Раді Вас бачити!

Я - Бруно Камільє.

 Той, хто ще бувши малим 16-літнім хлопчаком втратив геть усе... Дім, батьків, сестру... І все це завдяки...

 ЗАВДЯКИ АЛЬБЕНО МОНЕ!

 Я ненавидів цього тирана з самого дитинства та обіцяв собі, що колись виросту у всіх сенсах цього слова! І скільки б я не втратив, кого б не втратив - в кінцевому результаті я поверну собі усе що по праву належало мені!

 "Моне пошкодує про це! ВІН та вся його сім'я постраждає так само як моя!" - думав я до того моменту, як побачив його старшу доньку...

...

- Бруно, тобі ось листа передали! - волає один з лицарів під час чергового походу.

 Мій кінь ледь не стукнувся з його.

- Вйо, полегше, Мальміре! У нас запасних конячок нема! - спиняю свого, тягнувши за мотузки, поки сидів на ньому - До чого такий ґвалт влаштував?!

- Та ти ледь нас усіх не збив! - гнівно сичать на нього й інші лицарі на конях.

- Ви-вибачте - він був наймолодшим серед нас і часто сором'язливим - Щойно я просто побачився з одним лучником на коні, який сказав, що мав передати нашому командиру якогось важливого листа, але вітер зірвав його і я ледь зловив, а там...

- Ти читав мого листа?!! 

- В-вибачте, командир! Кажу ж це випадковість... Але там таке, що вам потрібно знати вже!

- Ох-х-х, давай уже його сюди!

 Вириваю в нього підходячи на коні.

 Читаю, читаю, читаю...

 Вчитуюсь аж щоб зрозуміти чи така нахабність взагалі реальна чи мені це вже сниться!

- Ого... Бруно, що ж там такого, що ти став аж таким злим?! - питає один з них, а я рву на тисячу дрібних шматків того драного листа.

- СВОЛОТА! ПІСЛЯ ВСЬОГО, ЩО ЗРОБИВ У НЬОГО ЩЕ СТАЛО ДУХУ ШАНТАЖУВАТИ МЕНЕ! - заревів на весь ліс так, що всі мої помітно злякалися.

 Не думав, що навіть вони інколи можуть побоюватись мене...

- Що там, командир?!!

- Йдіть далі без мене, а я вас дожену! Нехай Доньє виведе вас з лісу - ледве стримуюся щоб не залаятися знову та просто жену свого коня кудись у хащі.

 Треба побути на самоті та переварити те, що я щойно прочитав...

...

- Ти ж бачив той лист тоді?

- Так...

- То скажи, що там було?

- Ні за що! Командир мене тоді вижене зі строю назавжди! А мене ніхто не захотів приймати як новенького... Окрім нього.

- Ми йому не скажемо! Говори! Давно вже я не бачив його таким розлюченим та оскаженілим... Можливо Моне видав якийсь закон, що знову буде ущімляти права лицарів! Ми маємо право знати про це!

- Т-там все стосувалося лише нашого командира Камільє...

- Справді?

- Угу... Його донька має вийти за нього прямо сьогодні...

- ЩО?!!

- Жабу мені в рот, ЩО?!

- Та він вже взагалі кукухою на старості літ з'їхав з глузду чи що?!!

- Тепер зрозуміло чому Бруно так взбісився...

- Але ж це не примусово?!

...

- ТРЯСЦЯ! АГХ! А ЩОБ ТЕБЕ, МОНЕ! - розрізував мечем дерева та кущі від гніву.

"Вітаю тебе, Бруно Камільє, спішу повідомити радісну новину - завтра ти маєш одружитися на моїй доньці! І перед тим як ти здивуєшся та встигнеш розірвати цього листа, знай, що якщо ти не підеш на цей шлюб - тобі на віки буде заборонено з'являтися на землях Ґамільтона. Чекаю тебе з дороги. Знаю, що твій похід уже підійшов до кінця!"

 АГХ, ТА ЯКИЙ ЖЕ ВІН #@$%! Безсоромний старий! Погрожує тим, що я по факту більше ніколи не зможу бути лицарем, а без цього і на хліб ніяк не заробиш! Навіть на воду! Без дозволю входу до його земель мені немає що робити...

 Лицарство після смерті батьків стало для мене усім! Це був єдиний засіб, який допоміг мені вирости до герцога, але навіть зараз я поки ще не такий могутній, як та тварюка!

 Повірити не можу, що я не стану чинити опір своєму ворогу в такій ситуації і слухняно складу лапки та поїду зараз же з походу до нього наче слухняний пес!!!

 Ненавиджу...

 Колись ти захлинешся у крові всіх моїх рідних яких убив, Моне!

