Раді Вас бачити!

========== ЕПІЛОГ ==========

З тієї самої ночі минуло вже пів року. Наші з Антелем стосунки були просто приголомшливими, я закохувалася в чоловіка дедалі більше й більше, і, звісно ж, відчувала взаємні почуття з його боку - ось тобі й переваги, так тонко відчувати одне одного.

Я була як ніколи щаслива.

Асентель ріс міцним і здоровим малюком. Його магічний потенціал зростав день у день. І ми з Антелем розуміли, що він буде набагато сильнішим за свого батька, саме тому потрібно з самого дитинства постаратися вкластися в його виховання максимально. Він буде, так само як і його батько, найсильнішим магом в імперії, більше не беруся сказати, щоб не наврочити. І це знання трохи лякає. Я як будь-яка мати, хотіла б виростити гідного сина з правильним розумінням, що добре, а що погано. Благо, я не одна в цій справі. На Антеля чекає важка робота, але я бачу, що він готовий. Уже зараз, коли малюк мало що розуміє, він розповідає йому про магію, а Асентель так дивиться на батька, ніби справді розуміє все, що той каже.

За минулі півроку Антель знову взяв на себе кермо влади імперією, але тепер нарешті довірився повністю Остелю і Фантарілелю. На цих двох він переклав добру частину повноважень, і тепер у імператора з'явилося набагато більше вільного часу для сина і коханої дружини, тобто для мене!

Час настільки швидкоплинний, що я навіть не встигла озирнутися, як Асентелю виповнилося п'ять.

Фантерілель одружився зі своєю скалкою. Дівчину звуть Соль. І зовсім недавно мій найкращий друг зізнався мені, що скоро стане батьком. Це була чудова новина, їм уже давно пора.

З дорослішанням сина в мене з'явилося більше вільного часу, бо Антель періодично забирав малюка на перші в його житті тренування, ознайомлення з його магією, бо малюк багато бешкетував, мимоволі відпускаючи свою магію в моменти образи. Потрібно було йому пояснювати, що його магія може нашкодити, коли він зовсім цього не хоче, просто його потенціал настільки величезний, що його навчанням потрібно займатися вже зараз.

Мати-імператриця повністю відійшла від справ, її жіноче серце відтануло, коли вона ближче познайомилася з онуком, хоч Антель і розповів їй усю правду про той день, коли загинув імператор, жінка однаково продовжувала мене люто ненавидіти, бо вже звикла вважати мене вбивцею чоловіка. Згодом вона навіть почала нормально зі мною спілкуватися, хоч я і підозрюю, що робила вона це винятково заради сина і заради онука.

Я продовжувала брати участь у житті палацу та імперії, дедалі частіше переміщалася порталами у віддалені міста імперії, де на мене зовсім не чекали, та й влада була хитка. Я допомагала людям, чим могла. І розуміла, що імперія настільки велика, що роботи мені вистачить на все життя. Але я лише рада цьому, тому що ще в дитинстві я хотіла допомагати людям. І зараз у мене всі можливості для цього є.

Для повного щастя мені не вистачало лише доньки, про яку я думаю все частіше. Мене стало турбувати, що моя родова магія зовсім причаїлася і ніяк не дає про себе знати.

Я хочу поділитися своїми переживаннями з чоловіком, але Антель, як зазвичай вечорами, не дає сказати мені й слова. Затикає мені рот поцілунком і пристрастю, що нахлинула, мене зносить на ліжко.

Після двох годин занять коханням я змушую себе не заснути, адже Антель пристрасний коханець і вимотує мене настільки, що я засинаю буквально одразу, щойно відчуваю під своєю головою його голі груди.

- Ан?

- Так, кохана!

- Мені потрібно тобі дещо сказати, я так більше не можу, розумієш? Мене гризе одна проблема... моя родова магія... я так сподівалася... я думала, що нам вдасться знову зародити життя, щоб я... але я не розумію, чому за п'ять років я не змогла завагітніти, адже ти такий пристрасний, ми кохаємо одне одного й... - Антель трохи відсунув мене і притиснув свій палець до моїх вуст, змусивши замовкнути.

- Я знаю, що ти хвилюєшся з цього приводу, кохана. А раніше в нас не виходило, бо ми були до цього не готові, Асентель займав увесь твій і мій час. Думаю, ти готова, тим паче, тобі нема чого хвилюватися! - Антель ласкаво мені посміхнувся і ніжно заслизнув своєю рукою вздовж тіла, залишаючи мурашки за собою, досі мені приємні й хвилюючі його дотики.

Зупинившись на моєму животі, він на хвилину заплющив очі, мабуть, намагаючись щось відчути, я ж сильно розхвилювалася.

Коли Антель розплющив очі, він одразу ж широко посміхнувся, і була ця посмішка такою багатообіцяючою, немов він хотів прибрати нею всі мої тривоги.

- Антелю... я не можу не хвилюватися... ти мовчиш... я...

- Тобі не можна хвилюватися.

- Але я хвилююся...

- Більше не потрібно, - Антель знову посміхнувся, подивився на мене таким ласкавим поглядом, що я не відразу зрозуміла його слова...

- Ан...я...

- Скоро ти знову станеш мамою.

КІНЕЦЬ.