Раді Вас бачити!

Вогонь згасав неохоче. Полум’я ще намагалося тремтіти на вуглинах, та Марк, злегка торкнувшись пальцями, прошепотів щось нерозбірливе і тепло спокійно сховалося, мов заснуло.

— Шкода, — пробурмотів Гел,  — Але я не хочу, щоб нас підсмажили вже без нашої участі.

— Теж не хочу, — відповів Марк, змахуючи попіл з долоні. — Ходімо.

Темрява була густою, майже в’язкою. Та Марк помічав навіть те, що ховав мох під чорними гілками. Очі, здавалося, навчилися читати у мороці. Світ навколо був непривітний, вологий. Болота тягнулися під ногами, кожен крок був ризиком втратити взуття, якого й так не було.

Кіт ішов першим — малий, хитрий, обережний. Перевтілення у величного пегаса не забрало в нього природного чуття. Він уникав провалля і показував напрямок руху короткими ривками хвоста.

Гел йшов повільно. Він мовчав, дихав глибоко, ніби кожен крок забирав рештки сил. Його обличчя було блідим, погляд — зосередженим, але без паніки.

— Стан твій не найкращий, — кинув Марк, озираючись.

— Я в нормі… просто не вистачає… гарної їжі, ковдри, вина і ще десяти років відпочинку, — усміхнувся Гел, але посмішка вийшла кволою.

— Ти більше не зможеш змінитися?

— Поки що ні. Магія мусить відновитися. Інакше... мене просто розірве, — буркнув Гел. — А я поки не маю такого бажання.

Марк кивнув. Вологе повітря обпікало легені. Дерева ставали рідшими, та замість них з’являлися непроглядні мочари. Кожен крок вимагав концентрації.

В один момент земля під ногою здригнулася.

Марк застиг.

— Стій, — хрипко прошепотів. — Щось не так.

Пегґі зупинився, шерсть на загривку піднялася. Він обережно повернув голову до болота праворуч.

Тиша.

І раптом — клацання. Ледь чутне, металеве.

Марк опустив погляд і побачив — мотузку, врослу в землю, ледь помітну. Вона вела до примітивної пастки — загострені кілки у ямі під тонким шаром гілля.

— Ще крок — і я був би… — пробурмотів він, утираючи чоло.

— Навіть не кажи, — зітхнув Гел. — Ці місця — сама ласка. Нас тут явно не чекають із вином.

— Тихо, — рвучко прошепотів Марк, і зупинився.

Вгорі щось загуло. Низько. Потужно.

Звук гвинтів. Гвинтокрили.

Тіні ковзнули над верхівками дерев. Холод пробігся спиною.

— Нас шукають, — пробурмотів Гел. — І вони не на конях.

— Далі треба рухатися під деревами. І швидко, — Марк подивився вгору. — Відкритих ділянок більше не перетинаємо.

Гел кивнув, і вони рушили далі, мов тіні, мов спогади, крізь вологий морок лісу. Кіт знову повів уперед, мов провідник між світом болотяного страху й темного неба, що ще пам’ятало вогонь.

Ось продовження сцени в тому ж стилі — атмосферне, кінематографічне, з емоційною напругою, динамікою й увагою до станів героїв:

---

Гул у небі поступово згас, розчинився у сизому тумані, що стелився над болотами. Гвинтокрили пішли в інший бік. Можливо, втратили слід. Можливо — просто шукають далі наосліп.

Марк зупинився, втягуючи повітря — обережно, глибоко.

— Відійшли, — прошепотів. — Тимчасово.

Гел не відповів. Йшов мовчки, втиснутий у плечі. Сорочка давно промокла й прилипла до тіла. Штани, хоч і грубої тканини, були надто малі — ледь застібався ремінь. Його обличчя знову втратило фарбу, губи посиніли, пальці трохи тремтіли. Холод проникав у кістки.

— Ти як? — Марк уперше за весь час сам доторкнувся до нього — поклав руку на спину.

— Мрію… про шерстяний плащ, чашку кави і цигарку. — прошепотів Гел, усміхаючись лише одним кутиком рота.

