповзатися немов би хвилею по встому тілі...
- Ах-х-х... - що це таке?!
Яке зараз значення це має?!! Я можу більше ніколи не побачити його!
Як осаженіла вибігла в головний коридор помістя і побачила, що годинник пробив 12 ранку.
Ого... Я так довго спала після вчорашнього?
- Б-Бруно?! - знову наважуюсь покликати та кругом царить тиша.
Вибігла у двір.
Його карета... Її не було в нашому дворі!!!
Невже це правда?!!
- Б-Бруно-о-о?!! - закричала на весь двір, розплакавшись.
Чому... Чому мені так сумно та боляче?! Чому хочеться провалитися кудись щоб не відчувати все це?!!
- Що таке?!!
- Що сталося, пані?! - стурбовано вибігли до мене служниці.
- А... Ви не знали, що він-...
- З-з-знала, але не думала, щ-що він п-поїде отак р-раптово і... І... І... Не попрощавшись! - кричала, захлинаючись в сльозах.
Впала на землю у ковдрі.
- Пані!
- Пані, ну що ж ви так?!
- Вставайте! Вам потрібно вдягтися! - говорили мені троє, а мені вже було абсолютно байдуже на все!
Нічого не хотілось... Тільки знати де він зараз, як він зараз, та коли повернеться!
Може... Може йому настільки не сподобалась ця ніч, що тому й вирішив поїхати не попрощавшись?!
Ах, від цих думок стало ще більш гірко, а сльози вже текли по губах...
- Ну, встаньте, будь ласка, пані! - брали вони мене за плечі, намагаючись підійняти.
- Вашому батькові це точно не сподобається! - тривожно шепоче мені на вухо одна - Вставайте! Ви ж знаєте, що зараз станеться якщо він вас-...
Дивно... Їм було все одно завжди на те, що там батько зі мною зробить, а тут так попереджають.
Ох, та все одно пішло воно те все! Я хочу... Побачити його знову!
А може... Може він ще не далеко в дорозі? Може ще тут в лісі?!!
- Пані?!!
- Що ви робите?!? - викрикують коли я підіймаюсь та просто біжу в одній тій кодрі голенька до виходу з помістя.
Може ще встигну!
- Що тут відбувається?!! - раптом чую ззаді себе голосний, холодний та страшний крик від чого ноги немов мліють і повертається "звичне" тілу тремтіння.
Спинилась біля воріт.
- Т-т-тату?!
- Що ти твориш, безсоромна дівка?! Ким ти мене виставляєш перед усіма служниками, вибігши в такому вигляді у двір?!! - верещить, підходячи до мене швидко з палицею...
А служниці мене попереджали... Сама винна. Це було вперше коли я все одно продовжувала робити щось, навіть знаючи, що це не сподобається батькові.
Що Бруно зі мною зробив?
Я точно збожеволіла...
- Дурепа! Повертайся у дім! - гатить мене по плечам палицею коли я вже хотіла бігти назад, але зашпорталась та впала.
- Ай... Ах, я... Я... Я вже по-по-повертаюся!!! Тільки с-скажи д-де в-він?!
- А? Так сильно хочеш знати де твій чоловік? Яка ж ти безголова, могла просто потім спитати, а не гнатися як скажена свиня по всьому двору!
Почав боляче лупити по ногах мене лежачу на землі. Я намагалася сховати ноги під ковдрою, але не вдавалося.
- Н-не тре-треба т-тату будь ласка прошу! - ридаю сильніше.
- Пане Моне, вона була трохи п'яною!
- Так! М-може ще не відійшла від вчорашнього тому й так вибігла!
- Змилостивіться будь ласка...
Що коється? Служниці захищають мене? Чому?
- Агх, добре вже! Повзи назад. Доведіть її і переконаєтесь щоб вдяглася.
- Добре, пане Моне!
Вони ж самі щойно могли підпасти під його гнів...
Мене завели до моєї кімнати назад у те саме ліжко, яке пахло ним.
Притуляюсь, немов приліпляюсь до його подушки.
- Ми маємо поміняти всю постіль, вставайте.
- Н-ні!!!
- Вибачте, але так наказав пан Моне - дійсно співчутливо промовляє вона.
Ніхто з них не насміхається... Не каже яка я жалюгідна зараз! Хоч Бруно вже нема, але схоже, що його слова й досі мають на них вплив, та чи на довго?
- Ох... Д-добре... - бурмочу та встаю.
Раптом влізає в голову така дурна думка зняти наволочку з його подушки.
- Пані, що ви-...
- Я захохаю її!!! - раптом вскрикую і навіть не заїкаюсь вперше в житті...
- Добре...
У мене ж немає нічого... Не залишилося зовсім нічого від нього! Він зник так само раптово як і з'явився в моєму житті!!!
- В-ви ж не с-скажете б-батькові? - ах ну ось і знову почала заїкатися... А я вже встигла подумати, що мій дефект вимови щойно пройшов.
- Ні, не скажемо, але заховайте тоді в дуже надійному місці.
- Д-дякую...
- Вам не має за що нам дякувати... Ми не заслуговуємо бути вашими служницями - несподівано видає одна мені таке одкровення і я дивуюсь.
Та думати про їх слова нема коли... Треба по швидше сховати її та взнати де він.
Витерла сльози та намалагалася зібратися з силами.
Бруно... Бруно. Бруно, де ж ти зараз? Чи хочеш ти побачити мене чи просто радий, що нарешті втік від мене?
...
