Раді Вас бачити!

========== 60 ==========

- Задовбала вже всіх своєю сумною моською! Скільки можна? У мене, між іншим, теж майже брата не стало. Два місяці минуло! Два! Ти взагалі помітила, що округлилася з усіх боків, живіт, мабуть, свій величезний не помічаєш зовсім! - обурення Фаля я чула й раніше, тільки от раніше всі його слова ніби об стіну вдарялися, і мені ніби відлуння тільки доходило, а зараз ще набагато образливіше було. Не знаю, що мене зачепило в його словах, але це на мене подіяло. Я проморгалася і тепер втупилася на друга.

- Влаштувала тут крижаний палац, моя стихія ледь відігріває мене після того, як я до тебе прийду. Торчу тут по кілька годин, а ти як овоч! Про себе не турбуєшся, про мене, чи про імператора... але про дитину ти повинна думати, ти ж мати, врешті-решт! - продовжує Фаль свою гнівну промову, уже не сподіваючись на те, що я й цього разу якось зреагую.

- Фаль... - я прокашлялася і голос мій захрипів, ніби цілий рік не розмовляла

- Ну нарешті! Я вже думав, ти назовсім оселилася в депресивному царстві!

- Вважаєш, у мене немає на те причини?

- Я взагалі не це мав на увазі! Просто у твоєму становищі потрібно думати насамперед про дитину. Ти на повітря коли востаннє виходила? Дякую, хоч з'їдаєш усе, що приносять.

- Не бурчи! Я не бажаю сперечатися з тобою! - сама себе не впізнаю, який рівний і холодний тон почула у своєму голосі. Піднялася, і створила собі накидку з холодної магії. Гордо встала і попрямувала до дверей.

- Нічого собі! Убивчий спокій! І взагалі, куди це ти попрямувала? - наздогнав мене Фаль, і ми разом пішли вздовж коридорів палацу.

- Ти ж сам сказав, що мені потрібно більше гуляти, от я й іду в сад!

- Ти там більшу половину рослин знищила своїми щоденними заморозками. Багато хто не витримав такого ставлення до своїх ніжних персон і коли в черговий раз твій чоловік розморозив сад, то рослини просто зів'яли і до життя більше не повернулися.

- Треба ж, яка жалість. Не проблема. Ті, що пам'ятаю, відтворю з льоду. - Фаль різко зупинився, і мені довелося зробити те саме.

- Нумо подивися на мене! - зажадав друг, я невдоволено насупила брови й окинула його обуреним поглядом, я не розуміла, чим викликане його прохання.

- Та що з тобою таке? - мабуть, не знайшовши пояснень, так само насупився він.

- А що зі мною таке?  - не зрозуміла я, і оскільки Фаль довго мовчав, я відвернулася і продовжила свій шлях.

У якийсь момент у мені щось надломилося. Ванзеля не повернути, але на мені тепер величезна відповідальність, і найголовніша моя місія в материнстві. Скоро з'явиться малюк, і я не маю права більше бути слабкою. Легше відпустити цей біль, легше заморозити всі почуття. Щоб не відчувати, щоб не боліло серце і душа. Я довго просила свою новопридбану стихію, щоб вона заморозила мій біль, і схоже, зараз це сталося. Мені більше не боляче.  Я не хочу відчувати, і в мене це виходить. Я стану матір'ю і гідною імператрицею. Тепер я розумію Антеля. Коли нікого не кохаєш, усе в житті стає простим і зрозумілим. Так легше і простіше.

Оглядаючи побіжно спорожнілі клумби колись прекрасних квітів, я не маю жалю, лише відчуття неповноцінності картини. Змахом руки створюю чудові крижані творіння, вони здаються мені навіть красивішими за живі, бо ніколи не зів'януть, бо завжди будуть красивими, варто тільки мені захотіти.

І сад мені здається неправильним, занадто багато зеленого... Ще помах руки, і сад закутаний красивою сніговою ковдрою. Кругом краса, тиша і спокій. Таке мені до душі, таке мені подобається.

- Ти що накоїла? Поверни все назад! Ти знову в себе пішла чи що? - чую обурення друга, але мені все одно.

- Ні! Просто так красивіше, мені подобається, - я спокійна і задоволена

- Ти мене лякаєш, Сніжок!

- З чого б це?

- Я повідомлю твоєму чоловікові, що тобі стало легше, - Фаль мовчав якийсь час, потім просто вирішив залишити мене. Мені чомусь було все одно.

Погулявши садом, я знову вирушила у свої покої, де на мене вже чекав обід, яким я не нехтувала і з'їдала все.

Я чекала Антеля, але першим прийшов лікар. Я терпляче мовчала, коли він читав мої аури і невдоволено хмурився.

- Щось не так із малюком?