— Плащ знайдемо. Каву… хіба я знову відкрию бар. Хоч у підвалі. Бо не схоже щоб тут знали про неї.

---

Світло прорізало морок — спочатку тьмяно, як проблиск у хворій свідомості, потім яскравіше. Небо стало сизо-рожевим, наче пригадало, що здатне давати надію. Навколо — болото, дерев’яні вишкребки, мертві гілки, каламутна вода під ногами.

Та попереду з’явилося дещо нове. Дерев’яна огорожа, покручена, але ціла. Гілки, вкопані в землю, невеликий димок з димаря. Життя. Поселення. Схоже на попереднє — сіре, мовчазне, тривожне.

Але цього разу вони не вбігли.

Цього разу — притислися до землі у густих заростях очерету.

Марк уважно спостерігав. Ніяких імпульсивних кроків. Ніяких ризиків. Вони вже відчули, як швидко тут закінчуються жарти.

Гел сидів поруч, згорнувшись, прикриваючи груди руками. Але очі його пильнували рухи. Він був слабким, але не беззахисним.

Кіт сидів на купині трохи далі, хвіст рухався нервово, вуха напружені.

— Людей не видно, — прошепотів Марк. — Але є дим. Значить, живуть.

— А ще… може, готують сніданок, — пробурмотів Гел. — Я б не відмовився від чогось гарячого.

— Спершу — спостерігаємо. Хоч годину.

---

Мокрі, брудні, обережні — вони замовкли.

Зарості прийняли їх, сховавши від чужих очей. І там, у ранковому болотному холоді, вони чекали. Двоє істот, які вже не були лише людьми. І кіт, який був не зовсім котом.

Спочатку з поселення долинуло щось схоже на виття. Потім — верескливий сміх. Марк обережно виглянув із-за гнилих дошок, які колись були парканом.

— Що там? — прошепотів Гел, ліниво витягуючи ноги з багнюки.

—  Схоже на весілля, — пробурмотів рудий.

Вулицею під вікнами дибуляла юрба. Чоловіки у святкових сорочках, жінки в строкатих спідницях і хустках, деякі босі, дехто вже добряче під мухою. Один грав на баяні, інший ніс бутиль із мутною рідиною. Сміх, співи, танці з підкиданням нареченого в повітря, який кричав щось про "останню ніч свободи". Музика реготіла разом із ними.

— Весілля, значить... — Гел усміхнувся, показуючи білі зуби. — Мені це подобається. У них явно немає часу на облаву.

Марк кивнув, погоджуючись з його словами.

—  Отже, діємо.

---

Позаду весільної процесії залишився відкритий двір — піврозвалений барак і мотузка з випраним одягом, що колихався у вологому повітрі. Все як на долоні. Ідеальна сцена для дрібної крадіжки.

— Давай швидко. Я беру оту куртку, — Марк кивнув на щось більш-менш придатне.

— А я… — Гел зробив пафосну паузу й раптом потягнув щось схоже на стару уніформу з подвійним рядом ґудзиків. — О! Парадний мундир місцевого патрульного. Щоправда, трохи затісно в плечах...

Він ледве втиснув руки у рукави, сорочка тріщала по швах, а на стегнах штани сиділи як обгортка.

— Ще трохи — і я не зможу дихати. Але виглядаю ж вбивчо?

Рудий як завжди промовчав. З почуттям гумору в нього було не надто добре.

— А що дістанеться тобі? — Гел озирнувся і підняв з мотузки строкату картату спідницю і вовняну кофту. — О! Шедевр. Місцева мода. Зовсім твоє.

— Навіть не думай, — зупинив його рудий, відсторонюючи спідницю. — Одного разу я вже переодягався в дівчину. Мене тоді мало не зґвалтували, а потім продали в дім розпусти. Дякую, ні.

— Серйозно? — Гел підняв брови. — У тебе, виявляється, був насичений досвід до кав’ярні. Але, знаєш… у тебе ноги — ще ті. Не пропадай з таким даром.

— Іди до біса, — пробурмотів Марк, але спідницю натягнув.

