Раді Вас бачити!

— Абсент — афродизіак для душі. Зелена фея, що живе в абсенті, прагне вкрасти твою душу. Але зі мною ти в безпеці.

Його оксамитовий голос лився приємним потоком, як і смарагдова рідина, що заповнила мій келих — небезпечна і жадана. Як пристрасть, як сам Дракула.

Я втоплюю шматочок рафінаду у пряному алкоголі й за мить він вже тане у роті. Солодка ніжність змінюється різким трав'яним смаком, у якому я впізнаю аніс і гіркий полин. Жар розтікається горлом, проникає в груди. Відкрита шкіра палає, і я певна: попри витончені манери, погляд Дракули час від часу спускається до низького вирізу декольте. Здається, його очі набули темного винного відтінку, такого ж як колір моєї сукні. Або ж це химерна гра світла.

У голові паморочиться. Безжурна легкість пронизала моє тіло. Куди поділися тривоги й сумніви? Коли я встигла зняти маску пристойності?

Байдуже. Я не хочу повертатися до холодної реальності.

— Розкажи мені щось про себе, князю.

Дракула схилився ближче. Гарячі пальці торкнулися моєї долоні, викликаючи солодкий дрож у всьому тілі.

— Я вже розповідав чимало, Вільхельмінно. Тепер твоя черга.

Знизую плечима й тягнуся за наступним шматоком цукру.

— Мені нічого розповідати. Але якщо хочеш, питай.

Дракула якусь мить вивчає мене поглядом, таким глибоким і проникливим. Здається, я фізично відчуваю відбиток його уваги на своїй шкірі.

— Чому ти обрала Джонатана?

Пелена безтурботної атмосфери зникає, мов від подуву холодного вітру. До чого тут Джонатан?

— Не вважай це грубістю, Вільхельмінно, але я не розумію, чому ви разом, — вампір відкинувся на спинку стільця. Його чорні кучері, смагляве обличчя, розслаблений вираз майже відволікли мої думки. Майже. — Я провів з ним чимало часу і, попри власну гординю, мушу визнати: Джонатан Гаркер — чудовий джентльмен. Він порядний, розумний, навіть сміливий. Але на цьому все.

— А що іще потрібно?

— Пристрасть і глибина, які я бачу в тобі. Йому цього бракує.

Я відвернула погляд. Крізь шпарину пурпурних заслон пробивалось яскраве світло основної зали. Там було гамірно й людно, ніби у мурашнику. Такий контраст із нашою відокремленою нішою, де царювала тиша й солодкий запах абсенту.

— Чому з усіх можливих тем ти обрав саме цю?

Не буду приховувати: згадка про чоловіка опалила горло гіркотою. Але ж я не роблю нічого забороненого. Поки що.

— Тому що я бачу тебе, моя чарівна леді, — усміхнувся вампір. — Я бачу твою красу, твій гострий розум і пристрасну натуру, водночас палку й крижану. І я не можу зрозуміти, чому ти ховаєш свою суть. І чому обрала прожити життя з тим, хто не заглядає далі свого носа, бо не приймає те, що виходить за межі добра й зла.

— Немає нічого поганого в прагненні бути добрим, — відказала я, але подумки визнавала, що вампір деякою мірою має рацію.

— Si-si, no-no. Або біле або чорне — примітивне сприйняття світу, — пирхнув Дракула. — Праведники жертвують собою заради видуманого добра, а дружин лишають самих у спальні. Погодься з цим, Вільхельмінно. Я двічі відвідував тебе вночі й ніхто мене не спинив. Виходить, з твого Джонатана такий чоловік, як з мене святий.

Я підвелася так рвучко, що запаморочилось у голові. Абсент узяв владу над моїм тілом, розслабивши м'язи. Та хвиля раптового обурення додала мені сил. Як він сміє говорити такі речі!

— Вільхельмінно, — Дракула встав, затуляючи шлях до виходу своїми широкими плечима. Однак він не торкався мене і, певна, не спинив би, якби я дійсно вирішила піти.

