Раді Вас бачити!

У кінці вересня наша місія призупинилась через вимушені обставини. Попри очевидну загрозу з боку Дракули, потрібно було подбати і про сімейний бюджет, тож я повернулась до вчителювання, а Джонатан приділяв більше часу роботі. Ван Гельсінг разом із Квінсі Моррісом знешкоджували вампірів, ймовірно, створених Дракулою. Наш милий друг Артур зайнявся власними справами, яких у аристократів було чимало.

Однак ніхто не забував про небезпечного кровопивцю, який користався цим затишшям повною мірою.

— Ходімо, Вільхельмінно, — мовив він, проспівуючи моє ім'я.

Після кількох зустрічей із Дракулою я впевнилась у його здатності вільно розмовляти англійською без помітного акценту. Тож ця звичка розтягувати моє ім'я свідчила лише про його власні химерні вподобання.

Наші таємні зустрічі, які вампір уперто називав побаченнями, дали мені змогу краще зрозуміти ворога. Я вже знала, що він був володарем віддаленої Валахії, яка довгий час потерпала від османів. О, я помітила, як медові очі Дракули наливалися гордим блиском, коли він говорив про свою землю, про своє князівство. Не дивно, що він так зверхньо ставиться до інших людей. Королівська кров.

Загалом, його поведінка відповідала описам Джонатана: нарцисичне створіння із гострим розумом і любов'ю до інтелектуальних дискусій, особливо на тему філософії, історії чи мистецтва. І все це приправляється щедрою порцією специфічного гумору.

Зрештою мій страх поступився місцем відразі й роздратуванню, тож неуникні зустрічі вже не здавалися такими нестерпними. І навіть нічні видіння не лякали мене, а лише викликали досаду, яку відчуває кожен, коли несподівано стрічає бридкого знайомого й не має можливості непомітно перейти на інший бік вулиці.

А, коли я не могла стриматися й відпускала якісь саркастичні шпильки, кровопивця шкірився й зітхав: "trandafirul cu spini" — троянда з шипами. І я докладала всіх зусиль аби не думати про його симпатію й палкі слова, сказані в чайній. Я щиро радітиму компанії Дракули лише коли побачу його остаточно мертвим, а доти виконуватиму свою частину угоди.

— Коли ви так довго мовчите, Вільхельмінно, я починаю хвилюватися, — вампір повернувся до мене. Золотава засмага на його обличчі втратила свій яскравий відтінок, ніби змилась першими дощами. Довкола очей з'явилися дрібні зморшки й тіні втоми, що свідчили про сумлінне дотримання обітниці з боку Дракули. Цікаво, скільки він може протриматися без крові?

— Я зачарована вашою оповіддю, яку не смію переривати.

Вампір пирхнув у відповідь.

— Якби мене можна було вбити сарказмом, то я б уже був тисячу разів мертвий — принаймні стільки ущипок я від вас почув.

"Щиро сподіваюся, що на тисячу перший раз ти будеш остаточно мертвий", — подумала я, та вголос сказала зовсім інше:

— Чому ви обрали Велику Британію?

Чорні брови вигнулись у здивуванні.

— Причин багато, і перша з них — сприятливий клімат.

О так, це було очевидно. Вампіри ненавидять сонце, тож похмура погода Туманного Альбіону якраз відповідає їхній натурі.

— Не сумуєте за своєю Батьківщиною? — запитала я.

— Вільхельмінно, я щиро сподівався, що вам сподобається галерея картин, — Дракула вказав рукою на стіну полотен відомих митців. — Та, якщо вам цікавіше говорити про мене, пропоную вийти до парку. Свіже повітря благодатно впливає на самопочуття.

"На людське самопочуття, — подумки додала я: А тобі на руку сутінки, що дозволяють зняти темні окуляри".

У пізню вечірню пору парк сповнювався тишею й самотою. Поодинокі перехожі проминали нас із цікавими поглядами. О, уявляю який це має вигляд: молода дама та імпозантний джентельмен — і мушу зазначити, суворі екзотичні риси Дракули одразу привертали увагу. Це був вродливий статний чоловік. Привабливий, як усі вампіри.

Мені ставало не по собі від думки, що ми виглядаємо як закохана пара. Часом добре не мати багато знайомих, а то годі й уявити, як би я пояснювала іншим свої прогулянки з чарівним іноземцем. Для заміжньої жінки це ганьба.

Ми йшли мовчки, насолоджуючись тихим шумом вулиці, що порушувався уривками розмов і сміхом. Лиш коли вітер доніс розмірений спів церковних дзвонів, що сповіщали про початок служби, кровопивця зціпив зуби й почав завертати в інший бік. Гаряча долоня лягла мені на спину, без тиску, проте ніби стримуючи мене від втечі.