 Я ще довго не міг прийти до тями... Почував себе знову таким слабким як в дитинстві...

 Повірити не можу! Мене бояться геть усі лицарі та злодії! Навіть самі дракони! Всі поважають мене та ніхто навіть не осмілюється викликати на дуель! Я відомий герой в очах народу! Про мої походи уже навіть почали складати легенди!

 І не те щоб та слава затьмарила мені очі, але... Я забув найголовніше! Забув з чого все це починалося і для чого! Головна ж ціль була не просто розбагатіти та стати відомим лицарем - а стати могутнішим за тирана Моне щоб була можливість помститися!

 І зараз моє ламке становище тільки дало мені зрозуміти, що по факту я мабуть і не добився нічого... Ні, НІЧОГО! Якщо НЕ можу досі чинити йому опір, то все, що я маю - це нічого!!!

 Кулак посинів від того, що бив ним по дереву.

- Ах-х-х... За що?! - кричу в небо - Гсоподи за що мені це?!! За що я маю одружитися на доньці свого ворога?!? Вона ж буже потішатися з мене та мого становища... Вона виявиться розбещеною бісячою герцогинею, в очі якої мені буде навіть гидко глянути...

- Кожен раз коли ми кричимо "Господи за що?" Та намагаємося протистояти і опиратися тому, що підготував для нас Бог - завжди стає тільки ще гірше. Чинити лише по власній волі завжди - веде до неминучої загибелі.

- Хто тут?!! - різко оголяю меча та хапаю коня, готуючись застрибнути на нього в будь-яку мить.

 Оглядаюся по сторонам. Густі зелені хащі. Дерева. Кущі. Тиша. Нікого нема...

- Хто це сказав?! Ану виходь негайно! Я - найсильніший лицар всіх семи земель нашого краю!

 Прислухаюся і відчуваю що хтось підкрадається ззаді. Повільно направляю меч за спину, роблячи вигляд ніби потягуюсь.

 Ну давай, хах, нападай! Буде видовище!

 Та раптом взмахнув довгим гострим мечем, різко зіскочивши назад, як з-за кущів висунулась чиясь стара та немічна рука, що зсохлася.

 Я втратив пильність. Розслабився і та рука різко схопила мій меч та вирвавши жбурнула його так, що він лезом встряг у корі дерева неподалік.

- Що за...?! Хто ви?!!

 До мене нарешті виходить з кущів той "хитрець". Я з подивом розглядаю старого та немічного монаха. На ньому був чорний капішон з різними надписами зі Святого Писання.

- Я той, хто просто гуляв поруч - м'яко усміхається старий та знімає капішон.

- Вас... Я так розумію вас підіслав Моне щоб переконати мене в цьому шлюбі? Пхах, знає, що я людина віруюча і вирішив так надавити на мене чи що? Тоді це ще більш безсоромно та низько з його боку!

- Бруно-... - раптом заговорив до мене та я перебиваю старця.

- Ой, і навіть не смійте мені заливати щось про те, що це все "Воля Божа"! Я не вірю, що Бог би хотів щоб я одружився на такій, як вона!

- Але ж ти навіть не знаєш її Бруно - лагідно продовжує - До того ж мене підіслав не її батько.

- А хто ж тоді?

- Кажу, я просто прогулювався тут і раптом чую як якийсь сильний лицар гнівається, руйнуючи природу - вказує на скалічене мною дерево.

- Ну... Погарячився трохи... Але вам мене не зрозуміти! Бо я-...

- Бо ти стільки всього пережив? - перебиває мене раптом - Хех, Бруно, ти думаєш, що твоя доля та сенс життя це вбити Моне?

- Зві... Звідки ви знаєте?!

- Це точно твоя доля чи хтось тобі її нав'язує? Задумайся про це.

- Я не просив повчань і зізнайтесь, ви стежили за мною в цьому поході?!

- Ні, кажу, прогулювався.

- Цим лісом небезпечно просто "прогулюватися" самому, бо він кишить драконами і про це знає геть усе мирне населення!

- Дракони? Хм, як дивно... Знаєш, я живу тут уже 30 років і не бачив ні одного - простодушно заявляє, всміхаючись.

- ЩО? Та ви мабуть смієтесь зараз! Через небезпеку драконів усі сім континентів зупинили свої війни та почали заохочувати всіх чоловіків ставати лицарями за великі земельні винагороди!

- А я й не знав, що все вже так змінилось в нашому світі...

- Ви що дійсно не виходили з лісу всі ці 30 років?

- Так і знаєш чому?

- Чому?

- Бо так наказали мені зробили настоятелі мого монастиря.

- Все ясно, у вас таке завдання для смирення... Але це вже занадто, вони вас відправили на смерть сюди одного. У вас же навіть немає зброї, чи не так?