— Мій шлюб тебе не обходить, кровопивце, — процідила я, однак цей нестерпний чоловік не зважав на мою злість.

— Напевно, це неправильно, — протягнув він. — але я обожнюю цей впертий блиск у твоїх очах.

Він ступив ближче — і моє серце зрадницьки підскочило в грудях. Смужка світла ковзнула золотавою шкірою вампіра, спинившись на його виразних очах і пасмах чорнющого волосся. Я ледве притлумила бажання торкнутися шовковистих кучерів, ковзнути долонею до потилиці й притягнути його ближче, доки не відчую смак гарячих вуст у поцілунку.

— Якби ми зустрілись у Валахії сотні років тому, я б зробив тебе своєю княгинею. Варто тобі було б тільки кивнути, я б поклав до твоїх ніг увесь світ, — мовив він й обхопив долонями моє обличчя, лагідно, ніби боявся, що я випурхну як злякана пташка. — Я б викликав твого чоловіка на дуель, як лицар, і бився б за твоє серце. Я б учинив так і зараз, щоб не красти тебе потайки в Джонатана, який навіть не здатен оцінити своє щастя. О, це було б швидко й просто, повір мені, soarele mea. Але ж справа не у чоловікові, чи не так? Ти сама обираєш бути із ним. Ти сама утікаєш від мене, від себе справжньої, від правди, яку не хочеш визнавати.

Між нашими вустами кілька дюймів. Його гаряче дихання лоскоче моє обличчя. Пальці вже самі потягнулися до шорсткої бороди, спустилися нижче: до шиї, до твердих м'язів, схованих під сорочкою. О вищі сили, я божеволію.

— Коли ти пішла сьогодні вдень, я думав, що ти більше не повернешся, — прошепотів Дракула торкаючись вустами мого волосся. Я ковзнула в його обійми, відчуваючи себе живою, як ніколи. — Але ти прийшла. Сама. Непередбачувана жінка.

"Ти не можеш розгадати мене й смикати за ниточки, як робиш із іншими", — подумки всміхнулась я і, не втримавшись, сама потягнулась до його вуст, що мали смак гіркого абсенту. Шовковий ніжний доторк озвався полум'ям у тілі. Я пригорталась до його гарячої шкіри, і всотувала кожну мить.

Колюча борода лоскотала мою шкіру. Поцілунки Дракули спустилися нижче: підборіддя, шия. Гарячий язик лизнув яремну вену, де лишився блідий шрам від ікл вампіра. Я була певна: він укусить знову. І ця думка одночасно лякала й вабила мене.

Однак Дракула відхилився й натомість заплів пальці у моє волосся, погладжуючи густі пасма. Повільно. Ніжно. І лоскітне задоволення пронизало мою шкіру. Ніколи не думала, що такий простий жест може бути неймовірно приємним.

— Чого ти хочеш, Вільхельмінно? — його голос змушує розплющити очі. — Назви будь-яке своє бажання.

— Будь-яке?

Дракула киває у відповідь. А я прикушую губу, подумки перебираючи всі речі, яких прагну.

— Я досі не бачила театр Пікаділлі.

Навіть попри п'яний азарт ця думка відгукувалась у мені зневірою. Театр Пікаділлі відкрився нещодавно, і весь Лондон гудів про його шик. Але піти туди вночі? Нісенітниця! Дракула, напевно, розсміється.

Натомість чоловік насуплює чоло в задумі. Я проводжу пальцями вздовж його вилиць, прибираючи чорні кучері.

— Я стільки разів проходив повз цей новий театр, але ніколи там не був. Гадаю, Вільхельмінно, нам варто це виправити.

"Невже?" — ледь не вихоплюється здивований зойк. Мені почулося, чи ми й справді підемо до пустого театру глупої ночі? Хоча, що може стримати вампіра? В його очах засяяли пустотливі вогники, які пом'якшили строгі риси обличчя.

— Тоді ходімо, князю.

