Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
========== 41 ==========
Від слуг я дізналася, що до палацу щогодини прибувають тисячі солдатів і магів. Імператор закликає всіх. Підготовка йшла колосальна. Ніколи не думала, що опинюся в центрі таких подій.
Прочекала Антеля цілий день, але навіть уночі він не з'являвся. Я не знала, чим зайняти себе, щоб, переживаючи, не ходити з вугла у вугол.
Другий день, даний нам королем, добігав кінця, від вартових, що тепер стояли біля дверей у наші з Антелем покої, я дізналася, що частина воїнів з магами вже пішла на кордон, основний склад чекав розпорядження імператора.
Антель з'явився на порозі нашої кімнати, коли сідало сонце. Я мовчки стояла біля вікна і вражено витріщалася на таку величезну кількість людей.
Обернувшись, побачила напружену фігуру свого чоловіка, він був одягнений у суворий біло-блакитний костюм, з високим стоячим коміром. Не перестаю захоплюватися цим красивим і владним чоловіком, тільки от погляд його мені не подобається.
- Ти викликала лікаря? Тобі було погано? - одразу ж звучить запитання, хоча я очікувала почути не це
- Ні, просто останнім часом моя магія не стабільна, - повністю повернулася до Антеля, а чоловік повільними кроками почав підходити до мене, а я зараз не хотіла перейматися моєю проблемою, тим паче, що лікар сказав, що загроза моєму здоров'ю відсутня, а отже, магія льоду почекає. Це не те, що я хочу з'ясовувати напередодні такої важливої битви.
- Після того, як ти повернулася від ровена, в тобі щось змінилося, твої магічні потоки справді стрибають, мене турбує твій стан, у нас навіть немає часу поговорити, а я хочу знати, що з тобою там сталося, чому я застав тебе в тому стані. Адже я знаю, що ти зазнала багато болю... - згадавши про пережите, я здригнулася, і навіть дивувалася тоді, як взагалі примудрилася вижити.
- Антель! - я підняла на нього свої заплакані очі, адже навіть не помітила, як очі почали сльозитися. Я розхвилювалася перш, ніж встигла це озвучити чоловікові, - може можна якось уникнути цієї війни? Якщо з тобою щось трапиться... - я хотіла сказати, що цього не переживу, але Антель перебив мене, змусивши замовкнути, поклав палець на мої вуста, потім притягнув до свого обличчя за підборіддя, наші вуста знаходилися на одному рівні...
- Давай не будемо про це, нічого вже не змінити!
- Але...
- Усе буде добре, чи ти думаєш мене так легко можна вбити? - усміхнувся чоловік
- Ні, але я боюся за тебе, я не хочу, щоб гинули люди...
- Мені приємно, що ти переживаєш за мене, Нінель. Але ж ти не забула, що я найсильніший маг в імперії?
- Ан...
- Тсс, - Антель знову торкнувся моїх вуст пальцем, змусивши замовкнути, потім повільно схилився до моїх вуст і ніжно поцілував. Я одразу потягнулася назустріч і відповіла на такий бажаний і ніжний поцілунок. Антель був ласкавий зі мною, цілував, засмоктував, кружляв нашими язиками, а я немов хмеліла від почуттів, що нахлинули. Імператор пригорнув мене до себе, буквально втиснув у своє тіло, щоб я відчула, наскільки велике його бажання.
Руки Антеля міцно обійняли мене і поцілунок з ніжного перетворився на пристрасний. А ще за якийсь час, коли руки Антеля забралися до мене вже під сукню, контактуючи з моєю шкірою, він різко відпустив мене і відійшов.
- О, Неллі, твої поцілунки запаморочують мені голову, нам не можна залишатися наодинці, якщо продовжити розпочате не зможемо. Але мені пора, я не міг піти, не побачивши тебе. - Антель відступив від мене ще далі, а мені раптом стало так самотньо і страшно, що він зараз піде і з ним щось трапиться.
- І знай, я не віддам тебе нікому! - Антель уже розвернувся і почав іти до дверей.
- Я піду з тобою! - почуття тривоги стало турбувати мене, я хотіла допомогти, бути поруч.
- Виключено! Моя імператриця чекатиме на мене вдома, я принесу тобі перемогу і нарешті покладу край правлінню короля Тірея. - Антель зупинився за кілька кроків біля дверей, ми мовчки дивилися в очі одне одному, ніби без слів розповідаючи про почуття. Я бачила це в його очах, у цих красивих небесних озерах, що з таким же трепетом дивилися на мене. Антель перший перервав наш зоровий контакт і знову продовжив свій шлях, коли він майже переступив поріг кімнати я знову його гукнула
- Антель,- імператор завмер на місці, але до мене більше не повернувся
- Я кохаю тебе! - сказала те, що відчувала, боялася, що не встигну сказати, і хотіла, щоб він це знав.
Антель після моїх слів так і залишився стояти на одному місці якийсь час, але повертатися і після мого зізнання не став, пішов...
І я залишилася одна, мовчки дивлячись у вікно, пускала беззвучно сльози і дивилася, як величезна армія імперії залишає палац.