— Що сталося? — запитала я, хоча й так знала відповідь.

Дракула, опинившись достатньо далеко, щоб не чути дзвонів, сповільнив крок.

— Нічого страшного. Лише чергове нагадування про існування церкви. Чому б нам не поговорити про щось приємніше, наприклад про мистецтво?

О ні, я не дозволю тобі змінити тему. Хочеш мучити мене цими постійними зустрічами — ось тобі, приємне дозвілля.

— Як на мене, релігія — достатньо цікава тема, — почала я. — Всі ми — створіння Божі, всіх нас чекає його суд, де кожен дістане справедливу нагороду чи покарання.

Вампір похитав головою, чорні кучері затуляли його обличчя від мене.

— Вільхельмінно, ви — надто розумна жінка, щоб повторювати маячню за чванливими священниками.

— А що як я дійсно в це вірю?

— У що ви вірите? — Дракула різко спинився. Медові очі тепер пронизували мене запеклим поглядом. — У вищий суд? У справедливість? У те, що утримання від риби й м'яса по п'ятницях і щоденна молитва врятують вас від усіх бід? Якщо ви справді в це вірите, тоді поясніть мені, чому взяли кілок в руки замість того, щоб молитися й чекати чуда?

Попри хвилю гніву й незгоди, я не могла знайти жодного вагомого аргументу, щоб спростувати слова вампіра.

— Має бути щось святе для всіх нас. Інакше люди перетворяться на звірів, — зрештою мовила я.

— О Вільхельмінно, — Дракула засміявся. — Хочете я розповім вам про звірів?

Я бачив, як армії вирізали цілі міста, прикриваючись тим, що вбивають невірних, а це вже грішники — не люди. Можна катувати їх, грабувати, ґвалтувати...

Я бачив праведників, що на словах плекали свою святу віру, а, потім змінювали релігію ніби пару брудних рукавичок. І жодного з них не побив грім, не вразила нагла смерть.

Мені стрічалися люди благородні із душею настільки чистою, що це рай мав би дорівнятися до їхньої непорочності, а не навпаки. І як гадаєте, Вільхельмінно? Скільки з них дожили до старості? А скільки були вбиті? Скількох скарали нізавіщо продажні судді й зажерлива знать? То куди дивиться ваш Бог? Де його справедливість?

І, благаю, не лякайте мене пеклом, бо я там уже побував не один раз. Я не боюсь болю й катувань, чи що там вигадують пузаті священники. Справжнє пекло — дивитися, як стікає кров'ю твоя рідна земля, коли, навіть віддаючи останнє, не можеш врятувати від загибелі свій народ, своїх близьких. Ось, що значить пекло.

Раптова тиша, що огорнула нас обох, лишила реальний світ далеко позаду. Де й подівся самовдоволений вираз обличчя, куди зникли оксамитові нотки іронії в глибокому чарівливому голосі. Виражені міцні щелепи були стиснуті, в медових очах палав вогонь — не жага крові, ні, а саме живий вогонь людських почуттів.

— Ось чому ти став вампіром, — видихнула я, досі чуючи відлуння його палких слів. — Церква розчарувала тебе.

Тонкі вуста знову вигнулись у посмішці, проте цього разу Дракула не грався зі мною, не поводився зверхньо.

— Моя чарівна Вільхельмінно, боюся, ти досі не зрозуміла мене. Розчарувати можна, лише коли людина попередньо в щось вірила. А я вірив у свій меч і тверезий розум. Тож, коли випала можливість прожити вічне життя — прекрасне життя, сповнене сенсу й незабутніх спогадів — я погодився й навіть не думав відкидати таку щедру пропозицію через безглузді заборони абстрактного добра. А сила, подарована темрявою, вберегла мій народ куди краще, ніж молитви, тож я ні дня не шкодував про свій вибір.

— Якщо Валахія така дорога тобі, навіщо її покидати? — запитала я. — І не треба жартувати про погоду.

— Клімат тут і справді чудовий, — пирхнув Дракула. — Щиро кажучи, це було складне рішення. Однак інколи найкращий вибір — залишити найдорожче в спокої. — Він на мить замовчав, ніби поринув у власні думки, а тоді знову повернувся до мене. — Ходімо, Вільхельмінно. Вечори стають холодними. Не хочу, щоб ти замерзла.

Я мовчки кивнула й навіть не зважала на те, що вампір узяв мене попід руку. Він, певно, і не збагнув, що ця щира розмова справила не мене куди більше враження, ніж його показна галантність чи широкі жести. Уперше я побачила в Дракулі не вампіра, не монстра, а людину — нехай з химерними поглядами, та все ж живу істоту із душею та серцем.

І, чого не відала я сама — так це те, що ця зміна стане для мене незворотною.