Увійшовши до театру далеко за північ я, звісно, не могла оцінити талант акторів та їхній репертуар. Велетенська зала застигла в нічній тиші. У темряві я могла лиш приблизно вирізнити обриси стін. Мить — пелюстки полум'я затанцювали на кришталевій люстрі, вкриваючи м'яким світлом рожеві стіни, золочені оздоби й ліпнини.

Одного погляду на зосереджене обличчя Дракули вистачило, щоб зрозуміти, що це його сила. Спостерігати за плавним рухом долонь, за тим, як кориться стихія — вистава, варта сьогоднішньої ночі.

— Як це володіти такою силою?

— Чарівно, — мовив він і наступною миті захопив мої вуста глибоким поцілунком. Дракула завжди торкався ніжно й бережно, як зазвичай дотикають тендітні порцелянові фігури, які бояться розбити. Проте цілував він так, ніби хотів забрати мою душу своєю пристрастю. І, клянуся, йому це давно вдалося. "Він — твій ворог, Міно", — промайнула остання твереза думка. Так, він — вампір, але водночас могутній правитель Валахії; князь, що викликав у мені повагу попри ненависть. І просто чоловік, якого я жадаю.

Стискаю його плечі, відчуваючи тверді м'язи під тонкою сорочкою. До дідька цей одяг! Пальці самі тягнуться до дрібних ґудзиків і вже за кілька митей мене зігріває жар його шкіри.

Легкі пестливі поцілунки вкривають мою шию. Я запускаю руку в його волосся, притягуючи ближче. Відчуваю його подих, лоскіт бороди і кільце міцних обіймів, але цього все ще недостатньо. Я хочу ближче, хочу більше.

Відсторонююся лише на мить. Погляд Дракули налився винним багрянцем. Кілька тижнів тому я б злякалась, вирішила б, що пора тікати. Але зараз, в цю мить в моїх грудях розливалась солодка втіха, бо його погляд видавав пристрасть, якої ми обоє прагнули.

— Вільхельмінно, — прошепотів він, погладжуючи моє розпущене волосся. — Якщо ти не підеш зараз, я вже не зможу спинитися.

Він відступив всього на пів кроку, але ця відстань пронизала мене холодом і пусткою. Ні! Я не дозволю йому спинитися!

— Ти обіцяв будь-яке бажання, князю, — долаю примарну дистанцію і знову торкаюсь його широких грудей. Мене заворожує контраст між його смаглявою шкірою і моїми блідими долонями. Але я досі хочу більшого. І це бажання озивається тягучим відчуттям між ніг.

— І чого ти бажаєш, soarele mea? — видихнув вампір, коли я торкнулась вустами його шиї. Мої долоні мандрували його тілом, вивчаючи кожен вигин.

— Я хочу тебе, — відповідаю і кусаю його — легенько змикаю зуби на шиї, а тоді повільно проводжу язиком по чутливому місцю.

З його горла виривається стогін. Широкі долоні вампіра підхоплюють мене і наступної миті я вже опиняюсь на м'якому сидінні — оксамитова оббивка дивану лоскоче голі стегна. Спідниця зібгана, а мої коліна стискають міцне тіло вампіра. Ця розкішна ложа — недоторкане королівське місце. Проста вчителька не змогла б навіть піднятися сюди для перегляду вистави, не то що кохатися. Проте цей чоловік здатен перетворити всі заборони на попіл.

— Ти колись зведеш мене з розуму, — шепоче Дракула і накриває мої вуста глибоким поцілунком. Зав'язки корсету тріщать, звільняючи мене від одягу.

Нічне повітря вкриває мою шкіру приємною прохолодою, але це триває лише мить. На зміну йому приходять гарячі доторки й поцілунки.

Я вигинаюся, згинаю коліна, притискаючи його стегна до своїх. О так! Ось чого я хотіла.

Хвиля п'янкого задоволення пронизує усе тіло. Я забуваюся в ньому, розчиняюся в п'янких вустах.

Тягнуся рукою до його штанів. На мить мене обпікає гірке відчуття. Я вагаюся, та губи Дракули вкотре жадібно накривають мої, і сумніви тануть, як лід на сонці. Тож я впевнено розстібаю ґудзики і обхоплюю долонею його член. Глухий стогін відгукується гріховним захватом у моїх грудях. Є щось прекрасне у цій солодкій владі над чоловіком.

