Раді Вас бачити!

- Гірко-гірко-гірко!

- Ого, як довго цілуються!

- А-ха-х, щастя молодим і многая літа!

- Ммх... - знову тихо видавала.

 Наші язики перепліталися тепер більше ніж минулого разу. Ах, і ноги знову почали мліти під час поцілунку, але добре, що я сиділа, а не стояла цього разу.

- Все добре, Анджеліко? - питає після завершення коли ми двоє довго віддихувались.

- Т-так...

 Він пронзає мої очі дуже близько своїми зараз і бачу, що поступово його погляд опускається мені нижче шиї, знову до грудей...

 Ну декольте нема на платі, чому він так видивляється вдруге?!!

 Ніяковію ще більше коли його великий палець доторкається до моєї мокрої та трохи набухшої нижньої губи і проводить повільно по краю кутика рота.

- Твоя помада трохи ростерлась, вибачай)

- Ах... Н-нічого... - нервово ковтаю слину.

- А дитинку коли плануєте заводити? - питає один вже дуже п'яний чолов'яга.

- Не знаю, може скоро, може й ні, все залежить від походів на жаль, тому я зв'язаний по рукам та ногам - абсолютно спокійно та навіть вдумливо відповідає Бруно.

- Щ-Щ-ЩО?!! - аж зриваються з глибини моїх грудей шок на всю заллу.

- А-хах, що таке, кришталику мій? - ухмиляється і чмокає під оком, від чого я закриваю його.

- Ух... Я... Н-нічого...

 Він це серйозно?!! Реально ще й дітей зі мною планує?!! Не думаю... Скоріш за все це просто гра. Він відіграє роль для помсти, мабуть.

- Точно не хочеш вина? - раптом пропонує він і я бачу як у нього в руці знову з'явився нізвідки той самий бокал, який Вікторія ж наче поцупила на мить перед початком нашого другого поцілунку?!!

 Я й не помітила через його язик у роті коли уже повернувся бокал на місце. Мої мізки плавляться коли він так пристрастно цілує мене!

- Н-ні, я н-не х-хочу...

- Добре, як знаєш - спокійно відповідає Бруно та вже починає хилити той бокал до своїх губ, на яких я помічаю легкі залишки своєї помади.

- Н-ні! - тихо шепочу, сіпнувши його за брюки під столом.

- А? Що таке? Таки захотіла випити? - всміхається так легковажно, не знаючи, що там отрута...

- Н-ні, пр-просто там...

 Він почав дивно вдивлятися в мої очі.

- М? Щ-що?

- Не хочеш щоб я це випив?

- А? Т-так, н-не треба! Бо т-там насправді-...

 Він раптом заправляє моє волосся за вухо та нахиляється до нього. Чмокнув, а потім прошепотів коли зойкнула й зомліла:

- Посміхайся зараз при всіх і роби вигляд, що я тобі шепочу щось приємне на вушко.

- Д-добре, але чому? - всміхаюсь, закриваючи очі, а деякі почали дивитися на нас.

- Бо я знаю.

- Що с-саме?!

- Дякую, я ціную твою турботу, але я знаю, що там отрута - продовжує шепотіти і мене пронзає шок.

- Щ-що?!!

- Угу...

- Ал-але як ти побачити в-встиг коли Вікторія-... - шепочу шоковано.

- Я лицар з 16 років. Якби я не мав сталеву уважність до всього, то б не вижив стільки місяців у диких лісах з драконами.

 Віддаляється від мого вуха і я полегшено зітхаю.

- Так, д-дійсно... Але т-тоді коли т-ти хотів поцілувати мене...

 ОЙ, УСВІДОМИЛА, ЩО СКАЗАЛА ЦЕ ВСЛУХ І ПОЧЕРВОНІЛА.

- А-ха-х, ну чого замовкла? Продовжуй своє речення - задоволено ухмильнувся, проводячи пальцем грайливо по краях того бокалу з отрутою.

 Як він може бути таким спокійним, знаючи що його хотіли щойно отруїти?!? Для нього це що буденність?!?

- Ну і... К-коротше, п-перед тим я-як зро-зробити це зі мн-мною, ти точно не д-дивився в бік на Вікторію, тож я-як зміг-...

- Кажу ж, сталева уважність) Усім може здаватися, що я кудись не дивлюся, але насправді я краєм ока буваю абсолютно всюди - знову ухмиляється.

- Ого... - захоплено видала.

- Вау!

- М?

