Раді Вас бачити!

Я надіялась, що це буде недовго... Що він просто торкнеться до моїх губ — і все.

Я закрила очі та затримала дихання, коли він ще продовжував наближатися до мене.

Благаю, недовго...

Знову здригнулась трохи, коли несподівано відчула тепло на вустах. Його губи були такі м'які.

Всі почали щось викрикувати і свистіти, а я нічого не чула вже. Мені у вухах те все немовби віддавало сильним ехом.

— Хей, а чому так мало?!

— Ну ви чого?

— Гірко! Гірко! Гірко! — закричали всі, коли засмаглий віддалився від моїх губ.

Бруно дійсно пожалів мене і зробив це без язика, але трохи довго притулявся губами, та їм і цього стало замало.

Або ж, думаю, йому було гидко робити це зі мною глибоко та довго, бо я йому точно не до вподоби, а тут його змушують знову...

Просять вони, а соромно мені. Немовби це я сама безсоромно змушую його. Він дивився на мене трохи дивно.

— Не відчепляться уже, — напівшепотом вимовляє і знову починає наближатися.

Я одразу закрила очі вдруге і вже готувалася до найгіршого — глибокого.

Так не хотілось... Я відчуваю, що не готова!

Так, сестра вийшла заміж ще в 16 і цілувалась, і все таке інше в ліжку, але ж це було по її бажанню! А мені здається, що я не буду готова що зараз, що у 30...

Знову відчула те саме тепло на вустах. Той лоскітливий доторк.

— Ммх?!? — мимовільно трохи голосно видала, коли відчула мокрий язик на вустах, який увійшов всередину.

ЦЕ ТАКИ СТАЛОСЯ?!!

Ох... Ноги почали підкошуватись. Я думала, впаду зараз замертво!

Раптом він прижав мене до свого тіла, обійнявши сильніше за талію, від чого я знову мимовільно промичала.

Ах... Надто близько!

Я відчуваю його серцебиття та дихання на грудній клітці, а в роті відбувається якийсь жах.

— Ммх...

Я не помітила, коли почала ворушити вустами. Воно якось само почало, під впливом його рухів.

Мій пульс прискорився, а тіло немов якесь нестійке стало. Здавалося, щойно він закінчить — я не встою на ногах.

— Ммх...

Трясця, та припини видавати ці гидкі звуки! Хоча всі так кричать те «гірко» та плескають, що, надіюся, ніхто, крім нас, не чує цього, але перед ним ніяково.

Він віддалився після деякого часу, а я вже ні жива ні мертва. Немовби не відчувала ногами мармур, на якому стояла в соборі.

Щойно вуста розірвали контакт, мої ноги дійсно якось перекосилися, і я плюхнулася головою прямо в його грудну клітку.

— Ах?! Ох, в-в-вибачте!!! — віддихуюсь після поцілунку і ледве чутно говорю.

Мої вуста стали такими мокрими...

— Нічого... — тихо бурмоче, і я відчуваю, як ті дві сильні руки просто починають обвиватися навкруги мого тіла, обіймаючи.

Чую тепер прямо під вухом його серцебиття. Таке спокійне... Я мимовільно починаю розслаблятися, знову відчувши себе в його руках. Хоча дихати ставало трохи важче. Він міцно стиснув мене. Ох, впевнена, зараз навіть і половини своєї сили ще не застосував.

Він таки задушить мене, якщо захоче...

Так, без проблем.

Всі знову зааплодували та щось викрикували. Хтось знову посвистів, але я тепер ще більше не розуміла, де я і хто я... Немовби все в тумані.

Це можна порівняти хіба що зі сп'янінням, хоч я ніколи й не пила.

Раптом відчуваю, як він трохи послаблює свою сильну хватку в обіймах і швидко просто бере мене собі на руки, підійнявши так високо через свій зріст.

Я аж пискнула від несподіванки.

— Тш-ш-ш, тихше-тихше, — прошепотів, і я глянула в ті блакитні очі.

Вони явно щось задумали...

Бруно почав швидко йти через весь довгий зал собору зі мною на руках.

Знову відчувала на собі тисячі поглядів. Обернулася.

— Дивись тільки на мене зараз, — чую трохи владний напівшепіт і одразу ж повертаюсь головою назад.

Відчуваю, як усе довге плаття та фата колишуться в повітрі, поки Бруно швидко несе мене. Мабуть, так красиво це все вбрання виглядало зараз у повітрі. Особливо пишна сукня. Шкода, що я тоді не могла бачити себе зі сторони. Хоча ні, це на краще, бо тоді настрій би зіпсувався від свого обличчя.

— Поклади голівку мені на плече, бачу, що тобі незручно так тримати шию увесь час у повітрі.

Одразу слухняно кладу.

Ох... Він такий теплий... Ах, це таке чарівне відчуття, коли хтось такий великий та високий несе тебе на своїх сильних руках...