Ікла вампіра впираються в мене, проте він не прокушує шкіру, досі стримує себе. Та я вже не відчуваю меж.

— Я не проти, — шепочу, торкаючись носом його м'якого волосся. Дракула все ще вагається, я відчуваю напругу в його м'язах і, без сумнівів, вигинаю шию. Гострі ікла дряпають шкіру, лишаючи по собі ледь чутне поколювання, а тоді м'які вуста змикаються на чутливому місці, вбирають краплини крові.

Його долоня, що до того, погладжувала мої стегна, підіймається вище. І я зітхаю від солодкого спазму, що розливається жаром у тілі. Дракула не поспішає, гарячі пальці поволі гладять мене, дражнять, то підбираючись до чутливої точки, то знову повертаючись до стегон, посилюючи мою нетерплячість.

Я повертаюсь до його вуст і прикушую в поцілунку. Я хочу його. Тут. Зараз.

Дракула відсторонюється. Його погляд палає голодною жагою. І не встигаю я піднятися йому назустріч чи бодай щось зробити, як вампір прокушує власне зап'ястя і простягає руку до мене. Я можу відмовитись, але запах його крові манить мене, і я злизую багряну рідину, вбираючи солоний смак його тіла. Чуття одночасно розриваються і стають гострими як ніколи раніше. Температура злітає увись, а жага внизу живота спалахнула нестримним вогнем.

Поцілунки між стегон, спершу легкі мов доторки метелика, стають все більш владними. Він міцно стискає мене й водночас його язик ковзає між моїх ніг, доводячи до божевілля.

Ще, ще іще. Я хочу його всього.

Коли жага сягає піку, я вивільняюся і знову обіймаю його стан своїми стегнами. Цього разу Дракула не дражнить мене. Один поштовх заповнює мене всю і я тону в розкішному відчутті. Цілую його вуста відчуваючи присмак власної крові. Це неправильно, гріховно, проте так чарівно, що я ладна віддати все за одну мить.

Я впиваюся пальцями в широкі плечі. Його сильне тіло притискає мене до шовкового оксамиту, його запах і збуджений подих заглушає решту відчуттів, лишаючи лише ритмічні поштовхи, що наближають до екстазу.

— Тепер ти моя, soarele mea, — чую його хриплий голос і наступної миті Дракула запечатає мої вуста глибоким поцілунком, а наші тіла врешті сплітаються разом на піку блаженства.

Я обм'якла, все ще не здатна повернутися до реальності. Десь далеко танцювали вогники свічок, красиві, мов полум'яні метелики. Цікаво, які ще сили є у Дракули?

Остаточно зісковзую з сидіння і опиняюся в обіймах вампіра. Його вуста торкаються моїх скронь і я замружую очі, насолоджуючись цим ніжним жестом. Подумати тільки: завтра до цього театру прийде купа людей, до цього ж місця, де ми кохалися. О, я б хотіла побачити обличчя "порядних" відвідувачів, коли б вони почули, що тут сталося.

Відчуваю, як на вустах розквітає мимовільна усмішка. Дракула не відводить уважного погляду від мого обличчя. Його очі знову набули чарівливого медового кольору. Тягнуся рукою до виразного підборіддя, вкритого короткою чорною бородою. Я обожнюю цю його рису, як і безліч інших.

— Що означає твоє соареле меа? — питаю, обводячи пальцями його обличчя.

— Сонце моє, — відповідає вампір і одразу ж цілує мою долоню.

— Я думала, ти не любиш сонце, князю.

— Сонце ранить мене, — погоджується Дракула. — Але від цього воно не стає менш прекрасним.

Я пригортаюся ближче й ховаю голову на його грудях. У цих словах крилося щось щемке — якийсь захований сенс. Однак я була надто втомлена й розніжена, щоб замислюватись над цим.

— Гарно звучить. Соареле меа.