- Це твоє перше слово і речення, яке ти видала повністю без заїкання до мене)

- А?

 Знову трохи зніяковіла...

 Дивно, я навіть "ого" говорила з заїканням, а тут вперше змогла без?!

 Як?!!

- А-ха-х, бачу сама здивована)

- Ехех...

 Він чомусь дивно розглядав моє лице, а потім підняв руку і погладив мене по голові.

- А ц-це за що?

- В сенсі? А хіба мені потрібен привід щоб доторкнутися до моєї нареченої?)

- Ох...

- А-ха-х, ну якщо тобі потрібен привід, то це за те, що захотіла врятувати мене. Молодчинка. Моя рятівниця - м'яко всміхається поки ще гладить по голові і я сама й не помічаю як... Хіхікнула?!

 Бо дивно було чути від такого здоровенного та сильного чоловіка, що я його захистила чи врятувала, хоч і жартома, а все одно дивно...

- Щ-що? - запитую коли Бруно дивно дивився на мене щойно я хіхікнула.

 Аж рука його зупинилась на моїй голові.

- Смійся так частіше - раптом каже і просто обертається від мене, прикривши пів свого лиця та щось набирав у тарілку.

 ЩО?! Ну і що це було?!! Він... Що почервонів?!?

 Намагаюся трохи підійматися над стільцем своїм щоб розгледіти його лице з іншої сторони.

 Ох... Правда... Почервонів трохи...

- А?! Хей, їж собі і не дивись на мене поки! - раптом видає немов якийсь малий і я мимовільно знову хіхікаю.

 Я не пригадую щоб мені дійсно хотілось видавати таку емоцію щиро раніше...

- Хей, ну ви подивіться на неї! Ще й сміється з мене? - гнівно, але більш смішливо каже, досі закриваючи півлиця.

- А-ха-х, н-ну, ти ж сам ска-сказав м-мені р-робити так частіше)

- Будь ласка нікому більше не показуй таку себе... - раптом тихо бурмоче крізь свою руку на лиці.

- А?

- Щоб не посміхалась так до всіх підряд, добре? Тільки до мене...

- Д-добре...

 Йому що так сильно сподобалось?

 Раптом його рука сама потягнулась за тим же бокалом.

 ЩО ВІН ТВОРИТЬ?!

- Н-не піднось д-до г-губ! - в паніці зашепотіла, сіпаючи його багато за одяг під столом і не одразу усвідомила, що наблизилась надто близько до його лиця...

 Почервоніла...

- Що?

- Т-ти с-сам з-знаєш що! - віддаляюсь лицем.

- Спокійно, я просто зроблю вигляд, що випив усе.

- Але д-для ч-чого?

- Щоб Вікторія та твій батько думали, що все йде за їх планом.

 Згадала як вона говорила, що "Бруно здохне в поході". Мабуть тому, що мав випити цю гидоту...

- Бруно, чому ви не п'єте наше фірменне вино? Дуже рекомендую! - раптом заявляє Вікторія.

- Так, це й роблю зараз - доброзичливо всміхається та підносить таки той келих до своїх губ.

 Коли вона ображала мене, то мені було сумно, але я не могла нічого зробити, а коли його...

 Я вперше відчула злість до неї!!!

 Стиснула кулаки під столом, поки дивилась то на неї, то на нього, коли він робив вигляд, що ковтає.

- Відволічи свою сестричку - раптом шепоче мені знову на вухо.

- Щ-що?!! Ч-чому я?!

- Бо вона твоя сестра!

- Але...

- Давай, я вірю, що ти зможеш!

 Ну ще б кого попросив?! Що я можу?!!

- Ох... Кхем - кашляю - Ві-Вікторіє!

- Що таке, Анж-Анжеліко? - спеціально дражнила мене, вимовивши заїкливо моє ім'я.

- А т-ти можеш б-будь ласка ще... Принести мені в-вино?

- В сенсі? Тобі? Для чого? - фиркає, а всі на неї дивляться зкоса з осудом, бо проявляє публічно неповагу до нареченої на її ж святкуванні.

 Вона розгубилася та, зніяковівши, встала

- Добре, буде тобі вино!

 Вийшла на кухню. Я тому і попросила, бо забачила, що вино скінчилось в усіх кувшинах на столі, тож їй дійсно доведеться вийти.

- Ммм, бач яка ти в нас молодчинка?) А казала, що ніц не зможеш - всміхається та раптом запихає руку з бокалом під стіл.