Мене, звичайно ж, вперше хтось ніс на руках!

Найприємніше відчуття... Я немовби літала над цим залом...

Та раптом мене пробрав до мурашок його великий палець, який трохи потирав мою ногу набагато вище коліна під весільною сукнею, по моїй шкірі.

І тільки зараз усвідомила, що однією з рук Бруно тримає мене за абсолютно голі ноги у такій глибокій зоні... Ах, мене ніби кинуло всю в жар!

— Бачу, тобі стає жарко тут і вже не холодно... — раптом шепоче якось гаряче мені у саме вухо, і я аж дихання затримую, закривши очі чомусь.

— Ах-х-х... — дивно зітхаю. — Н-ні... М-м-мені д-добре!

— Я бачу це, — говорить трохи задоволено чомусь, а я не розумію нічого.

Ми опинилися на вулиці, і мої очі осліпило сонце.

Він направився до карети... Уже вечоріло... Скоро ніч...

Значить, ми дійсно зараз зробимо це?!

Від одної лиш думки про це мені ставало страшно, а тіло починало тремтіти в нього на руках.

Я мимовільно напружила та стиснула бедра, поки його палець усе ще потирав там шкіру.

— Тш-ш-ш, що таке, маленька? Розслабся, я поки нічого не роблю, — шепоче та цілує у чоло, а я закриваю тремтячі очі.

Він, мабуть, відчув, як мої ноги в тій області напружились під платтям...

— М-м-ми... — вперше зважилася сказати хоч слово.

— Ми що? Одружені? Так, тепер.

— Угу... А-але... К-коли...

Ну як запитатися, чи він хоче переспати зі мною?!!

— Анджеліко, просто поспи зараз.

— Що?!

— Поки ми будемо їхати в кареті, можеш поспати, — раптом повільно починає опускати мене вниз.

Навіть не зразу усвідомила, що чоловік мене кладе в карету.

— Щастя молодим! — викрикує хтось із вулиці нам всім, і інші починають викрикувати схожі побажання.

Бруно цього разу сів не навпроти мене, а біля мене всередині.

— Помахай руцьою іншим, бо хтось може подумати, що ти вже не жива, а-ха-х... — говорив блакитноокий, посміхаючись.

А настрій в нього то піднісся, щойно ми почали виходити! Але чому він радий? Хто б зрадів від шлюбу зі мною? Немає таких дурних... Мабуть, він згадав щось своє веселе в голові.

Я помахала всім рукою, як засмаглий говорив зробити, та трохи посміхнулась, щоб не здаватися такою, ніби мене везуть на цвинтар у могилу, хоча бути радісною зараз дійсно було складно...

Далі ми їхали в кареті. Ніхто не проронив ні слова, проте я не могла не помітити, що тепер він ні на мить не зводив з мене погляду, а ті гарні краєвиди більше не цікавили його.

Емоцій зараз в нього на обличчі — нуль, тож зрозуміти, що зараз відбувалося в його голові, просто неможливо.

Чоловік почав поправляти своє густе та пряме темно-каштанове волосся.

Я не можу сказати, що його зовнішність викликала в мене огиду. Ні, він дійсно був красивим... Навіть дуже! Я ще ніколи не бачила так близько настільки гарного чоловіка... Проте це все одно ніяк не заспокоювало мене перед нашою першою шлюбною ніччю...

— Чому так дивишся? — монотонно питає, і я одразу ж боязко відвертаюся від нього до вікна.

Хотілось би знати, скільки йому років, але не знаю, чи мені зараз стане духу запитати.

— Ну а тепер чому просто відвертаєшся без жодних пояснень? Якщо хочеш щось запитати — питай. Я зараз весь твій для будь-яких обговорень, — знову продовжує абсолютно монотонно говорити так, що мені починає здаватися, немовби я уже його бішу.

— Т-та я не... Кхем, — нервово кашляю, розправляючи фату, бо відчула, що вона заплуталась на голові з волоссям трохи. — Я про-просто... Ви...

Він важко зітхає.

Так, я однозначно його нервую своїм заїканням...

Треба намагатися задобрити його якось покірністю та слухняністю, як говорила мачуха.

"Покірність та слухняність — це єдине, чим ти можеш заслужити вподобання від чоловіків, Анджеліко, запам'ятай це!"

Так, окрім цього мені більше немає на що розраховувати. Хіба на милість Божу...

— Ну добре, якщо не хочеш нічого запитувати, то не питай, — байдуже відказує мені після моєї довгої мовчанки.

Я знову за звичкою зціпила плаття у два кулачки від нервів. Це хоча б трохи надавало мені сил.

— А ск-скільки вам років?

— 23, а тобі скільки, Анджеліко?

Стоп, а він не знає, скільки мені?! Я думала, батько йому точно все мав про мене розповісти...

Ну, мабуть, настільки йому байдуже на мене, що не цікавився він навіть моїм віком у нього.