— А ти гарненький. Не хвилюйся. В разі чого я тебе захищу, моя пані, — Гел уклонився як актор театру і щиро розсміявся.

Кіт, який тим часом вилизував лапу, кинув на них погляд повної байдужості. Потім зневажливо муркнув і ліг у траву, демонструючи, хто тут справжній господар ситуації.

— Якщо мене ще раз назвеш "пані", я особисто приб'ю тебе. — попередив Марк. Але очі його сміялися.

— Пані дико пасує з твоїм виразом обличчя, чесно. Особливо якщо зробиш таке от "фі" — як ти любиш. А знаєш що? — кинув Гел, поправляючи на собі вузьку уніформу. — Пішли й ми на весілля. Усе одно нас ніхто не впізнає. Тут половина на підпитку, друга — в екстазі.

— Ти серйозно?! — Марк скривився, підгрібаючи картату спідницю, яка заважала йти.

— Ну а що? Їжа, напої, трохи веселощів. До того ж, — дракон підморгнув, — я давно не пив бражки з діжки. Мені необхідна енергія, трішки спиртного і розваг.

— Чого -чого, а розваг на вистачає, — буркнув Марк, але вже ступив за Гелом слідом. — Хоча… яка, до біса, різниця.

---

Весілля вирувало. У центрі поселення, на розкислому майданчику, зібралася вся околиця. Плакала мати нареченої, реготав п’яний дядько, діти бігали, обмазавшись багнюкою. Хтось вивернувся в калюжі із пляшкою самогону. Якийсь чоловік  обіймав статую вождя, і пристрасно бубонів щось про своє кохання до Батька нації

— Це якесь божевілля  — прошепотів Марк.

— Це любов, — з благоговійним шепотом відповів Гел і хапонув кухоль бражки з діжки. — О, так. Як полум’я з-під серця! — захрипів він, червоніючи,

— Сподіваюсь, ти не перетворишся тут прямо на площі.

Тим часом натовп радісно підштовхував молодят до дерев’яного помосту. Там уже стояв Староста з чотирма печатками, свічкою і товстою Конституцією яка була тут священною книгою. Над помостом розвивалися багряні прапорці з вишитим золотом профілем Вождя і гаслами: " Наш Вождь — Світло і Життя", " Слава СОРФ". З гучномовця

ревів гімн СОРФу.

Хлопці навіть розібрали деякі слова;

--------

Ми — вогонь, що не згасне ніколи,

Ми — народ, що з небес виведений.

Інші — у темряві, ми ж — на престолі,

Ми — Світло, народ обраний, єдиний!

Слава Великому СОРФУ — Вічному і святому!

Ми — є правда, ми — є шлях!

Молодята тим часом підійшли до Старости, і той почав свою промову.

Він щось бубунів про вірність, про роль жінки в сучасному світі. Остання здалася Марку справжнім рабством. ( Що таке рабство він знав не з підручників, на  превеликий жаль.)

> «Плідність — наше щастя! Любов — це діти!

Хто не родить — того в Степи !»

— Ура! — закричали всі.

— Що тут відбувається? — здивувався Марк, поки староста щось гарчав над молодятами.

— Щоб тут не відбувалося мені поки, що це подобається. — з захопленням відповів Гел, сьорбаючи ще одну чашу. — У всякому випадку на нас не звертають увагу.

Наречений і наречена, обмотані вінками з сухоцвітів, клялися "народити для слави поселення щонайменше сімох", після чого вся юрба понесла їх на руках по колу, співала щось на кшталт:

> «Нехай лелека вам стукає в хатку,

А не уряд, що тягне податку!»

Під веселу пісеньку у виконанні місцевої капели хтось вже почав цілувати чужу тещу, інші змагалися, хто довше протримає горілку в роті, не ковтаючи. Чоловік біля статуї Батька нації від слів перейшов до дії, і тепер пристрасно цілував предмет свого боготворіння.

Марк і Гел розчинилися в юрбі.

— Насправді… — почав Марк, знімаючи з себе зайву хустку, — весілля нічого так. Мені навіть не пропонували тут нічого огидного. Ще.

— Дай їм час, — засміявся Гел. — У нас все ще попереду.