Спочатку:
На сторінку книги
— Зараз прийде Марта, — сказав я. — Вона принесе одяг і допоможе розібратися зі всім. Снідати зможете тут або в їдальні, як вам буде зручніше.
— А потім?
— Потім продовжимо розмову.
— Знову про заручини?
— Зокрема й про них.
— Я вже чітко окреслила свою позицію і тому, що я не ваша наречена.
— Я вас почув.
— І?
— І не бачу сенсу товкти воду в ступі, доки ми не розберемося, що саме з вами сталося.
За дверима пролунав важкий, виснажливий видих.
— Як же я терпіти не можу занадто розумних чоловіків.
— Це суттєво звужує коло вашого спілкування.
— Не хвилюйтеся, ви в ньому в лідерах, ще й з відривом.
Цього разу стриматися не вдалося і я хмикнув, а у відповідь почулося обурене жіноче фиркання. Я зробив крок назад від одвірка.
— Марта підніметься за хвилину. Я буду в кабінеті, а якщо вам знадобиться допомога, то скористайтеся дзвіночком біля ліжка.
— А якщо я надумаю втекти?
— Не рекомендую вам цього робити, ви ще не відновилися.
— Ви мене неймовірно дратуєте.
— Мені про це вже неодноразово говорили.
— Щиро співчуваю тим людям.
— Дякую. Обов'язково передам їм ваші співчуття, щойно вони повернуться з відпустки.
Послухавши, як вона крокує, скоріше за все в сторону ліжка, я зробив кілька кроків убік і рушив геть коридором.
Марта вже чекала біля підніжжя сходів, тримаючи в руках легку тацю, помітивши мене, вона одразу випросталася.
— Пане Морвене?
— Пані Еліана отямилася. Надіюсь, їй стане краще після того, як вона поїсть. Занеси щось легке, щоб не навантажувати шлунок, гарячий чай і воду.
— Звісно, пане.
— Також підбери для неї щось комфортне, ніяких парадних суконь, а простий одяг, у якому зручно рухатися.
Служниця кивнула, але з місця не зрушила.
— Щось не так?
— Вона… — жінка застережливо підбирала формулювання. — Вона справді нічого не пам'ятає?
— Виглядає на те.
— Навіть вас?
— Навіть мене.
Марта помітно зблідла, але я не збирався її дорікати. У маєтку всі чудово знали про наші заручини. За кілька місяців мало відбутися офіційне оголошення та заручний бенкет, а до того Еліана вже неодноразово гостювала в Морвенів. Наші родини спланували цей союз задовго до того, як ми почали обговорювати його вдвох.
Для Марти було абсолютно природно сприймати мене як нареченого пані Вальмонт, проте для Еліани на даний момент — ні.
— Навіть не намагайся розпитувати її про вчорашній вечір, — додав я. — І головне — не тисни на неї спогадами, яких у неї немає.
— А якщо вона сама почне питати?..
— Відповідай лише на те, у чому впевнена на сто відсотків, а не знаєш — так і кажи.
Марта здивовано підвела очі, але погодилася зі мною.
— Слухаю, пане.
— І ще одне. Не залишай її надовго саму, якщо відчуєш, що їй зле, але й не стій над душею — їй потрібен спокій, а не нагляд тюремника.
— Зрозуміло.
Я вже збирався йти, як служниця тихо додала:
— Перепрошую... А раптом вона взагалі відмовиться мене бачити?
Я затримав на ній погляд.
— Тоді повідомиш мені, я з нею поговорю або просто чекатиму, доки вона передумає. Давай не будемо загадувати наперед.
Це був єдиний розумний вихід із ситуації і, судячи з виразу очей Марти, вона це чудово розуміла.