- Ні, Ваша Величність. З малюком усе гаразд. Навіть я б сказав, чудово. Адже він ще не народився, а вже має магічний резерв у сто разів більший за мій. Він істинний нащадок магів холодної стихії. Спадкоємець роду Антелей. Маленький Арі Азізель.

- Тоді що не так?

- Мене турбує Ваша власна аура магії льоду.

- І…? - мені що, кожне слово витягати потрібно?

- Дуже дивне магічне нашарування. І прибрати його я не можу. Потрібно буде повідомити про це Його Величності.

- Не варто!

- Але...

- Я сказала: ні! - мій голос став жорстким, - зі мною і дитиною все добре. Фізично і магічно все добре, гадаю, немає приводів для занепокоєння, а з магією льоду краще розбереться Антель, і я сама скажу чоловікові, якщо мене це буде турбувати.

- Як побажаєте, Ваша Величність! - Лікар більше не сперечався, поклонився і пішов. А я так і залишилася сидіти на ліжку, коли двері знову відчинилися, і в покої увійшов чоловік.

- Нінель! О, Нінель! - Антель присів поруч і міцно обійняв мене, потім ніжно торкнувся живота. Поштовх був йому привітанням.

- Мені стільки треба тобі сказати... - знову чую тремтіння в його голосі, що продовжує мене дивувати, раніше імператор не дозволяв емоціям прослизати навіть у голосі.

- Неллі! - Антель ніжно торкнувся мого обличчя і повернув його у свій бік, - Пробач мене! Пробач, чуєш! Я давно мав тобі сказати...

- Не варто! - перебила я чоловіка, - Якщо ти про свої походеньки, то я цього знати не хочу! Єдине, твоя зрада мені з Орілель була останньою! Я більше не потерплю такого зневажливого ставлення до мене, як до жінки. Ми можемо розлучитися, щойно я народжу тобі дитину, але поки ми в шлюбі, ти більше цього не зробиш! Інакше я зроблю погано тобі, Антель, дуже погано. І мені не потрібна магія твого роду, адже ти володієш нею досконально, у мене є магія роду Ровенів. Це дуже могутня магія, я знаю, де її джерело, і тому не раджу тобі злити мене.

- Що ти таке кажеш? Я не зраджував тебе, Неллі! Я б просто не зміг, у моєму житті тільки ти найважливіша жінка.

- Важлива, але не кохана, саме тому інша жінка цілком може бути.

- Орілель справді приходила до мене і пропонувала себе, але я покарав її за таку поведінку, я вислав її з імперії, я не торкався нікого крім тебе! Невже ти мені не віриш? Хіба я коли-небудь брехав тобі, моя імператрице? Я завжди говорив правду, нехай і неприємну, але я ніколи тебе не обманював. - я задумалася над його словами, і те, що він сказав, мало сенс. Чомусь зараз, із холодним розумом прийняти таку правду було легко. Я обміркувала його слова, згадала його ставлення і ті моменти, коли він говорив мені правду, ніколи не брехав, і я повірила. Навіть щось відчула там, де має бути серце, щось відгукнулося на його слова. Але я придушила в собі подібні пориви, хочу мати чистий розум.

- Ти мені віриш? - Антель узяв мене за руку, і цей жест був приємним. Знову почуття стали пробиватися, і я вирвала свою руку з його долонь.

- Вірю, - коротко відповіла і відвернулася. Знову втупилася у вікно, сніг і сніжинки, що я створила за вікном, тішили око.

- Нінель, подивися на мене! - Антель знову торкнувся мого обличчя і повернув собі увагу.

- Чому ти думаєш, що не кохана? Хоча не відповідай. У цьому є моя вина.

- Мені байдуже. Це стало для мене неважливим.

- Не кажи так! Я знаю, що винен перед тобою! Мені слід було давно з тобою поговорити! Пояснити, щоб ти знала, яка важлива для мене! Нінель! Я хочу говорити про це зараз, хочу, щоб ти знала і спробувала мене пробачити! - не знаю, що він хотів почути у відповідь, тому сказала те, що хотіла від нього.

- Я хочу із завтрашнього дня робити те, що зобов'язана робити імператриця. Я знаю, що зараз багато чим опікується твоя мати, але я не хвора і не розгублена. Я хочу бути гідною імператрицею. Тому я прошу тебе поговорити з матір'ю, адже я знаю, що стосунки між нами, м'яко кажучи, напружені. Я, звісно, можу й сама їй сказати про це, але подумала, що це маєш зробити ти!

- Ти зараз серйозно? Чи ти так сильно ображена на мене, що намагаєшся ігнорувати мої слова?

Я знову промовчала і відвернулася до вікна, Антель знову торкнувся моєї руки, тільки цього разу я побачила блакитне сяйво, я буквально під шкірою відчула присутність чоловіка. Захисна реакція спрацювала раніше, ніж я встигла подумати, руку Антеля із силою відкинуло, він сам відхилився.

- Що з твоєю аурою?