Нічого дивного, я ж нічим не здатна зацікавити.

— М-м-мені 20.

— І батько твій казав, що стільки ж, проте я не повірив.

Що?! А... То все ж таки він знав.

— Не п-повірили? Чому в-ви н-не повірили?

— Бо ти виглядаєш набагато молодше. І, до речі... Люба, звертайся до мене на "ти". В кінці кінців ми тепер одружені, — спокійно говорить, раптом поправляючи моє волосся під фатою за вухо.

— А?! Н-ну добре...

Він посунувся трохи ближче, так що наші ноги доторкалися одна до одної.

— М-М-Ми цієї ночі... — ледве наважилась таки спитати.

— Все може бути, — спокійно відповідає.

Фух, він не сказав точного "так", значить, є надія?!

— Ти виглядаєш надто не задоволеною, — раптом видає, і я захвилювалась.

— А? Н-ні... Я... Ну...

— Твій батько збрехав мені, Анджеліко, — трохи гнівно вимовляє.

— Щ-ЩО?!!

— Ех, не важливо, — відвертається до вікна.

Що сказав йому мій батько?!!

Ох, але спитати я вже точно не наважуюсь...

Ай, байдуже! Головне, що ночі між нами може й не буде.

— Не сумуй сильно, коли я поїду надовго потім, — якось дивно всміхнувшись із сарказмом, сказав той.

Так, прекрасно розумів, що я не скучатиму...

(Якби ж я знала тоді, що насправді все буде навпаки...)

Карета зупинилась повільно. Ми приїхали у моє рідне оку, але не серцю та душі, помістя.

Знову тут... Чесно кажучи, коли я вперше виїхала на кареті хоч кудись, як в той собор, то захотіла вперше в житті якихось змін.

Захотілося втекти... Але куди і з ким, якщо вже завтра Бруно поїде у похід, який точно не триватиме один день?!

— К-коли ви поїдете...

— Я ж говорив — на "ти".

— В-вибач, коли ти поїдеш... Ц-це буде н-на довго?

Він вражено глянув на мене тими яскраво-блакитними очима.

— Щ-що? Мені н-не можна зна-знати таке?

— Ні, просто не думав, що тебе це дійсно так зацікавить.

А я що, зробила такий вираз обличчя, ніби сильно стала зацікавлена? Ну так, мабуть, з хвилювання.

— Я точно не можу знати. Взагалі ніхто цього не може знати. Я маю поїхати у західну частину Ґамільтона.

— А до н-неї дал-далеко ї-їхати?

Бруно знову вражено глянув на мене.

— Щ-що?!!

— Це землі твого батька та твої ж власні, і ти у мене питаєш, чи далеко їхати до їхнього заходу?

ОЙ, ТРЯСЦЯ, ДУРЕПА! Він же тепер зрозуміє, що батько ніколи мене нікуди не випускав з нашого помістя! Ох-х-х... Безнадійно! Все безнадійно. В кінцевому результаті я все одно буду покарана!

— Я... М-ми не там... Ой, т-тобто я не була т-там, н-на з-заході просто.

— Не була?

— Т-так, лише там, б-бо не х-хотілось.

— Не хотілось поїхати у сторону, яка буквально стоїть так близько з твоїм помістям? — питає з підозрілим поглядом, припіднявши одну темну брову.

Бляха, то значить вони таки близько до мене? Ті західні землі...

— Н-не важливо... — тихо відказую, відвернувшись. — К-карета вже спи-спинилась, давай в-виходити?

Та раптом відчуваю чиюсь руку на стіні біля мого плеча.

Обертаю голову назад і бачу, що він дуже близько. Фактично прижав мене.

Ах, згадала той перший у своєму житті поцілунок і мимовільно прикусила нижню губу.

— Щ-щ-що?!?

— Не важливо? І це все, що ти можеш зараз сказати мені? Чи думаєш, я не бачу, що щось приховуєш?

Погляд стає суворішим, а моє серце від страху немов йокає.

— Ал-Але т-ти т-теж був сказав "не в-важливо", стосовно м-мого батька, і я... Я... Я... Не роз-розпитувала тебе!

Ох... Вперше якось наважилась заперечити щось і, наче, мудро сказала.

— Ох, яка хитра! — ухмильнувся, взявши раптом моє підборіддя та наблизивши до себе ближче. Прошепотів у вухо: — Твій батько мені ненависний, бо заподіяв багато лихого моєму селищу, коли я ще був дуже малим.

У своєму телеграм каналі я завжди повідомляю в яку годину з'являється прода на випадок якщо немає оповіщення з певних причин blakutnаblakut - телеграм канал.

blaku_tna - мій інстаграм , якщо не вдається зайти в мій телеграм пишіть туди мені.

Також і в телеграм і в інстаграм виходять ілюстрації до творів і цікаві Спойлери. Є можливість поспілкуватися зі мною якщо хтось раптом хотів ♡