Раді Вас бачити!

Троє санок на електричних двигунах сунули вперед крізь рівнину. Зроблені вони були, частково з дерева, частково з уламків космічного корабля. Чотиримісні як машини й досить зручні, якби не так страшенно підкидало на пагорбах й снігових наносах.

- Влітку ми це диво інженерії геніального Тикока на колеса ставимо, - пояснив Гартак - рудий гігант з Копроконе, місцевий коваль.

- Скільки там того літа тут, - усміхався маленький Тикок, він сидів за кермом у нього було спеціально високе крісло.

- Шістдесят днів й усі наші, - докинув коваль.

Лянгал керував санками які їхали попереду маленької колони, вів пошукову команду до місця падіння космічного корабля. Керфі б так не назвав свій старий сміттяр. Корабель то щось велике а маленька кострубата сигарка з важким контейнером і робото-руками аж ніяк не була кораблем, хіба робочим інструментом.

Третіми санками керувала Оті біла мисливиця. Висока красуня. Керфі згадував як його здивувало збудження чоловіків і хлопців у той момент коли Оті вийшла з печери богів. Вони дивилися на неї як на недоступну богиню й омріяний предмет, але аж ніяк не так, як дивляться на жінок. У їхніх поглядах було бажання і ненависть.

Жінки спокійніше реагували на своїх богів, хіба молодші усміхалися й милувалися й саме ним – Керфі. Халкеєць відчув себе ніяково.

Їхали довго. Годинниками тут вже не користувалися. Тож час виміряли за рухом хмар світла, цих дивовижних утворень, водневих скупчень, які пливли навколо планети. Зараз хмари були над головами пошуковців, тож у запасі ще шість світлих годин.

Споччатку Керфі побачив дерева, які здавалися маленькими, як він дізнався пізніше це були дерева висотою метрів сто. Потім помітив темний предмет, наче хтось викинув сміття серед засніженої рівнини. Не відразу зрозумів що розглядає свій пошматований кораблик.

- Он він! – крикнув халкеєць, став на ноги й ледь не випав із санок.

- Обережно, бачимо, - притримав його Тоорл, - Як дитина, - процідив з усмішкою.

Лянгал переможно посміхався, так він був чудовим навігатором.

Корабель був розбитий вщент, розбитий двигун позбавив його силового поля й моноатомні перебірки зім’ялися як фольга. А от масивний контейнер зі сміттям уцілів, лежав перевернутий на бік, трохи поодаль його відірвало й просунуло снігом. Робото-руки розлетілися на уламки. Тикок зітхав побачивши уламки.

Санки зупинилися, усі вийшли на сніг, стояли, наче люди над могилою.

Тороол сказав:

- Тут ніхто б не вижив.

Гартак кивнув. Нак погодився з ним. Троє гігантів сумно роздивлялися залишки корабля. Тикок з азартом почав досліджувати що вціліло й, що в хазяйстві знадобиться.

Оті і Лянгал вирішили обійти перевернутий контейнер.

- А от і сліди, - вигукнула Оті подивилася на Лянгала як змовниця, - Хтось пішов у напрямку гір, прямісінько до наших печер.

Лянгал пройшовся вздовж доріжки слідів руйнуючи їх.

- Чому ми нікого не побачили? – запитав Тоорл.

- Ми швидко їхали, - хмикнула Оті.

- Дуже швидко, - буркнув Лянгал занепокоєно. Й додав, - Ми з Оті полетимо слідами, а ви тут роздивіться підберіть потрібне й рушайте за нами.

- Не поспішайте, - докинула Оті.

Вони так швидко стрибнули у санки й рвонули з місця, що збентежений Керфі не встиг попроситися на пошуки.

- Дивні вони, - буркнув Гартак.

- Вони завжди дивні, - усміхнувся Нак.

- Хлопці часу обмаль, у нас тут роботи багато, - командував Тикок, з азартом, він вже заліз у контейнер й звідти долинали радісні вигуки, - Найє, дитинко, а йди но сюди, ти пролізеш!

- Як наче цукерки знайшов, - усміхнулася Найя. Й пішла до контейнера.

Гартак коваль досліджував зім’ятий корабель.

Керфі стало неприємно, усі ці малознайомі йому люди поводилися наче дикуни, мародери. Тут сталася трагедія загинули чи поранені люди, ще й дитина. Навіть якщо вони вижили й пішли кудись, не кудись, а на смерть від холоду. А ці спокійно копирсаються в уламках корабля, навіть Найя.

Керфі обходив місце падіння, уважно олядав сніг, хотів сам зрозуміти що сталося. Так сліди були свіжі, але саме біля контейнеру, далі сліди були затоптані. «Великі слідопити» скривився халкеєць.

- Керфі, твої друзі точно вижили й ночували у контейнері, потім пішли, - Почу він голос Найї. Дівчина стояла біля люку, вона щойно вийшла з контейнера.

- Вони не мої друзі, але вони люди, я б хотів допомогти, - відповів Керфі.

- Допоможемо, - усміхнулася печерна дівчина, - ми допоможемо.