 Галас людей був сильним тож ніхто не почув звук струменя вина, що льється під столом.

- Т-ти думаєш сп-спрацює?

- Так, бо якщо хтось спитає про цю калюжу я скажу, що це ти п'яненька випадково пролила)

- Щ-що?!! Хе-е-ей!

- А-ха-х, а хочеш щоб я таки випив це? Ну добре, кришталику - раптом дістає келих з маленькою часткою того вина, яка ще залишилась та хоче випити.

- Н-ні!!! - хапаю його за руки.

- Вах-вах-вах, а моя дружина дійсно так хвилюється та турбується про свого чоловіка - задоволено ухмиляється.

- Я... Н-ну... Ах...

 Ніяковію знову і раптом бачу як Вікторія заходить.

 Ми швидко з ним повертаємось у звичне положення, а я забираю свої руки від нього через той келих.

 Він поставив свій, тепер уже порожній бокал, на місце біля тарілки.

- Ох, ви були праві, Вікторіє, смак у нього просто неймовірний! - усміхається до неї, а вона заглядає в його келих, після чого дуже виразно починає посміхатися з радістю...

 Ставить повний кувшин з вином не лише мені, а й йому знову.

- Пам'ятай мою доброту до тебе, сестро - раптом каже мені чомусь та відходить.

 Ну, так, налила мені вино і це вже неймовірний жест добра...

- Бу-будеш його пити? - питаю.

- Пф-ф-ф, звичайно, що НІ. Невідомо яке тепер травануте, а яке ні, а-ха-х!

- Ч-чому тобі т-так с-смішно?

- Бо я п'яний.

- Але т-ти ж н-не пив н-ні краплі!

- Але я дивився на тебе вже надто довго... Ах, сп'яніти кожен може від твоєї вроди, Анджеліко - заворожено каже, дивлячись в мої очі і я відчуваю як у мене виникає сильний жар в тілі.

 Що це?!! Це як вчила Вікторія "флірт"?!! Зі мною дійсно зараз вперше фліртують?!!

- Д-д-дякую... - відвертаю очі.

 Хоч я й не повірила, що він сказав це щиро, але все одно було аж до болю приємно!

...

 Через деякий час всі вже були занадто п'яні або сонні і тому поступово почали розходитись.

 Раптом я відчула як він ніжно поклав свою руку на моє коліно поверх сукні під столом.

 Трохи здригнулась.

- Навіть коли я доторкаюсь ніжно, ти все одно жахаєшся... Анджеліко, я настільки гидкий тобі? - несподівано питає серйозно.

- Н-ні!!!

- Тоді що, м?

- Я...

- Ну все, ми вкрадемо у вас її тимчасово - раптом підбігають мої служниці до нас коли всі вже майже розійшлися - Самі розумієте, потрібно підготувати її, пане Камільє.

 ПІДГОТУВАТИ?!! ДО ЧОГО?!

- Добре, тільки дивіться мені! Хто з вас буде ображати мою дружину - буде забраний зі мною в похід як наживка для драконів.

 Вони жахнулися, бо він був рішучий та серйозний.

 Ах... Чомусь мені починає подобатися коли Бруно називає мене дружиною.

 Служниці вивели мене з великого залу зі столами.

 СТОП! ЗА ГОЛОВНЕ ТО Я ЗАБУЛА! Вже ж ніч! Значить підготувати мене мають до "того самого"?!!

 У мене можливо відбудеться з ним перша ніч прямо зараз... Але чомусь тепер від однієї думки про це мене не трясе... Ніщо не тремтить...

 Як дивно! Чому?!! 

 Вслід глянула на нього здалеку. Він помахав мені рукою як звичайна людина і я мимовільно зробила теж саме, зупинившись. Ноги не хотіли вже виходити з цього залу, а очі завмерли на ньому.

 Він чомусь дивно всміхнувся, побачивши, що я не йду...

- Пані? - перепитує одна зі служниць, показуючи рукою на вихід.

- А? Т-так, вже йду!

 Йокалимене, одна з них, що дійсно назвала мене "пані" вперше?!! Але... Але це неправильно... Я ж не заслужила цього, бо не мала поведінки істиної герцогині та міледі як говорив батько!

 Але... На думку Бруно, виходить, заслужила - подумала і посмішка в перемішку зі щасливою сльозою вискочила на моєму лиці коли я виходила.

 Ух... Що зі мною? Що за дивне відчуття всередині мене?