- Ні, але як бачиш я живий та неушкодженний і досі після 30 років життя під відкритим небом, а все тому, що я згодився виконати те, що мені сказали. Нам часто може здаватися, що воля інших, вказана нам - це лише воля сліпих людей, які не можуть вершити наші долі, і якщо ти так думаєш, то, звісно, правий. Наші долі вершить лише Бог, але через людей.

- То що тепер скажете всіх людей слухати?

- Ні, потрібно розрізняти коли це до добра, а коли до зла і робити висновки чи слухатись, чи ні.

- Ну що ж, тоді я зробив висновок, що це мені не до добра! Цього шлюбу не буде! Навіть якщо я залишусь ні з чим, а все одно не згоджусь на це!

- Якщо діло, яке хочуть так раптово вибрати ЗА ТЕБЕ, а особливо якщо шлюб - то це не випадковість. Не просто людьське бажання зі сторони Моне.

- Зачекайте, якщо ви тут уже 30 років, то чи точно знаєте, хто такий Моне?

- Я знаю все те, що необхідно для поради тобі. Ступай далі, Бруно Камільє - раптом відриває мій меч від дерева, який сам же і жбурнув раніше з такою силою.

 А як для старого він надто сильний... Підняти мій меч може далеко не кожен, бо він виготовлений з особливого рідкісного металу, що не зможе сплавитися від вогню жодного дракона.

- Всі ви думаєте, що силу дають лише фізична праця над собою, але це не так - сказав той немов би прочитавши мої думки про здивування - Я можу бути сильним як ти, якщо того вимагатимуть обставини.

- Ще раз питаю... Хто ви?!

- Ступай до неї, і дізнаєшся, Бруно.

- До кого?!

- До доньки Моне - Анджеліки.

- Вас точно підіслав її батько!

- Думай, що хочеш - розвертається раптом та йде коли вже подав мені мій меч - Запам'ятай, що в світі ніколи нічого не стається випадково. Навіть якщо пан Моне не з хороших побуджень влаштовує цей шлюб - Ти все одно піди - якось так тепло всміхається мені той старець, що чомусь викликає довіру...

- Але...

- Якщо послухаєшся, то залишешся неушкодженим так само як і я, який за всі ці 30 років не бачив ще жодного дракона хоч і живу у їх лігві по суті. Смирення - це ключ до всього. Воно дає вихід з будь-яких життєвих ситуацій.

- По... Почекайте! - окликаю його коли він уже майже зник вдалечині за кущами.

- Я маю йти.

- Заждіть! - біжу за ним, сівши на коня, бо лише зараз усвідомив, що цей старий ходить так швидко... Він уже в 15 метрах від мене!

- Я не потрібен тобі, щоб зрозуміти, що робити далі, не шукай мене.

- Почекайте! Благаю, ви щось знаєте, спиніться!

 Я чую його голос, але вже не бачу. Він десь за кущами собі так спокійно та безтурботно продовжує йти далі, повністю зникнувши з мого поля зору.

- Щойно побачиш її - не дивись на неї як на доньку ворога, а як на звичайну людину і тоді ти зможеш побачити в ній те, чого все життя прагнула знайти твоя душа насправді більше за помсту, а покарати Моне - це не твоя доля, змирись.

- ЩО?!!

 Намагаюся знайти його вухами поки він говорив, але все безнадійно! Трясця, та що ж це за швидкий старець, що навіть на моєму швидкому коні його не можливо знайти хоч він по відчуттю так близько був!

- Ви ще тут?!!

 Мовчить...

- Скажіть, благаю, що ви ще знаєте?! І якщо не я його маю покарати, то хто?!!

 Досі мовчить.

- Агов?!! 

 Раптом подув сильний протяжний вітер, що немовби вів мене у сторону великого помістя Моне.

 Повірити не можу...

 Мене дійсно щось веде туди? Якась сила... Що це таке? Не знаю, але тепер з'явилось бажання побачити її.

 Я дійсно зроблю це?

 Ох, ну добре, старче, це буде на твоїй відповідальності якщо все, що ти сказав було повною маячнею, то я все ж знайду тебе потім! Весь ліс прочищу, але знайду!

 Поскакав на своєму чорному коні до того заможного помістя, що розміром був як три моїх землі Орумпа.

 НЕ ЗАБУВАЙТЕ ДОДАВАТИ КНИГУ В БІБЛІОТЕКУ, ІНАКШЕ НЕ ЗНАТИМЕТЕ КОЛИ ВИЙДЕ ПРОДОВЖЕННЯ. Та й мені мотивація непогана писати проду швидше, якщо в бібліотеці я бачитиму, що вас стає більше)